Як у Люботині став рятували

Двохсотрічні дуби – залишок стародавнього парку, соснова посадка повоєнного часу, зграйка молодих берізок, соковита зелень затишних галявин під ними – а по центру блакитніє око старовинного ставка, у дзеркалі якого відбиваються небо та навколишні дерева. На вході – невеличкий дитячий майданчик і спортивна зона з тренажерами, далі – довгі столи й лавки для компаній, а ще далі – чотири сміттєві баки.

На спортмайданчику і вдень не спекотно. Фото з архіву автора

За столами «гуляє» весела компанія, десь далеко піднімається димок від мангала, на двох пляжах грається дітвора, а на протилежному березі меланхолійно закидають вудки рибалки. Удалині на схилі повним ходом іде весільна фотосесія: щасливі молодята приймають красиві пози на тлі ставка, оточеного деревами. А в кінці ставка зграйка качок шастає між розкішних декоративних лілій усіх кольорів і відтінків: білих, кремових, рожевих, малинових, жовтих. Дітвора, схопивши хліб, мчить сюди, і качки тут же збиваються у дружну зграйку перед ними.

Улюблені розваги  - милуватися ліліями та годувати диких качок. Фото з архіву автора

Ця картинка була цілком ідилічною і наступного ранку: не залишилося ніяких «сміттєвих» наслідків ні від веселого святкування, ні від шашличної вилазки; на доріжці навколо ставка маячили кілька бігунів, ще кілька ентузіастів займалися на тренажерах, а любителі ранкових запливів розсікали воду на середині ставу.

Щоб досягти такої ідилії, знадобилося більше ніж 10 років і кілька небайдужих людей, які змогли розворушити інших і зробити турботу про стан ставка спільною справою.

Два КамАЗи сміття

«Я звик до того, що в мене в будинку, у дворі та навколо двору чистота й порядок, – розповідає «застрільник» порятунку Чкалівського ставка Сергій Дегтярюк. – І, якщо зовсім чесно, я займаюся ставком для себе особисто – я живу поруч, і мені було гидко дивитися на гори сміття навколо нього. Поговорив із сусідами, знайшов серед них однодумців – і вийшли з дітьми на суботник, прибирати територію».

«Наші діти збирали сміття на березі, а чоловіки з човнів граб­лями тягли сміття, в основному пластик, на берег. На першому суботнику ми вивезли звідси два КамАЗи сміття», – згадує Людмила Коломієць, дружина ще одного активіста, Олексія Коломійця. Їхня сім’я живе тут уже 30 років. На очах жінки ставок – єдине місце у Водяному, де є можливість купатися, – хирів, заростав і занепадав. «Після того як приїхали сюди чужинці з електровудками, і риби практично не стало, ставок почав стрімко обростати, і ми зрозуміли, що потрібно терміново вживати рішучих заходів», – розповідає Людмила.

Головне було - не тільки встановити контейнери, а ще й привчити людей викидати сюди сміття. Фото з архіву автора

Активісти вирішили взяти ставок в оренду й зареєстрували неприбуткову організацію «Джерело». «Ми хотіли обмежити на законних підставах в’їзд машин, розпалювання багать. Для цього потрібно було зробити паспорт ставка; усе це коштує грошей. При цьому ми зустріли опір дея­ких місцевих жителів: вони прос­то не вірили, що знайшлися люди, готові безкорисливо вкладати гроші. Нас – тобто ініціативну групу – звинувачували в тому, що ми хочемо чи не колючим дротом ставок захистити, – згадує Сергій Дегтярюк. – Але саме в той момент змінилося законодавство, орендна плата різко зросла, ми від цієї думки відмовилися, і основне, що ми тепер можемо завдяки наявності «Джерела», це відповідати на запитання на кшталт «А ти хто такий?».

Екотолока

У перший же рік стало зрозуміло, що тільки «сімейні» суботники не працюють. І тоді активісти вирішили виховувати місцеве населення через дітей. Організатором цього стала ще одна небайдужа людина – Сергій Гиренко. «Я познайомився з представниками руху «Зробимо Україну чистою», розговорилися – і мені запропонували стати координатором по Люботину, – розповідає він. – Зустрівся з адміністрацією школи № 6 – вона неподалік від ставка, розповів про те, що є такий проект; розказав школярам про роздільне збирання сміття; домовився з учителем фізкультури про організацію спортивних змагань, а з одним з місцевих жителів – що дасть «напрокат» польову кухню». Із 2011 року щовесни школярі виходили на прибирання території навколо ставка. Потім їх чекали спортивні естафети, а як бонус після всього цього активісти пригощали всіх польовою кашею. «Дітвора сортувала сміття по фракціях – перевізник забирав і здавав, гроші йшли на оплату бензину. А залишки вивозило КП безкоштовно – ми з мером домовилися», – каже Сергій Гиренко.

«Ці толоки дали свій ефект, – вважає вчителька школи Ольга Чудна, – адже якщо дитина хоча б раз повитягала все це сміття з кущів, вона сама більше його не кине, та й батькам соромно буде так вчинити». Ольга викладає образотворче мистецтво. Зараз вона приводить дітей сюди на пленери й переконана, що таким чином вчить їх бачити красу того місця, де вони живуть. А псувати красу сміттям рука ні в кого точно не підніметься...

На плєнері. Фото з архіву автора

Як сніжний ком

Спочатку активісти збирали сміття і складували його у старому гаражі сім’ї Коломійців, а в міру накопичення спільно винай­мали машину й вивозили. Потім установили чотири баки й уклали договір на вивезення сміття з місцевим КП. «Улітку доводиться вивозити сміття один раз на тиждень, – пояснює Сергій Дегтярюк. – Ось 10 сімей скинулися по 200 гривень раз на рік – і немає проблем. Треба було рибу запустити, щоб вона ставок чистила – знову-таки скинулися, привезли, випустили: тепер і дітвора, і дорослі рибалять, причому безкоштовно».

Дуже багато дає особистий приклад, вважає він. Люди тут живуть різні – і заможні, і не надто. «Вийшов гуляти із собакою, узяв пакетик, бачиш папірець – підбери. Вийшов на ранкову пробіжку, побачив сміття, знову-таки: нахилився – підняв  – викинув у бак, заодно й гімнастика. Коли люди бачать, що не соромно не тільки після себе, а й після іншого прибрати, незалежно від того, «крутий» ти чи ні – вони слідом за тобою це роблять. Так і виховуємо потихеньку, щоб довести це до автоматизму» – посміхається Сергій.

Щоб облагородити пляжі, спільними зусиллями завезли пісок; домовилися і разом з міськ­радою установили на спортивному майданчику тренажери, посадили декоративні лілії, на Водохрещу тут кожного року вирубують ополонку-хрест, а з льоду складають назву району; минулого року влітку на березі ставка організували навіть кінотеатр просто неба. Дедалі більше людей долучаються до догляду за ставом: прийшло розуміння, що він  – спільне надбання жителів, справжнє багатство, яке потрібно берегти.

Три кіти успіху

Зараз догляд за Чкалівськім ставком тримається на трьох китах: самоорганізації, довірі та свідомості.

«Активісти Водяного в нас по суті першопрохідці, – каже Ірина Кудря, начальник відділу місцевого економічного розвитку Люботинської міськради. – Коли місцеві жителі вирішили взяти участь в обласному конкурсі «Разом в майбутне», щоб установити спортивний майданчик, працівники міськради допомогли в написанні проекту – і ось він, стоїть. Зараз ми їх усіляко підтримуємо і працюємо в тандемі, бо це вигідно обом сторонам, адже на місцях краще знають про існуючі проблеми. Припустимо, вони нам подали заявку на вирубування сухих дерев – ми виконуємо; треба вивезти сміття – ми робимо».

У Люботині 22 ставки, і тим шляхом, який пройшли активісти Водяного, йдуть і в інших районах міста. Десь тільки почали роботу з облагороджування і чищення водойм, десь вони поки що стоять із зарослими очеретом берегами, затонулими деревами та ряскою. Але якщо вийшло зі Чкалівским ставком – значить, вийде  і з іншими.

Читайте також: Три родини дітей-сиріт отримали житло в Пісочині