«Я прийшов сюди закінчувати цю страшну війну»: гвардієць про мотивацію і бойовий шлях

Історію військовослужбовця медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.

До початку повномасштабного вторгнення Валентин працював у поліції, після звільнення планував відкрити власну справу, але життя кардинально змінилось.

– Перші місяці війни я займався волонтерською діяльністю зі своєю дружиною та друзями. Коли всі кошти були витрачені, і уже великі офіційні волонтерські організації почали роботу, я вирішив, що йду до військкомату і буду боронити Україну, – каже гвардієць.

Чоловік потрапив до військової частини Національної гвардії України 3056, де проходив службу протягом 10 місяців. Там почалося формування підрозділу, який зараз діє у складі бригади «Спартан».

– Під час служби в 3056-й у нас сформувалась група, 8–10 людей, які були дуже вмотивовані, мали схожі погляди, хотіли брати участь безпосередньо в бойових діях і знищити ворога. І двоє хлопців з цієї групи перевелися раніше до бригади «Спартан», тоді запропонували й нам. Ми тією групою, що залишалась у Херсонській частині, вирішили, що всі разом переводимося до 3-ї бригади оперативного призначення, – розповідає Валентин.

До бригади «Спартан» «Шелбі» доєднався 17 січня 2023 року. А вже через декілька днів чоловік потрапив у Бахмут. Першим завданням стало відновлення зв’язку з позицією, що не відповідала. Поставлену задачу Валентин з побратимами виконав та паралельно евакуював поранених до медичного пункту.

– Ми виконували дуже багато завдань перший тиждень у Бахмуті. Я зараз аналізую і розумію, що він був найтяжчим. Перші шість днів ми виконували бойові завдання «нон-стоп», спали 2–3 години, приїжджали із завдання – поїли, трішки відпочили й знову до справи. Потім інтенсивність дій спала, але їх складність та ризикованість була не меншою, – зазначає військовий.

Чоловік розповідає, що небезпечність виконання завдань була в тому, що ворог безупинно обстрілював позиції з артилерії, супроводжував дронами та намагався обійти з флангів. Бійці постійно вступали в прямий контакт з ворогом. Бої точилися в приватному секторі, й лінія оборони була вибудувана так, що ворог був на протилежному боці вулиці, вогонь вівся з будинку в будинок.

– Я вступив у прямий контакт з ворогами, коли наші позиції були на території заводу кольорових металів і нам потрібно було провести розвідку та завести групу на вогневу позицію. Під час розвідки ми вступили в бій, у нас контакт був 3–4 метри з ворогом, ми зробили те, що мали зробити – знищили ворога, відійшли, доповіли керівництву. Потім було прийнято рішення піти знову на розвідку, і вже успішно зайшли на вогневу позицію, – говорить «Шелбі».

Під час повернення з розвідки Валентин з побратимом натрапили на спостережний пункт ворога та вступили в бій, тоді гвардієць отримав осколкові поранення.

– Я не відразу зрозумів, що мене поранило. Відчув, що у мене почала терпнути нога, попросив побратима глянути, чи є кров, він сказав, що маленька цяточка, доповіли керівництву, що у мене легке поранення. Чесно, не хотів покидати Бахмут, але мене направили до госпіталю, – згадує боєць.

Військовий каже, що успішно виконувати бойові завдання їм допомагає бойове братерство у підрозділі – всі працюють злагоджено, як єдиний механізм.

– Я ніколи не забуду тих хлопців, з якими я перебуваю тут, адже зараз більшість часу я проводжу з ними. Ми їмо разом, ми спимо разом, ми виконуємо разом бойові завдання, і я думаю, що це братерство залишиться вже на все життя, – переконаний чоловік.

«Шелбі» каже, що пішов воювати задля того, аби майбутні покоління українців не переживали те, що зараз відбувається.

– Я прийшов сюди, як і мої побратими, захищати свою домівку, своїх рідних і близьких та закінчувати цю страшну війну, щоб уже наші діти не воювали, щоб вони не бачили й не знали цього горя, яке є сьогодні в нашій країні. В наш будинок, у наш дім прийшов ворог, ми як господарі своєї оселі маємо дати прочухана окупанту, відбудувати сильну та міцну країну і спокійно жити. Та надалі бути готовими у разі наступу дати відсіч, незважаючи ні на що, – зазначає гвардієць.

Раніше ми писали про Олексія з позивним «Лан» – добровольця Красноградського окремого батальйону Харківської бригади ТрО. Чоловік уже понад дев’ять років дає відсіч ворогу.

А також про 58-річного вінничанина Анатолія – командира танкового взводу 3-ї окремої танкової Залізної бригади, що брала участь у звільненні Харківської області.

Та про Олександра з позивним «Кіра» – військовослужбовця Куп’янського окремого батальйону Харківської окремої бригади сил ТрО. Чоловік – колишній працівник СТО. 24 лютого 2022 року він прийшов на роботу, віддав ключі від відремонтованих авто клієнтам і вже наступного дня був у військкоматі.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.