«Німець нас помітив і почав стріляти з гармати» – спецпроект до Дня Перемоги

Було дуже страшно

Найстарший ветеран Печенігів – 94-річний Григорій Савелійович Шкарупета. Він народився 23 лютого 1925 року в селі Катеринівка Великобурлуцького району, де закінчив сім класів місцевої школи. Як розповідає Григорій Савелійович, на війні він був зв’язківцем 3-ї танкової армії.

– Було багато пам’ятних моментів, але цей запам’ятався найбільше, оскільки стався на самому початку моєї участі в бойових діях. Ми перед початком бою навели зв’язок, а німці його порвали. За інструкцією йти відновлювати зв’язок мали удвох, і ми пішли з товаришем. Німець нас помітив і почав стріляти з гармати снарядами, один з яких вибухнув біля мене. Було, звичайно, дуже страшно, – згадує ветеран.

Тоді юнакові пощастило залишитися неушкодженим, але згодом він отримав поранення – у руку потрапив осколок, кінцівка довго не працювала, але через деякий час усе нормалізувалося.

Після війни чоловік працював на ХТЗ. Оскільки квартири в Харкові в нього не було, Григорій Савелійович відправився на цілину в Казахстан, де відпрацював на комбайні чотири роки. Потім повернувся на Харківщину й дізнався, що в Печенігах іде будівництво греблі.

– Я на самоскиді працював, і першу порцію бетону на греблю привіз саме я. Потім працював механіком, головним механіком і начальником транспортного цеху. На пенсію вийшов у 1986-му. Тоді й захопився бджільництвом, яким займаюся і донині, – розповідає ветеран.

Зараз чоловік, попри свій поважний вік, веде вельми активний спосіб життя – порається по дому й на городі. Змолоду Григорій Савелійович серйозно займався спортом, не кинув його й зараз – щоранку по 20 хвилин він виконує різні фізичні вправи, які пам’ятає з армійського життя.

Фото надано Краєзнавчим музеєм Печенізького району ім. Т. А. Суліми

Чоловік вважає, що завдяки працьовитості йому вдалося дожити до таких років.

– Із семи років я залишився без батька, а з 10 років уже ходив на роботу в колгосп. Там не було такої роботи, якої я не виконував – пас коней, корів, свиней, воду косарям носив, возив снопи тощо, – пригадує Григорій Савелійович.

Ветеран Другої світової війни живе із сином. Усього в нього троє дітей, четверо онуків і троє правнуків.

Йшли через пустелю й гори

Микола Прокопович Коваль народився 27 травня 1927 року в Печенігах. Як розповідає його дочка Зоя Коваль, у листопаді 1944 року батька призвали в армію.

– Спочатку він був у школі молодших командирів, а потім їх відразу перевели на фронт. Був навідником протитанкової рушниці. Вони фронтом йшли через пустелю Гобі та форсували гірський хребет Великий Хінган. Ось це із воєнного часу батькові запам’яталося найбільше, – каже жінка. – Його нагороджено медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною» тощо.

Фото надано Краєзнавчим музеєм Печенізького району ім. Т. А. Суліми

Після війни Микола Прокопович працював у селищній раді, більш ніж 20 років був начальником планового відділу Харківського облрибкомбінату, розташованого в Печенігах.

Як каже дочка, тато почувається не надто добре, утім, потихеньку з паличкою ходить і по дому, і по двору.

Фото надано Краєзнавчим музеєм Печенізького району ім. Т. А. Суліми

Єдиний сапер

90-річний Олексій Сергійович Лапко – ветеран Другої світової війни, єдиний живий сапер, який розміновував Печеніги в 1943-му. Він народився в Печенігах 5 листопада 1928 року. Встиг закінчити початкову школу, а потім почалася війна. У серпні 1943-го Печеніги остаточно звільнили від німецькофашистських загарбників, потрібно було розміновувати селище. Створили групу спеціалістів з розміновування, яка складалась із 22 осіб, юнаків 1927‒1929 років народження, серед них був і Олексій Лапко. Як розповідає його внучата племінниця Людмила Гурʼєва, коли він ішов у сапери, не розумів, що на кону стоятиме його життя.

Фото надано Краєзнавчим музеєм Печенізького району ім. Т. А. Суліми

– Він згадував і такі випадки, коли під час розмінування розривало людей на частини. Однак його подібне обійшло стороною, – розповідає жінка.

Після війни Олексій Сергійович працював у побуткомбінаті (на кшталт столярної майстерні, там на замовлення робили рами для вікон, дверні коробки тощо). Спочатку значився там учнем, а згодом став повноцінним працівником. Потім працював у Харкові на велозаводі, а згодом його призвали в армію. Демобілізувавшись, парубок повернувся на колишнє місце роботи, на велозавод, але влаштуватися там вдруге йому не вдалося ‒ не було вакантних місць. На малій батьківщині чоловік влаштувався в ПМК-163 (пересувна механізована колона), де і пропрацював водієм до самої пенсії.

Фото надано Краєзнавчим музеєм Печенізького району ім. Т. А. Суліми

Четвертий ветеран Другої світової війни, що проживає в Печенігах, – це Василь Іванович Кривошей, який народився 2 жовтня 1926 року. На жаль, нам не вдалося з ним поспілкуватися.

Фото надано Краєзнавчим музеєм Печенізького району ім. Т. А. Суліми

Читайте також: «Думала, куди ж куля потрапить, хоч би зразу вбила» — спецпроект до Дня Перемоги