Чуйні, професійні, активні. Жінки, якими пишаються в різних куточках Харківщини

«Своїм прикладом заводила до роботи інших»

Яскравим прикладом працьовитості, принциповості й відповідальності на Зачепилівщині є почесна громадянка цього району Любов Ріжко. Вона, до речі, 1 березня відсвяткувала 70-річний ювілей. Жінка все життя прожила на території Бердянського старостинського округу (сільради) Зачепилівської ОТГ – народилася в селі Олексівка, якого вже немає, а згодом переїхала у Вишневе, де проживає і донині. Любов Іванівна закінчила Липкуватівський зоотехнічний технікум, що в Нововодолазькому районі, і все своє життя пропрацювала спочатку в колгоспі, а потім у ПСП імені Фрунзе в Бердянці Зачепилівського району. У 18 років вона влаштувалася туди дояр­кою, а через чотири роки її призначили завідуючою молочно-товарною фермою та свинофермою – на цій посаді жінка пропрацювала до самої пенсії і ще наступні десять років, до 65. Любов Іванівна – почесна громадянка Зачепилівського району, а також свого часу була депутатом обласної, районної та сільської рад. Любов Ріжко каже, що її хотіли й далі бачити в ПСП імені Фрунзе, однак їй довелося піти, бо дуже боліли ноги.

– Мене поважали і завжди добре до мене ставилися. Мене там виховали, оскільки я виросла сиротою, – пригадує Любов Ріжко. – Зараз я заходжу на підприємство і кажу: «Дівчатка і хлопчики, привіт! Бабка прий­шла» А вони: «Ні, не бабка – дівчинка» (сміється). Я часто туди приходжу, адже мені хочеться побути в цих стінах, у яких я провела 47 років, вони для мене рідні.

Фото: facebook.com/Іван Глянь

Директор ПСП імені Фрунзе Іван Глянь вважає Любов Іванівну добрим прикладом працьовитості і відповідальності.

– Вона принципова, відповідальна й завжди була добрим прикладом у роботі – не боялася і ганчірку в руки взяти. Вона своїм прикладом заводила до роботи й усіх інших. Це її основ­на риса, – характеризує її Іван Глянь.

Зараз Любов Ріжко із задоволенням допомагає колишнім колегам.

– Постійно з усіма спілкуюся, даю молодим поради. Кажу: «Зараз, коли молоді, беріть від життя по максимуму. А коли постарієш, уже все – сів біля вікна і дивишся, може, хтось до тебе в гості зайде», – говорить жінка.

Однак із цим у Любові Ріжко проблем немає – не дають їй нудьгувати ні родичі, ні сусіди.

– Мене постійно оточують увагою діти, внуки і правнуки, найменша з яких – трирічна Уляна. Із сусідами теж добре спілкуюся, вони були на моєму 70-річному ювілеї. Влада також приділяє увагу. Постійно телефонує виконуюча обов’язки старости Бердянського стартостинського округу Вікторія Згонник, дізнається, що треба, і допомагає. Також постійно цікавиться моїми справами й Іван Глянь, який теж приїжджав мене поздоровляти з ювілеєм, – каже Любов Ріжко.

Поруч і в скрутну, і в радісну хвилину

Справжньою гордістю жителів селища Андріївка Балак­лійського району є Тамара Русецька. Вона – успішна жінка, бізнес-вумен, меценат, заснов­ниця благодійного фонду. Але, за словами голови Андріївської селищної ради Євгена Бабакова, це та картинка, що бачать більшість людей, які її не знають.

– За переліченими вище регаліями ховається ранима душа звичайної, простої, мудрої і доброї людини. Людини, яка пройшла непростий життєвий шлях, людини, яка пізнала і скруту, і біль, людину, якій довелося не раз ковтати сльози розпачу. Не всім вдається пройти такий шлях – і витримати, не зламатися. Вона не зламалася. Вона йшла вперед, посміхалась крізь сльози, бо знала: не має права здатися, озлобитися – на неї дивиться її син, її Анатолій. Для нього вона приклад, – пояснює Євген Бабаков.

Фото: Андріївська селищна рада

Тамару Петрівну знають не тільки в селищі Андріївка, а й далеко за його межами. Знають як людину справи і слова. Вона завжди в курсі всіх подій, які відбуваються в рідному селищі. Немає жодного закладу в Андріївці, якому б Тамара Русецька не допомогла у скрутну хвилину або не розділила з ним його радість чи свято. Також, за словами Євгена Бабакова, жінка допомагає всім, хто звертається по допомогу.

– Усім, кому потрібна була допомога, вона ніколи не відмовляла. Якісь справи вирішувала сама: допомогти дровами, продуктами тощо. А в більш складних справах вона звертається до свого сина, депутата Харківської обласної ради Анатолія Русецького, який так само, як і матуся, займається благодійництвом, – каже Євген Бабаков.

Як зізнається Андріївський селищний голова, Тамара Петрівна не любить хвалитися своїми справами.

– Вона каже: «Озирніться – і ви побачите, що поряд з вами є люди, які потребують уваги й доб­рого ставлення до себе. Це ваші рідні, немічні сусіди, люди, яких спіткало горе. Їм треба допомогти. Хто як не ми», – розповідає Євген Бабаков.

Читайте також: Якої погоди очікувати 8 березня на Харківщині

Передає любов до батьківщини через книжки

Велику роль у житті Великобурлуцького району відіграє письменниця Клавдія Оковита. Вона народилася 5 березня 1931 року у Великому Бурлуці. Після навчання у ХПІ повернулася на малу батьківщину, де до виходу на пенсію працювала вчителем історії Великобурлуцької середньої школи. Її старання та майстерність на педагогічній ниві не залишилися не відміченими. За сумлінну вчительську працю жінку відзначено грамотами Міністерства освіти України, обласними та районними грамотами. Клавдія Оковита була делегатом ІІІ з’їзду вчителів України, її нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років», «Ветеран труда», відзнакою Президента України – ювілейною медаллю «25 років Незалежності України».

Клавдія Онисимівна понад 30 років є членом президії районної ради ветеранів, близько 15 років була директором і екскурсоводом у краєзнавчому музеї. Багато зусиль доклала до оформлення експозицій, добору та систематизації матеріалів. Вона зібрала багатющий матеріал з історії рідного краю, який ліг в основу написаних книг: «Великобурлуччина (сторінки історії)», «Великий Бурлук – етапи великого шляху», «Ратоборці землі бурлуцької» тощо.

– Вона справжня патріотка Великобурлуцького району, про який пише книги з великою любов’ю. До нашого краю і до книжок про нього вона ставиться з такою любов’ю і теплотою, як до своєї сім’ї, – зазначає голова Великобурлуцької РДА Ігор Коваленко.

Фото: facebook.com/vburluk

88-річна Клавдія Онисимівна є почесною громадянкою Великобурлуцького райо­ну, має звання «Почесний краєзнавець Великобурлуччини», є лауреаткою регіонального конкурсу «Печенізьке поле», «Жінка року – 2003».

Відмінний бібліотекар і чудовий організатор

Активну участь у житті Одноробівського старостинського округу Золочівської ОТГ бере Ганна Гавренко, яка народилася 18 вересня 1947 року в селі Петрівка. Більшу частину свого життя жінка працювала в місцевій бібліотеці. Як розповідає виконуюча обов’язки голови Одноробівського старостинського округу Людмила Гой, Ганна Дмитрівна не тільки відмінний бібліотекар, а й добрий організатор.

– На своєму місці роботи, у бібліотеці, вона сумлінно виконує обов’язки, за що нагороджувалася грамотами Золочівської районної ради та Золочівської РДА. Крім цього вона бере активну участь в організації місцевих заходів до різноманітних свят – Дня Перемоги, Дня села тощо. Ще Ганна Дмитрівна очолює раду ветеранів села Петрівка, а також є учасницею місцевого фольклорного колективу «Калина», – розповідає виконуюча обов’язки голови Одноробівського старостинського округу. – Загалом вона перший помічник органів місцевого самоврядування, а до об’єднання Золочівської ОТГ була членом виконкому Одноробівської сільради, й зараз виконує ці функції.

Фото: Одноробівський старостинський округ

Також Людмила Гой підкреслює, що Ганну Дмитрівну дуже поважають місцеві жителі.

– У неї добре вдається зацікавити людину. Коли вона роз’яснює якесь питання, то співрозмовник уважно її слухає і завжди приймає те, що вона каже. Загалом Ганна Гавренко – добра, чуйна та завжди усміхнена людина, яка може вислухати й допомогти цінною порадою чи добрим словом, – зазначає Людмила Гой.

Колектив газети «Слобідський край» вітає всіх жінок Харківської області з 8 Березня і бажає міцного здоров’я, натхнення та добробуту.

Читайте також: У Харківській області з'явиться ще одна об'єднана громада