Історії сільського життя Харківщини. Про ліс, гриби та Воздвиження

Про ліс, гриби та Воздвиження

Сидим лузгаєм сон на лавці сьодні. Мимо йдуть Митрофановна і Мотя Свірйонова. Разговор начинає чуцця десь за метрів десіть…

– Кать, а ти сьодні зомной на Пельнянку не хо сходить післяобіду, хворостиной попід деревами пошарудим? Буртики он казали грибів – аж кишить.

* Мовчить, витріщила беньки по пять копійок.

– Воно ж перший гриб вже поліз. Тай під бабине літо вони обично ж і начинають показувацця. Так шо?

* Продовжує мовчки видицця на сусєдку, очі вже, як у пекінеса, коли по-великому ходе, аж трохи одступила з удівлєнія, а там дривитня якась лежить, то чуть навзніч не зашелестіла.

Читайте також: Історії сільського життя Харківщини. Про козу веліколєпну

– О, госссподи! Кать, та шотаке? Лиця на тобі нема.

– Моть, ти странна ілі тебе зразу луснути?

– Шо?

– Жуй харашо! Я тобі зачєм каліндар одривний в Почаєві купляла? Шоб твій Грицько папіроси з нього крутив?

– А шо случилось?

– Та сьодні ж Воздвиження! Який ліс? Перехрестись!!

– Ти думаш, воно правда?

– Не знаю, правда чи ні, я то й гадюк не боюся, воно ж мене не бере. Зуби короткі. Прошлим літом як шершень кусав, то я і не обратила вніманіє. Воно ж на помідорах як пасинкуєш, то догори дригом. А воно у спиняку укусило, а у мене здєцтва шкура дублена. Він від сотрясєнія, мать, і іздох.

– Так тоді, шо бояцця? Треба йти, бо гриб росте шо шальоний. День пересиде – всьо, вже лопухи. Хібашо свинім.

– Я більше переживаю, шо люди скажуть. От ти тіки подумай. Підем ми на такий сірйозний празнИк у ліс. І змія не вкусе, то получаєцця, шо?

– Шо?

– Шо-шо! Ну ти як сьогоднішня, чесслово. Он, як Олексіївна в водоворот попала на Байраці на камері від тестопіісята і не втопилась, то шо сказали?

– Ааааа.

– Отооож!

– Так ми вдвох підем, хтож розкаже?

– Ну не начинай – хто розкаже, хто розкаже. Бог не теля – баче здаля.

Читайте також: Історії сільського життя Харківщини. На рибалку з Папком

– Тоді на завтра?

– Не загадуй.

– Розкажи лучче за свого Сашка. Він же в Києві?

– Еге.

– Робе, де й робив?

– Еге.

– Ну і харашо.

…Тихим ходом вони прой­шли мимо, то і не узнали, де той Сашко робе в Києві, та, може, воно і всеодно. Главне, при роботі…