Як 83-річна майстриня з Печеніжчини потрапила до книги рекордів

Ні в чому було ходити у школу

Анастасія Романівна Бойко народилася 10 вересня 1935 року в Борщовій Печенізького району. Коли почалася війна, її батько Роман Соколет пішов на фронт, а вдома залишилася мама Марія, у якої, крім Насті, було ще четверо дітей – двоє дівчаток і двоє хлопчиків. За словами Анастасії Романівни, після війни вона закінчила лише чотири класи школи, а потім пішла працювати в колгосп – годувати телят.

– Під час війни було і голодно, і холодно, але наша матуся впоралася з цими величезними труднощами й виходила нас у такі часи, – згадує наша героїня. – Після війни я провчилася чотири класи, потім кілька тижнів походила у п’ятий – і все, просто ні в чому було ходити у школу, грошей на взуття не було. А згодом, десь у років 13–14, я пішла в місцевий колгосп годувати телят.

Усього в колгоспі жінка пропрацювала 40 років. Спочатку вона годувала телят, далі доглядала за коровами, а потім її перевели на поля полоти буряки. За цей час в Анастасії Романівни з’явилася грижа, і лікарі сказали, що такою важкою роботою займатися їй не можна – це небезпечно ускладненнями.

– У мене тоді було вже четверо дітей. Коли я дізналася, що за станом здоров’я мені не можна працювати, я дуже засмутилася, розплакалася – що ж далі робити? І добре, що тодішній голова колгоспу взяв мене в нашу місцеву лікарню санітаркою, там я пропрацювала більш ніж десять років, – розповідає жінка.

Як каже наша героїня, їй випала непроста доля.

– Я двічі виходила заміж. У 1956 році побралася з Леонідом Шматьком. Він служив в армії, уже не пам’ятаю де, і там опромінився, а згодом помер. Усього ми з ним прожили в шлюбі два роки. За цей час у мене народився син Вася, малому було всього дев’ять місяців, коли він залишився без батька, – ділиться спогадами жінка. – Через кілька років, у 1961-му, я вийшла заміж за Федора Бойка, у шлюбі з яким у нас народилося троє дітей. Дуже хотіли з ним відзначити золоте весілля (50 років спільного життя), але, на жаль, не вийшло – за два роки до цієї дати він помер. А коли я вийшла на пенсію, то 20 років доглядала свою свекруху, що була прикутою до ліжка, та й з онуками няньчилася.

Будинок з вишиванок

Віддушеною в житті Анастасії Бойко стало вишивання, яким вона займається цілих 70 років.

– Любов до вишивання передалася від матусі, рідненької матусі. Мама великою рукодільницею була, і сестрички вишивали. Мені дуже подобається вишивати, я цим просто живу, – зазначає майстриня.

За словами невістки Анастасії Романівни Надії Шматько, яка працює секретарем Борщівської сільради, майстриня за все життя вишила понад 100 робіт, усі – гладдю.

– Рушники, наволочки, скатертини, покривала – весь її будинок, дві кімнати, повністю обвішаний її роботами. Вона випере чи то рушник, чи то скатертину – і потім знову повертає на місце. Такий інтер’єр її будинок має вже як мінімум 20 років – відтоді, коли я вийшла заміж за її онука. Але мені здається, що так у неї було завжди.

Надія Шматько розповідає, що Анастасія Бойко вже стала легендою Борщової, адже її рушники є і в усіх родичів, і в клубі.

– По-перше, вона зробила такі подарунки всім родичам. Також презентує свої роботи односельцям. Наприклад, у когось у селі народилася дитина – і вона в подарунок передає рушничок. Ми щорічно відзначаємо День села й беремо її роботи для оздоблювання клубу. Також вишиванки прикрашають каплицю Покрови Пресвятої Богородиці, – каже родичка майстрині. – Усе, що зараз вишиває, відразу дарує дітям і онукам. Каже, щоб пам’ять про неї була. Десь чоловік 50 уже стали володарями її творінь. Вона в нас головна рукодільниця, більше на території сільради ніхто так не вишиває.

Вишивання як індикатор

Любов Анастасії Романівни до вишивання не залишилася непоміченою – минулого, 2018, року її внесли до Книги рекордів Печенізького краю як рекордсменку Борщівської сільради за кількістю вишитих робіт.

За словами невістки, вишивання – не тільки заняття всього життя бабусі, а й добрий індикатор стану її здоров’я.

– Ми, родичі, для себе примітили: якщо бабуся вишиває, то в неї нічого не болить, життя триває. А якщо вона перестала вишивати – значить, щось не те, щось її непокоїть. Треба звернути увагу, викликати лікаря. Утім, такі паузи без вишивання довго не тривають – не більш ніж два тижні, – пояснює Надія Шматько. – Наразі бабуся поганенько почувається – тиск, ноги болять тощо, робота в колгоспі дається взнаки. Але вона живе одна й сама повністю себе обслуговує, хоча ми й приходимо до неї десь через день – чоловік рубає дрова, приносить воду. Без турботи вона не залишається. Попри те, що зараз поганенько почувається, вона і на городі порається, і все по дому робить. У тому числі, звісно, і вишиває.

Зараз, як нам сказала сама майстриня, вона збирається вишити рушничок одному з правнуків. Усього в Анастасії Бойко – четверо дітей, шестеро онуків і стільки ж правнуків.

Читайте також: У Харківській області пропонують створити дев’ять районів. Карта