Хочу присвятити життя захисту України: історія бійця з харківської бригади

Історію військовослужбовця на своїй сторінці у Facebook виклала пресслужба 113-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ, повідомляє медіа «Слобідський край».

До повномасштабної війни чоловік працював на рибоконсервному заводі в Богодухові. Проте, каже він, відчував, що велика війна неминуча, саме тому у 2018 він прийшов на військову службу з бажанням боронити свою родину та місто, якщо агресор усе ж наважиться напасти.

Він згадує, що 24 лютого 2022 року о п’ятій ранку його підняли по тривозі, а в середині дня його підрозділ прибув до Харкова. Там вони сформували бойові групи і відправились на околицю міста. Перший бій група прийняла на окружній дорозі 26 лютого, коли колона загарбників прорвалася з П’ятихаток. 

– Бій розпочався о шостій ранку і тривав цілу добу. Російських загарбників розстрілювали на дорозі, як у тирі. На наступний день знов пішла колона ворога, почали працювати артилерія та авіація, але й українська сторона отримала підкріплення. Бій був запеклий.  Через деякий час група пішла на зачистку П’ятихаток, – згадує Олександр. Найбільше йому запам’яталася ситуація, коли на позицію прилетіло пів пакета «Граду» і жоден зі снарядів не розірвався.

– Це був другий день народження, – жартує Олександр.

Більшу частину війни він працював над налагодженням зв’язку, але згодом перейшов у підрозділ саперів. За цей час Олександру доводилося мінувати позиції, розташовані лише за 50-100 метрів від ворожих окопів. 

– Отримав перше поранення. Друге сталося під Бахмутом, коли в бліндаж прилетів запалювальний снаряд. Усі, хто був усередині, отримали серйозні опіки. У мене обгоріли очі, легені, руки – аж до кісток, – говорить чоловік. 

Після госпіталю Олександр замість реабілітації вирушив на навчання саперів у Польщу, а згодом – на курси сержантів до Англії.

– Цікаво, що саме на цих курсах інструктори більше навчилися від наших хлопців, жваво переймали досвід нашої війни. Українські солдати мають неоціненний досвід, який значно відрізняється від того, що бачать на тренуваннях у мирних країнах, – розповідає військовий.

Олександр каже, для нього війна – це боротьба не тільки за країну, але й за кожного побратима. Він завжди пам’ятає, що робить це для своєї родини та всіх українців, адже Перемога – це не просто стратегічна мета, а справжня боротьба за кожен день життя, за кожен мирний рік після цієї страшної війни.

Раніше ми писали про Артема з позивним «Вільнюс» командир підрозділу в 113-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ. Чоловік одружений, має двох синів. До війни був власником будівельного магазину.