Культурні послуги та центри їх надання: як змінить життя в громадах Харківщини новий закон

Що нового в законі

Серед п’яти найважливіших законів, пов’язаних з децентралізацією та розвитком громад, є закон № 4381 «Про внесення змін до Закону «Про культуру» щодо загальних засад надання населенню культурних послуг». Його було прийнято в червні цього року, а набути чинності він має з 4 грудня (щоправда, пункт 2 прикінцевих положень цього документа набув чинності 6 червня і зобов’язував Кабмін підготувати нормативно-правові акти, які б регламентували та конкретизували закон № 4381 і забезпечували механізм його дії).

Новий закон покликаний закріпити державну політику, визначити її пріоритети, реформувати культурну сферу, змінити ставлення до неї як до п’ятого колеса у возі місцевого самоврядування. Його головне завдання – сприяти культурному розвитку регіонів, зробити культурні заходи більш доступними для громадян і забезпечити їх якість. При цьому, з одного боку, органи місцевого самоврядування отримали більше повноважень та ресурсів для розвитку культури на місцях, бо вони краще знають про потреби людей, можуть самостійно управляти закладами культури на базовому рівні та формувати мережу таких закладів з урахуванням потреб громади. З іншого боку, громади повинні обов’язково узгоджувати ліквідацію культурних закладів з Міністерством культури.

Читайте також: Із польських гмін - у громади Харківщини: який досвід ЄС може стати реальністю українських сіл 

Закон вводить поняття «культурна послуга» та визначає базовий набір культурних послуг (рис. 1) – тих, які мають обов’язково надаватися жителям громади. Згідно з ним, це доступ до:

• – читання та інформації;
• – музейних предметів;
• – кінофільмів;
• – можливостей для творчого самовираження;
• – мистецької освіти.

Згідно із законом, надавати ефективні культурні послуги має центр культурних послуг (ЦКП) – багатофункціональний заклад, який може поєднувати молодіжний центр, творчі колективи, музей, бібліотеку та навіть спортивні секції (рис. 2).

Він повинен бути зручно розташованим, забезпечений кваліфікованими кадрами, мати сучасну матеріально-технічну базу та надавати комплекс культурних послуг, інформаційну допомогу, забезпечувати неформальне навчання та спілкування жителів громади з урахуванням чисельності, віку, статі, соціального, національного та професійного складу населення тощо.

У 2020 році було проведено всеукраїнське опитування «Культурні практики та культурна ін­фраструктура України», і 81 % респондентів висловились «за» створення ЦКП.

У законі визначено, що ЦКП мають буди створені там, де це доцільно.

– На нашу думку, введення центрів надання культурних послуг – це перспективно, але не в усіх випадках. Є громади, де повноцінно окремо функціонують клуб, бібліотека, музична, спортивна школа. Громада спроможна, вона має змогу їх утримувати – і в такому разі їх недоцільно об’єднувати, – пояснює заступник директора Департаменту культури і туризму Харківської облдержадміністрації Олександр Костін. – Якщо в громаді невелика кількість людей, сама громада неспроможна, тоді доцільним є об’єднання і утворення центрів надання культурних послуг. Це дає змогу зекономити: громаді в такому випадку потрібно буде утримувати, наприклад, не чотири комунальні заклади, а один. Але це можна зробити за однієї умови: рівень надання культурних послуг не повинен погіршуватись.

Олександр Костін наголосив, що рішення про об’єднання кількох закладів та утворення центру надання культурних послуг прий­має громада, у той же час це погоджується з Мінкультом.

Клуб або ЦКП?

– ЦКП – це, насамперед, комунікація, – вважає директорка Харківського обласного організаційно-методичного центру культури та мистецтва Віра Лагутіна. – Часто буває так, що клуб займається своїми справами, бібліотека – свої­ми, десь вони збігаються, але навіть не знають про це. А тут їм доведеться комунікувати, спілкуватися – і це позитивний
момент.

– ЦКП мають бути самостійними фінансовими одиницями, які б отримували від держави якісь дотації, гроші від громади і заробляли б самі. І самі б вирішували, куди витрачати ці кошти, – говорить заступниця директора з культурно-масової та творчої роботи Харківського обласного організаційно-мето­дичного центру культури та мистецтва Любов Мякіннікова. – Щоб не голова це вирішував, а та людина, яка керує цією установою. Раніше як було: приходять гроші на культуру, а голова каже, що в громаді не вистачає коштів на зарплати вихователям дитячого садка, тож клуби якось обійдуться…

ЦКП припускають вільніший варіант проведення спільного дозвілля: від роботи молодіжних хабів до можливості бабусь зібратися з в’язанням-вишиванням, а дідусів – за шашками чи доміно. А для цього, по-перше, співробітникам доведеться змінювати ставлення до відвідувачів, і «ходять тут, топчуть» – залишиться у минулому. А по-друге, громаді та керівнику треба бути готовими до того, що такий центр має працювати постійно.

– Зараз клуби опалюються здебільшого лише під час заходів. Багато хто купив електричні обігрівачі й користується ними. Топити дровами дуже дорого. ЦКП – це установа, яка працює щодня і має опалюватись постійно, а це дуже дорого, – каже Любов Мякінникова.

Читайте також: Віддалені місця та ЦНАПи «на колесах»: як громади Харківщини наближують послуги до людей

 У законі прописано, що ЦКП повинні мати відповідну технічну «начинку» – сучасне обладнання. За словами фахівчині, зараз на Харківщині районні будинки культури непогано оснащені: коли голови зрозуміли, що культура їм потрібна, що треба проводити свята, вибори, вшанування, почали купувати апаратуру. А от щодо сільських клубів, то зараз 80 % з них потребують капітального ремонту.

Перетворенню клубів на ЦКП та наданню культурних послуг мала б сприяти державна культурна субвенція. Пропозиції щодо її впровадження повинен був розробити та внести на розгляд до Верховної Ради Кабмін. Однак після першого читання у Держбюджеті на 2022 рік культурна субвенція поки не що передбачена.

Щоб заклад культури не був валізою без ручки

На Харківщині, за словами завідувачки відділу інвестицій та соціально-культурного роз­витку ООМЦКМ Ольги Свиридової, на початок 2021 року налічувалося 634 клуби. Наразі близько 60 з них – не працюють. З початком проведення децентралізації зросла кількість закритих клубів: багатьом громадам вони просто не потрібні. Процедура закриття доволі проста: громада приймає рішення, обґрунтовує його, жителі громади ставлять підписи, і далі Мінкульт прий­має відповідне рішення.

– З мого власного досвіду, клуб (ЦКП) виправданий у селі, у якому живе щонайменше 500 осіб. Це означає, що там близько 100 дітей. У такому разі є з ким і є для кого працювати, – ділиться думками Любов Мякіннікова. – А якщо – як у знаменитому селі Нескучному (Липецька громада), де мешкає лише 38 сімей, то там вигідніше організовувати для мешканців виїзні заходи. Клуб, що там був, голова перетворив на музей всесвітньо відомої художниці Зінаїди Серебрякової, яка народилася в Нескучному, і тепер туди їздять на екскурсії. Але є й інші історії. Наприклад, коли в одній з громад Харківщини будівлю клубу продали під ресторан, а тепер розуміють, що доведеться зводити нову споруду.

Наразі працівники сфери культури перебувають у режимі очікування – Кабмін і Мінкульт мали прийняти сім нормативно-правових документів, які втілять цей закон у життя.

– Запитань у директорів клубів та відповідальних за культуру у громадах дуже багато, особ­ливо щодо механізму надання платних культурних послуг, – каже директорка ООМЦКМ Віра Лагутіна. – Це показала нарада, яку ми нещодавно проводили. Якщо в Харкові заклади культури мають такий досвід, то в області, зокрема в селах, його немає. У січні-лютому ми проведемо нараду спеціально з цієї теми для бухгалтерів громад та керівників. Розберемо це питання на прикладі діяльності нашого центру.

Моніторингом нас не злякаєш

За новим законом, інструментом контролю за діяльністю громад у сфері культури є моніторинг – система регулярного спостереження, оцінювання та прогнозу динаміки того, які зміни відбуваються в культурному житті. Тобто громади повинні надавати статистичні дані, які потім систематизуються, аналізуються та дозволяють робити висновок про реалізацію державної політики у сфері культури. Що стосується Харківської області, то нам до цього не звикати.

– Мі вже працювали за аналогічною схемою у 2010–2015 роках: були такі великі таб­лиці з показниками роботи культурних закладів, – згадує Любов Мякіннікова. – Ті, хто не хотів працювати, говорили, що це – нікому не потрібна бюрократія, але ми бачили стан справ у кожному з районів. До цього швидко звикли, тож наші громади добре знають, що таке моніторинг.

Читайте також: Коли влада і громада разом. У Краснокутську переймають досвід Польщі і Латвії

Децентралізація для громад відкрила нові можливості, нові горизонти. Це добре видно на прикладі Височанської громади.

 – Зараз у нас побільшало можливостей, – розповідає керівниця відділу культури, молоді та спорту Височанської селищної ради Людмила Чечіна. – І справа не в грошах, у нас і до цього культуру фінансово не ображали. З’явилася можливість об’єднати творчі сили з різних населених пунктів громади, а це дозволяє робити великі концентраційні програми, потужні та різноманітні. Базовою сценою у нас є Палац культури в Бабаях, і ми цього року насичували його апаратурою: купили сабвуфер, монітори для вокалістів, мікрофони та стойки. У Високому в нас будинку культури немає, а от у Покотилівці є, але невеликий, і цьогоріч там відремонтували коридори. Тепер приємно туди зайти.

А щодо охоплення культурними заходами різних вікових груп, то у Височанській громаді працюють і з молоддю (діє Молодіжна рада і створено молодіжний хаб), і з ветеранськими організаціями. У громаді проходять новорічні вогники, відзначається День людей похилого віку, організовуються екскурсії Харківщиною та до сусідньої Полтавської області.

– Принципова позиція громади – для ветеранів це все безкош­товно. Для того щоб діти мали можливість займатися мистец­твом чи спортом, у нас у кожної дитячої школи – і спортивної, і мистецтва – є філії в кожному населеному пункті. Наші тренери та викладачі працюють скрізь, і діти мають можливість організувати своє дозвілля, – підкреслює Людмила Чечіна.

Тож закон № 4381 – це не тільки про культуру взагалі, а й про громаду. Адже саме культура – це те, що поєднує людей, а розвиток культурного потенціалу сприяє згуртуванню громади, формуванню самоідентичності її членів.