Неля Шовкопляс – телевізійна Попелюшка з Барвінкового
– Нелю, як вам у світі телебачення, чи не розчарував?
– Звичайно, не розчарував. Мені дуже подобається, тому що це цікава робота. Мені випав унікальний шанс працювати на телебаченні. Думаю, що 80 % людей ніколи не матимуть змоги потрапити за лаштунки й побачити, що відбувається по той бік екрана. Для мене найголовніше, що я зрозуміла за цей час, що телебачення – це величезна родина. Це не гра одного актора, це дуже велика робота багатьох професіоналів.
– Яким був ваш перший ефір?
– Він пройшов дуже швидко й мене трішки шокував. Зі мною мав працювати Єгор Гордєєв. Та на мій перший ефір він запізнився! Єгор захворів і вдома вранці не почув будильника. Коли я зрозуміла, що ефір от-от почнеться, а мого співведучого досі немає в студії, був легкий шок. Та я опанувала себе, зрозуміла, що часу хвилюватися вже немає і треба самій виходити. Власне, так і почали о 6.30. А о сьомій уже з’явився Єгор. Перший ефір пролетів так швидко, що я навіть не встигла усвідомити, що він закінчився. Враження було таке, наче я все життя працювала у «Сніданку».
– А який з ефірів вам запам’ятався найбільше?
– Кожний ефір по-своєму цікавий. Найбільше, мабуть, мені врізався в пам’ять марафон «Здійсни мрію», який ми проводили разом з ведучою ТСН Лідією Таран. Тоді величезна кількість гостей була! І дітки, підопічні проекту «Здійсни мрію», були в нас у студії. Той ефір без сліз неможливо було дивитися, і було відчуття, що ми робимо величезну справу. Я навіть не вірила, що от за рахунок телемарафону можна зібрати понад мільйон гривень на здійснення мрій.
Про тіло і як його любити
– Є думка, що на телебачення не пробитись, якщо маєш нестандартну фігуру. Яке ваше ставлення до цього і що думаєте про модну сьогодні течію бодіпозитиву (Ідеологія прийняття будь-якого виду тіла і вдячності до нього. – Ред.)?
– Насправді про бодіпозитив як про течію я дізналася після того, як мене взяли на роботу. І ставлюся до нього чудово, тому що це дає шанс багатьом дівчатам нестандартних, пишних розмірів якось виявити себе – у модельному бізнесі, на телебаченні, на сцені… Стільки класних прикладів, коли дівчата доводять, що зовнішність, розміри й сантиметри – це не головне. Якщо в тебе є талант, ти можеш досягти своєї мети.
Головне, щоб дівчина або жінка почувалася вродливою, сексуальною, упевненою. І з приводу роботи на телебаченні – так, мабуть, мій приклад є отим руйнівником міфів про те, що на телебачення можна тільки з модельною зовнішністю. Багато людей, мабуть, через призму мене сприймають себе. Тобто вони бачать, що – о, якщо в неї вийшло, то і я зможу. І це класно. Я вважаю, що якщо комусь потрібен саме такий поштовх – хай це буде так, через мій приклад.
– Улітку на «Сніданку з 1+1» стартував спецпроект «Неля худне». Чому ви на нього погодились? Чи не важко було показувати своє життя, особливо в такому делікатному питанні, на всю країну?
– Після того як я пройшла детальне обстеження свого здоров’я, дієтолог і ендокринолог запитали: чи є в моїй родині хтось, хто хворів на цукровий діабет? Я була налякана цим запитанням, бо кілька років тому моя бабуся померла через цю хворобу. І дієтолог мені чітко пояснила: якщо я не зміню свій стиль життя, раціон, то через 3–5 років у мене також буде цукровий діабет. Це й було тим переломним моментом. Звичайно, я себе люблю такою, яка я є, але не хочу великих проблем зі здоров’ям. Якщо, щоб уникнути них, мені потрібно схуднути – добре, я спробую над собою попрацювати. Що стосується того, чи не важко було показувати своє життя, то річ у тому, що або ти соромишся – або ти працюєш над собою і змінюєш своє життя. А результати цього експерименту – мінус 13 кг. Я отримую щодня величезну кількість відгуків від глядачів. Їх цікавить, як я схудла, що я їла, чим займалася тощо. І я буду про це писати обов’язково, якщо це когось мотивує – це круто. Значить, я зробила щось добре, змогла надихнути і, можливо, зможу чиєсь життя змінити.
Читайте також: Павло Вишняков: «Я щасливий. Про все інше – додумуйте самі»
– Що було найважчим під час цього експерименту?
– Це розвантажувальний день. Я погано почувалася, і десь по обіді ми з дієтологом просто припинили його. Тому для мене, наприклад, розвантажувальний день – це попити протягом дня трав’яні чаї або, наприклад, залишитись без вечері. От, оце було найважче. А так, у принципі, усе посильно.
– Чи продовжуєте худнути? І чи з’явився час для заняття спортом і танцями? Можливо, плануєте стати учасницею якогось телепроекту, наприклад, «Танці з зірками»?
– Зараз худнути не продовжую. Тепер просто тримаю ту вагу, до якої дійшла. До спортивних занять і танців також ще не дійшла, поки що просто не вистачає часу. Для мене зараз фізичне навантаження – це ходьба. Я ходжу свої 10 тисяч кроків у день, і мені цього поки що достатньо. Стати учасницею якогось телепроекту поки не планую, але, мабуть, мені б хотілося, зокрема, танцювати. Та після того, як Руслан Сенічкін спробував, я розумію, наскільки це важко. Тобто в цей проект треба йти усвідомлено, треба йти з фізичним ресурсом, а не втомленою мамою або жінкою.
– Що порадите жінкам, чоловікам, які комплексують через свою фігуру? З чого почати, аби бути щасливим у тілі, яке маєш?
– Спочатку слід запитати себе й чесно відповісти: я щаслива(ий) у своєму тілі? Якщо ви відповідаєте «так», ставимо на цьому крапку й фокусуємося на тому, що не треба слухати інших людей з приводу вашої ваги. Якщо вам некомфортно, розумієте, що потрібно скинути вагу, задайте собі ще одне запитання: що для мене зайва вага? У моєму випадку було так: у декреті й під час якогось стресу найлегшим способом отримати задоволення для мене було – це з’їсти щось смачненьке. От тоді я собі чесно в цьому зізналася. Завжди є рушійний момент, з якого починається збільшення ваги. З нього, власне, починається і схуднення.
Телезірка, дружина, мама
– В одному з інтерв’ю ви сказали, що ваші головні риси – це відкритість і щирість. Що вас надихає?
– Зараз мене надихає, мабуть, спокій, коли можу побути сама із собою наодинці. Почитати книгу або фільм якийсь подивитися. І, звичайно, подорожі, але останнім часом мені катастрофічно не вистачає часу для того, щоб мандрувати. Ще один фактор – це друзі, спілкування з найближчими людьми.
– Що найважче в поєднанні роботи ведучою, ролі мами і дружини?
– Найважче – оце все саме й поєднати! У мене не завжди виходить це зробити добре й на 100 %, але я намагаюся.
– Як зазвичай проходить ваш день?
– Здебільшого я прокидаюся о четвертій ранку. Через годину я вже на каналі. Потім ефір, нарада. Далі готуюся до наступного робочого дня і їду додому. Або забираю дітей із садка і починаються звичайні буденні справи. Також бувають якісь зйомки чи заходи – це теж моя робота.
– Нещодавно ви були в рідному містечку на весіллі брата. Про своє ж розповідали, що ваше весілля було без гостей і родичів. Чи не шкодуєте, що не було пишного свята, чи все ще попереду?
– Ну, звичайно, п’ять років тому мені дуже хотілося весілля. Я страшенно засмутилася, що ми його не зможемо відгуляти. Але сам день реєстрації нашого шлюбу був чудовим. З часом я вже заспокоїлась і зараз дивлюсь на все зовсім іншими очима. Розумію, що, можливо, і захотіла б зіграти весілля вдруге, зробити красиву церемонію, але тут уже постає інше питання – уже думаєш, чи доречно витрачати таку кількість грошей? Можливо, краще з чоловіком кудись поїхати відпочити? У світі стільки класних місць!
– Два роки тому ви переїхали у столицю, а як часто приїжджаєте на малу батьківщину? Які улюблені місця на Харківщині, чим зазвичай займаєтесь удома в Барвінковому?
– У Барвінковому я буваю нечасто, чесно скажу, приїжджаю ненадовго, десь на 3–4 дні, не більше. Зазвичай я проводжу час із батьками або йду до своїх родичів, відвідую дядька з тіткою, хрещену та похресницю. Найчастіше просто цих кількох днів вистачає тільки на те, щоб побачити всіх рідних, близьких і знову поїхати до Києва.
Звичайно, Барвінкове своє я люблю. Дуже люблю Харків, тому що це рідне для мене місто в енергетичному плані. Коли я приїжджаю в Харків, я там заряджаюся. Там усе рідне – вулиці, будинки. Ну, якось мені там комфортно, хоча я народилася і в області. Серед місць, що запам’яталися свого часу, – Шарівський палац – дуже красива споруда, і дуже шкода, що вона частково занедбана. Узагалі, мені здається, що Харківщина дуже красива.
– Про що мрієте?
– Зараз я б, мабуть, дуже-дуже хотіла відпочити. Мені хочеться кудись поїхати, сховатися від усіх. А нещодавно я долучилася до арт-марафону #моядитячамрія від проекту «Здійсни мрію» і намалювала своє заповітне бажання – політати на повітряній кулі. Дуже хочу, аби ця мрія здійснилася! А якщо говорити про матеріальні речі, то хочу собі дошку для прасування. Так, звичайну прасувальну дошку! (сміється) Я дуже люблю прасувати. Для мене це свого роду медитація. І я буду щасливою з того.
Читайте також: Ірина Білик: «Справжнє кохання витримає тисячі кілометрів»