Був пожежником, але став танкістом: історія бійця з Харківщини  

Історію бійця пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».

Микола родом з Харківщини. Працював рятувальником, але досвід служби мав – з 2016-го по 2019 рік служив у танковому батальйоні 92-ї ОШБр. Чоловік розповідає, що після того, як побачив колони російської техніки, що проїжджали повз його пожежну частину в перші дні повномасштабної війни, вирішив, що треба ставати на захист країни. А коли батьки потрапили в окупацію, ще більше ствердився у думці, що його місце саме у війську.

– 24 лютого мене викликали по тривозі о 6-й ранку, росіяни пройшли колоною біля моєї пожежної частини, тоді я зрозумів, що потрібно щось робити, щось змінювати. На третій день мої батьки опинилися в окупації, тоді я остаточно вирішив, що треба повертатися до побратимів. Я там був молодшим сержантом, і тут теж, – розповідає боєць.

Микола говорить, що йому знадобилися навички парамедика, адже неодноразово доводилося надавати першу допомогу побратимам, а інколи й цивільним.

– Був випадок, коли ми у Куп’янську стояли. Там тижні три стояв танк, я за ним постійно спостерігав, але ми якось не могли наважитися приїхати й забрати його. А потім я психонув, узяв хлопців, і поїхали на місце. Проте танка там вже не було, бо ми дуже довго думали, але поїхали все ж не дарма – ми врятували дитину. 8-річна дитина лежала на містку з пробитою легенею та зламаним ребром, в їхній дім прилетіло. Ми йому легені зажали зі спини та повезли у медпункт. Добре, що я відчув, що саме у цей день треба їхати, – каже танкіст.

За цей час, ділиться чоловік, було чимало цікавих та небезпечних ситуацій.

– Був випадок, коли ми підірвалися на міні, машину кинули та побігли, бо по нас працював міномет. Коли вже зупинилися хвилин 5 перепочити, я наче щось відчув і дав команду бігти далі, й почався сильний обстріл, стріляли не по танку, а по екіпажу. Ми вижили, бо продовжували бігти. Це все відбувається на адреналіні, – говорить Микола.

Він додає, що з часом окупанти почали краще воювати. Та попри все військовий упевнений в українській перемозі. 

– Зараз з’явилася велика кількість FPV-дронів ударних, до того ж ворог розумнішає, якщо раніше ми з них сміялися, то зараз все змінилося, вони вчаться. Плани після перемоги у мене є – якщо все буде добре, то повернуся в пожежники та відновлю навчання в інституті, – зазначає чоловік.

Раніше ми писали про 22-річного Максима з позивним «Бумер» – старшого солдата та старшого кулеметника одного з бойових батальйонів 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України. З перших днів повномасштабного вторгнення він боронить Україну, а нещодавно його представили до нагородження медаллю «За врятоване життя».

Та про молодшого сержанта Віталія з позивним «Бур» – військовослужбовця 120-го окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Йому 50 років, у нього є дружина та троє дітей. Та попри це у 2023 році чоловік добровільно доєднався до війська, каже, що по-іншому вчинити не міг.

А також про Анатолія з позивним «Гном» – військовослужбовця 120-го окремого батальйону сил територіальної оборони ЗСУ. До армії чоловік потрапив у січні 2022 року. За цей час встиг повоювати на Харківщині та Донеччині.