Знищена краса: Палац культури «Залізничник»

У дусі часу

У 20-ті роки минулого століття, коли Харків був столицею України, його статус давав можливість міській владі здійснювати масштабні амбітні архітектурні проєкти. Тоді було закладено один з найбільших майданів Європи (нині – Свободи) з конструктивістським ансамблем будівель, серед яких центральне місце займає Держпром, внесений у 2017 році до попереднього списку найбільш значущої всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 
Крім того, громадськими та житловими будинками в актуальному на той час стилі конструктивізму активно забудовувалося міське середовище Харкова. 
Будівлі зі скла і бетону з використанням надсучасних металоконструкцій, відсутність дорогого ліпного декору в новому архітектурному стилі з одного боку уособлювали стрімкий біг індустріальної епохи, а з іншого боку – соціальну справедливість, яка не терпить надмірностей. Крім того, на гладких світло-сірих стінах конструктивістських будівель у святкові дні чудовий вигляд мали гасла, що були зроблені білим шрифтом на червоних полотнищах.
За відносно короткий час український Харків стає своєрідною «меккою» вітчизняного конструктивізму. В архітектурних конкурсах брали участь всесвітньо відомі архітектори. 

Про авторів

Створення будівлі ПК «Залізничник» пов’язане з творчістю пітерського академіка архітектури Олександра Дмитрієва.

Для Харкова він спроєктував три будівлі: у 1908–1910 роках – Будинок управління Південної залізниці на Привокзальній площі, у 1927–1932 роках разом з архітектором Оскаром Мунцем – Будинок кооперації на головній площі міста (нині північний корпус Національного університету ім. В. Н. Каразіна), а в 1927-му – Палац робітничого клубу «Залізничник».

Будинок Управління Південної залізниці, побудований за проєктом Дмитрієва, виявився настільки вдалим, що був включений до багатотомної Архітектурної енциклопедії світових шедеврів архітектури ХІХ – початку ХХ століття. Тож не дивно, що й створення проєкту свого клубу залізничники теж довірили Дмитрієву, який блискуче впорався із завданням у співавторстві з молодим архітектором Василем Верюзьким. Розрахунок конструкцій будівлі зробив цивільний інженер Микола Аістов. 
Перший камінь у підмурок ПК «Залізничник» заклали 7 листопада 1927 року на Великій Панасівській, 83. Цю споруду громадського призначення навмисно поставили таким чином, щоб вона виграшно проглядалася одразу з трьох вулиць: Великої Панасівської, Клочківського узвозу та вулиці Євгена Котляра. Будівництво велося довгих п’ять років і було завершене лише в 1932 році. 

Один з найкращих

Це був справжній Палац – на той час він вважався не тільки найкращим у Харкові, але й одним з найкращих у країні. Тут була велика концертна зала, мала зала для демонстрації фільмів, паркетна зала танцювальної студії, приміщення для різних гуртків за інтересами. 
Об’ємно-просторова композиція будівлі виконана у вигляді стилізованого молота – основного знаряддя праці для забивання залізничних костилів у дерев’яні шпали. Своєрідний опуклий та ребристий головний фасад у різних людей викликає різні асоціації. Одні бачать у ньому стилізацію роздмухуваних міхів гармоніки, інші – умовне зображення завіси сцени... На жаль, сам автор проєкту не залишив роз’яснень щодо алегоричного значення архітектурного вигляду головного фасаду. 

Інтер’єри будівлі вражали відвідувачів великими кутастими та дугоподібними об’ємами приміщень, шикарним стрічковим склінням, дорогим оздобленням з деревини, чорних та кольорових металів тощо. Навіть більше, вони були прикрашені чудовими монументальними фресками в стилі ар-деко, які виконав брат художниці Зінаїди Серебрякової, відомий художник Євген Лансере.

Друге життя

Під час Другої світової війни цей будинок постраждав, але вже за тиждень після звільнення міста там розпочалися заняття з музики для дітей Харкова. Після війни ПК «Залізничник» був доволі швидко відновлений із збереженням автентичного вигляду. Увесь, окрім розписів – вони в 1950-х були закриті ширмами із зображенням Хрущова та Леніна. У 1970-х провели їх реставрацію, але невдалу, і в результаті розписи знову закрили. Лише у 2011–2012 роках було проведено повторну, якіснішу, реставрацію розписів.

Усі 90 років свого існування Палац культури «Залізничник» був справжнім епіцентром міського культурного життя, а з 70-х років знаходився на його вістрі. 
З 1976 року тут існував Харківський міський клуб самодіяльної та туристської пісні. Кіностудія «залізничників» славилася своїми стрічками, які перемагали на всесоюзних конкурсах. У 80-ті роки у Палаці працював фотографічний осередок «Семафор», куди стікалися аматори фотографічного мистецтва. Керівником був Віктор Зільберберг. Багато відомих сучасних харківських фотографів починали тут свою творчість. У Палаці працював також зі своїм ансамблем бального танцю «Горизонт» відомий хореограф Олексій Литвинов. 

У 1967 році в будівлі ПК «Залізничник» було відкрито Музей історії Південної залізниці. За 40 років роботи він зібрав тисячі унікальних документів та експонатів. У 2009-му до 140-річного ювілею Південної залізниці у музеї зробили реекспозицію з урахуванням сучасних здобутків музеєзнавчої науки. У 2014 році експонати поділили – частину перенесли в нове місце, у будинок поблизу залізничного вокзалу. 
У 1980 році ПК «Залізничник» було надано статус пам’ятки архітектури місцевого значення, а в незалежній Україні він був визнаний пам’яткою архітектури національного значення з охоронним № 7028-Ха.

Замість ювілею 

Велетень-ювіляр зі славетною історією, Палац культури «Залізничник» у цьому році мав відзначити 90-річний ювілей, але 3 квітня 2022 року зазнав перших незначних пошкоджень від вибухів поблизу, а 18 серпня потрапив під прямий ракетний удар. Українська пам’ятка архітектури, яка створена для України російськими митцями, змогла пережити німецьку окупацію, але була знищена росіянами.

Після прямого влучення ракети «Калібр» 18 серпня у будівлі на площі 4000 м² почала вирувати пожежа, яку гасили майже добу. Харківський ПК «Залізничник» загинув так, як щодня гинуть від бомбардувань наші земляки-харків’яни...

Фото з сайта moniacs.kh.ua

Читайте також: Знищена краса. Національний музей Григорія Сковороди в Харківській області