Шістдесят років разом: секрети вдалого шлюбу
адже діамант – коштовний камінь, котрий вирізняється надміцною структурою й вишуканою коштовністю. Тож, подружжя яке прожило стільки разом, заслуговує на королівську шану. Василь Артемович і Ганна Дмитрівна Оленченки побрались 10 травня 1952 року і з того часу не розлучалися.
Тоді Василь повернувся з війни, куди пішов 17-річним хлопцем, і після закінчення ще шість років служив у Радянській Армії. А Ганна, як побачила змужнілого юнака – очей відірвати не змогла.
– Він був такий гарний! Я спочатку навіть боялася з ним спілкуватися – перехоплювало подих, та й серце калатало, – згадує Ганна Дмитрівна.
Хоча, слід сказати, що знали одне одного з дитинства, жили на одній вулиці, часто спілкувалися.
– Василь колись, бавлячись, зачепив мене батогом – тим, що корів пасли, я ж, звичайно, образилась. А він підійшов, так лагідно глянув, та й каже: чого ти кричиш – все одно моя будеш, – згадує дружина.
Так врешті й вийшло, як сказав, напевно він уже тоді обрав її собі за пару. Тому, повернувшись до рідного села, що в Шевченківському районі, сумнівів Василь не мав.
– А я не знаю, чому Василь на мене увагу звернув. Тоді ж чоловіків було мало, а дівчат-красунь довкола сила силенна. А він такий гарний, стрункий, герой війни... і обрав мене. Я ж себе не вважала привабливою, – розповідає Ганна Дмитрівна.
Та сама доля поєднала цих людей, які через все життя змогли пронести й зберегти ті паростки любові, що зародились ще в юності. Згодом подружжя збудувало власний дім, народилося двійко дітей – син і донька. Та життя не стоїть на місці – вирішили перебратися ближче до родичів – сестри Ганни, яка мешкала в смт Кочеток. Тож Оленченки й оселились практично поруч – в селі Кицівка. І з 1964 року й до сьогодні тут мешкають. Переїхали на порожнє місце, знову будівництво розпочали.
– Ми все життя будувалися, працювали, тримали господарство. Зараз, коли згадую – не розумію, як все встигали, – дивується Ганна Дмитрівна.
А тоді вона працювала в радгоспі, а Василь – у Лісному господарстві, він був ковалем та добре знався на своїй справі. Як зазначають ювіляри – трудилися весь час: і на роботі, і вдома, ростили дітей, дочекалися онуків та навіть правнуків, а звичка працювати залишилася. От і сьогодні на підвіконні росте розсада помідорів, перцю.
– Я все клопочуся, город тримаю, курей – хочу дітям ще допомогти, – каже Ганна Оленченко.
Секретом довголітнього подружнього життя, на думку жінки, є схожість характерів, а ще терплячість та поступливість.
– Я вважаю, що чоловік і дружина мають розуміти одне одного з півслова і підтримувати у будь-якій ситуації, – наголошує жінка, – тоді будуть мир і злагода в сім’ї, підтримка. Але найважливіше, щоб люди зійшлися характерами. От колись чоловік і жінка більше могли стерпіти одне одному, а тепер після першої сварки – біжать розлучатися, – зазначає дружина з 60-річним стажем подружнього життя.
З нею цілком погоджується й чоловік. До речі, як розповідає Ганна Дмитрівна, у них сваритися спершу не виходило – відразу ж мирилися.
Про своє подружнє життя Ганна Дмитрівна розповіла під час візиту голови райдержадміністрації Олександра Гусарова. Олександр Сергійович напередодні 9 травня завітав привітати ветерана Великої Вітчизняної Василя Артемовича з Днем Перемоги, а дізнавшись про весільний ювілей, пообіцяв особисто привітати родину ювілярів. Наступного дня він завітав до оселі та подарував родині електричну плитку, якій дуже зраділа господиня.
– Я давно мріяла про нову електричну плитку, бо балон газовий зараз складно замінити, а стара плитка весь час псується, – скаржилася Ганна Дмитрівна.
Дивлячись на цих вибілених сивиною літніх людей, дивуєшся їхній стійкості й терплячості водночас. Вони й сьогодні дивляться одне на одного з лагідністю і любов’ю. І дарма, що роки вже не ті, що здоров’я підводить, вони зберегли в душі таку єдність почуттів, якій багато б хто позаздрив.
Дар’я АНДРЄЄВА, матеріал з газети "Слобідський край", №63 від 26.05.2012