«Я був щасливий, що залишився на цьому світі», – історія порятунку Героя України Дмитра Фінашина

23 лютого минулого року Дмитро Фінашин з побратимами прибув на ротацію до Попасної, що на Луганщині. Наступного дня вони мали їхати до Станиці Луганської. Та через повномасштабне вторгнення росії в Україну група Дмитра опинилася на Харківщині — обороняли дамбу поблизу селища Оскіл.

Про це розповідає «Слобідський край» з посиланням на АрміяInform.  

«Чекали там на ворожі танки. Поперек дамби поклали дві велетенські бетонні плити, щоб ускладнити їхнє можливе пересування, встановили протитанкові міни. А вже незабаром чуємо вибухи — росіяни таки завітали — підірвалися танк та БМП. Попри сильний снігопад, підняв безпілотник, веду його вздовж дороги, а там ворожа колона. Один з танків уже навівся на дамбу. Ми не стали зволікати, передали координати арті. Хлопці відпрацювали по ворогові з мінометів. Росіяни кілька разів поцілили в наш бік та відійшли. А наступного дня по нас почали працювати з РСЗВ, потім були авіанальоти. Але і це пережили», — розповідає Дмитро.

Підрозділ Дмитра отримав бойове завдання — зачистити лісосмугу поблизу села Яківлівка Донецької області. Там на українських бійців чекала ворожа засідка… Відходити довелось до сусіднього ліска під щільним вогнем окупантів, минаючи відстань близько 120 метрів полем. Один побратим Дмитра загинув, другий, «Азовчик», був поранений. Під час евакуації побратима «Фін» зазнав першого поранення.

«Ми із «Сократом» тягнули «Азовчика». Я тримав автомат, прикриваючи відхід. В якийсь момент ворожа куля пройшла крізь ствольну коробку автомата та розтрощила вказівний палець правої руки. Його тримала лише рукавиця. Наклали турнікет та продовжили евакуацію», — пригадує Дмитро.

Лунає черговий постріл — куля прилітає в ліву руку, розтрощивши чоловіку кістку передпліччя, зайшовши через корпус під ключицею та вилетівши назовні.

«На руку турнікет наклали, а ось рана в корпусі була під одягом. Її просто не було помітно, а вона сильно кровила — незабаром через крововтрату та біль я знепритомнів. Час від часу приходив до тями: хлопці вже тягнули мене, намагалися допомогти — було дуже спекотно, в нас почалося зневоднення. Вони давали мені жувати якусь траву, аби дати організму хоч трохи вологи. На обличчя також клали прохолодну траву», — говорить Дмитро.

«Сократ» пішов уперед та наткнувся на росіян, які його вбили, взяли радіостанцію та повідомили в ефір, що він мертвий. Усіх «трьохсотих» вони розстріляли. Тому рятувальну операцію побратими Дмитра припинили, викликали вогонь артилерії на поле бою, після чого росіяни відійшли. Згодом «Азовчик» поповз шукати іншу дорогу і загубився. Надалі він вибрався живим з пекла того дня.

«Фін» залишився на полі бою сам.

«Повзти з двома пошкодженими руками було нереально. Півтора дня, коли ще залишалися якісь сили — намагався йти. Робив два-три кроки, непритомнів, приходив до тями і знову йшов. Уночі сильно замерзав, температура падала до 4 градусів тепла, а я був лише в мокрому від крові кітелі.  Крім того, докучали комарі. Від них рятувала москітна сітка, яка була зі мною. Витративши купу сил, натягнув її на себе. На другий день поранена ліва рука набрякла так, що мені через нестабільну свідомість здавалося, що це ПКМ. А ще заважав пошкоджений палець — він тримався на шкірі, до рани набився якийсь бруд і трава. Я намагався його відрізати, але ніж постійно випадав із затиснутих колін — сил не вистачало. А ще хотілося пити. На щастя, в якийсь момент натрапив на калюжу в траві. Вода була застояна, протухла, віддавала сірководнем, але якою ж вона була смачною! Я підкладав як опору під себе поранену руку і пив, пив», — згадує «Фін».

В якийсь момент у Дмитра почалося марення — перед ним з’являлися його побратими, пропонували йому чай, колу, обіцяли врятувати, відвезти до шпиталю та зникали.

Так минуло два дні. Чоловік розумів, що наступної ночі він не переживе.

«Зранку 25 травня в один момент підіймаю голову і бачу групу з шістьох осіб, яка рухається в мій бік. Перша думка — орки, які однозначно мене вб’ють, а в траві навіть моє тіло потім ніхто не знайде. Намагався сховатися — здавалося, нібито вийшло. І тут чую: «Ти хто?», дивлюся — однострій український. Зрозумів, що ось — мій порятунок прийшов», — пригадує чоловік.

Дмитра врятували хлопці з окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Вони доставили пораненого військового до стабілізаційного пункту, де йому надали першу допомогу. Там він повідомив дружині, батькам та побратимам, які вже два дні як «поховали» його, про те, що живий.

 У польовому шпиталі «Фіну» ампутували руку та палець, бо врятувати їх було неможливо.

Наступним етапом евакуації стала лікарня Мечникова в Дніпрі. Лікарі назвали дивом той факт, що Фінашин залишився живим — він мав зневоднення, погано працювали нирки, організм був уражений сепсисом, на ампутованій кінцівці розвилася гангрена. Аби ліквідувати гангрену, Дмитра оперували ще кілька разів. Але чоловік мав таку жагу до життя, що, попри побоювання медиків, ввечері після чергового операційного втручання, перебуваючи ще в реанімації, вже їв. А менше ніж за місяць він був виписаний на реабілітацію додому.

«Я був такий щасливий, що залишився на цьому світі, що мене майже не турбували фантомні болі, що буває дуже нечасто. Мені вистачило буквально кількох візитів до психолога, аби перебороти їх», — зазначає Дмитро.

Йому дали відпустку на оздоровлення, довелося пройти реабілітацію, аби повною мірою навчитися володіти координацією тілом без кінцівки. Тепер «Фін» займається протезуванням та не полишає думок повернутися на службу.

«Зараз я вважаюся не придатним до військової служби. Але коли мені встановлять протез, я буду обмежено непридатним у воєнний час. Я люблю свою роботу та хочу повернутися в стрій, аби і далі допомагати побратимам нищити «північних братів», сам на поле бою я вже навряд чи потраплю. Але навіть з однією рукою я можу бути і інструктором, можна повернутися й до батальйону на якусь адміністративну посаду — менеджерська робота нам теж потрібна», — каже «Фін».

Торік 6 жовтня Указом Президента Дмитру Фінашину було присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

«Фін» зізнається, що спочатку почував себе ніяково через той факт, що був удостоєний державної відзнаки.

«Це вища державна нагорода! А що зробив для цього я? Лише вижив там, де це було майже неможливо! Але коли довідався, що побратими надали подання на нагороду зі статусом «посмертно», а потім дізналися, що я вижив, і поміняли його зміст — заспокоївся», — говорить чоловік.

Раніше ми розповідали історію мінометника зі «Спартана», який нищить загарбників під Бахмутом.

Нагадаємо, у Харківській області стартував набір до «Гвардії Наступу». Приєднатися до формувань кличуть умотивованих та патріотичних громадян, які братимуть участь у звільненні тимчасово окупованих територій. Варто зазначити, що кампанія – не є мобілізацією населення, а кожен доброволець зможе самостійно обрати бригаду, до якої хоче долучитися. 

Записатися до нових, добре оснащених та підготовлених штурмових підрозділів «Гвардії наступу» можна у 10 Центрах надання адміністративних послуг Харківської області.

Головні події Харківська область читайте на нашому сайті.