Батько і син служать в одному батальйоні: історія бійців, які захищають Куп'янщину

Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, передає Слобідський край.

У батальйоні безпілотних систем «Сапсан» 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого служать батько і син — Юрій та Ярослав. Юрій долучився до війська у 24 роки та став частиною підрозділу, який працює з дронами. Його завдання — координувати бойові екіпажі, які знищують ворожі цілі з повітря.

Один із найзапам’ятовуваніших випадків для Юрія — звільнення двох українських військових із полону.

«Все починалося звично: я виявив ворожі позиції, передав координати екіпажу наших дронарів, вони швидко зреагували, завдали влучного удару, перелякані вороги вибігли з укриття. На цьому звичне закінчується. Бо серед них було двоє зі зв’язаними руками. І ми зрозуміли, що це не противник», — згадує військовий.

Тоді дрони знищили ворожу піхоту та допомогли українським бійцям безпечно повернутися до своїх позицій.

Загалом основне завдання підрозділу — прикриття з повітря та знищення ворожих безпілотників. Щомісяця бійці знищують понад 100 повітряних цілей.

«Переважно працюємо по ворожих БПЛА «Молнія». Також регулярно приземляємо «жирніші» крила: «Орлан», ZALA, Supercam та «Вєщій Олег». Вірю, що незабаром до цього списку додамо і «шахеди», — розповідає Юрій.

Особливість цієї історії — поруч із Юрієм служить його батько Ярослав. Раніше він був у іншій бригаді, але згодом перевівся ближче до сина. Юрій зізнається, що хвилюється за батька, але кожна розмова допомагає впоратися з тривогою.

«Він фахівець цих новітніх технологій, розбирається в них, розвивається. За таким хлопцями, як мій Юрко, — майбутнє не лише нашої армії, а й всієї країни!», — говорить Ярослав про сина.

Кожна їхня розмова — це не лише про війну, а й про рідний дім. На повернення Юрія і Ярослава чекають близькі у Луцьку.

Раніше ми розповідали про вчителя історії з Вовчанська на Харківщині, який після початку повномасштабної війни пішов до війська. Нині він служить у Нацгвардії та згадує рідне місто і своїх учнів, частина з яких загинула на війні.

Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».