Залишив роботу в ОВА і пішов у 92-гу ОШБр: історія військового з Харкова
Костянтин, позивні Атлас і Депутат, служить у роті безпілотних авіаційних комплексів 4-го штурмового батальйону 92-ї окремої штурмової бригади імені Івана Сірка.
Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі 92-ї окремої штурмової бригади імені Івана Сірка, передає Слобідський край.
До повномасштабної війни він займався громадською діяльністю, був депутатом своєї громади, працював в обласній військовій адміністрації та активно волонтерив.
Чоловік зізнається: спочатку було страшно.
«Я звичайна людина і цього не соромлюсь. Було трохи страшно, але потім зрозумів, що треба», — каже військовий.
Остаточне рішення він ухвалив у 2024 році, коли російські війська повторно пішли в наступ на Вовчанськ. Тоді Костянтин сам зв’язався з підрозділом БПЛА і долучився до війська.
Ще у 2016 році він разом із друзями створив громадську організацію, проводив заходи у громаді. Згодом його обрали депутатом. Після цього працював в обласній адміністрації, де займався залученням міжнародної допомоги. Втім, з початком активних бойових дій вирішив змінити цивільне життя на військову службу.
Свій бойовий шлях Костянтин розпочав на Липецькому напрямку — у районах Липців і Глибокого. Перший виїзд запам’ятався найбільше.
«Їдемо, серце б’ється. Думаю — зараз буде бій. А хтось сидить, енергетик п’є, хтось спить», — згадує Депутат.
Згодом довелося зіткнутися і з реальною небезпекою — атаками FPV-дронів.
«Чую звук FPV — і не знаю, куди бігти. Поле відкрите. Я тоді в кущі сховався і зрозумів, що треба ще більше готуватися», — розповідає військовий.
Перше ураження цілі він також здійснив саме на цьому напрямку. За його словами, спочатку не було повного розуміння всіх типів боєприпасів, але досвід приходить швидко.
«Круто відчувати, що ти можеш впливати, мстити за те, що вони роблять з нашими містами», — каже Костянтин.
Сьогодні це вже щоденна робота.
Військовий зізнається: попри бойовий досвід, він не хоче, щоб про війну довелося згадувати в майбутньому.
«Вона забрала стільки життів, стільки хороших людей. Не хочеться потім навіть дітям про це розповідати», — говорить Костянтин.
Його найбільше бажання — щоб війна якнайшвидше завершилася.
Раніше ми розповідали про вчителя історії з Вовчанська на Харківщині, який після початку повномасштабної війни пішов до війська. Нині він служить у Нацгвардії та згадує рідне місто і своїх учнів, частина з яких загинула на війні.
Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».