Знищена краса. Історія Будинку рад у Харкові

Східну частину головної площі Харкова – Свободи – замикає монументальна будівля світло-жовтого кольору, відома кожному харків’янину. Саме тут розмістилися обласна адміністрація та обласна рада.

До нинішнього вигляду площі Свободи забудова Сумської вулиці дійшла в середині ХІХ століття. З 1849 року місто почало продаж ділянок під забудову на території, розташованій на північ від Ветеринарного провулка (нинішньої вулиці Свободи). У цьому районі стали поселятися представники інтелігенції, духовенства, юристи, лікарі, журналісти, діячі мистецтв. Забудова розвивалася з правого боку Сумської, оскільки землі ліворуч належали Харківському університету. Остаточне планування району було оформлене в 1895 році, коли було розроблено та затверджено план міста Харкова.

На земельній ділянці на розі Ветеринарної та Сумської вулиць у 1875 році власник, колезький секретар Микола Семигановський, збудував кам’яну двоповерхову лавку за проектом архітектора Г. Стрижевського. У 1890-х роках Харківське Губернське земство купляє цю земельну ділянку за 34 000 рублів під забудову.

Було оголошено відкритий конкурс на проект будівлі Губернського земства. У конкурсі переміг проект молодого одеського архітектора Адольфа Мінкуса, випускника Одеського мистецького училища. На розі Сумської та Ветеринарної вулиць виросла ошатна будівля висотою у 2,5 поверхи в стилі неоренесансу, увінчана невеликим куполом. Будівлю прикрашали алегоричні постаті «Землеробство» та «Промисловість» скульптора Йосипа Мормоне. Фасад оздоблювали одинадцять гербів повітів Харківської губернії.

Земство 1912 року розширило ліве крило будівлі за проектом харківського архітектора Віктора Величка. Будівля вдало вписалася в навколишню забудову, створивши ансамбль Губернського земства, і у такому вигляді проіснувала до 1930 року.

З 1925-го, за часів «Першої столиці», в будівлі розмістився ЦК КП(б)У на чолі з Кагановичем. Через п’ять років партапарату стало тісно у будівлі. Перебудова, проведена до 1932 року за проектом молодого конструктивіста Якова Штейнберга з Товариства сучасних архітекторів України, повністю змінила вигляд будівлі. Архітектор відмовився від збереження деталей оформлення старих частин фасаду. Так було втрачено останні елементи будівлі Губернського земства, і в результаті вийшов черговий величезний конструктивістський паралелепіпед у стилі поштамту на вокзалі Південної залізниці чи АТС на Мироносицькій.

Під час Другої світової війни будівля була зруйнована, і  відновлення в колишньому вигляді вважали недоцільним і в 1954 році звели на колишньому місці нову будівлю в стилі сталінського ампіру (у не найгіршому його варіанті) за проектом Веніаміна Костенка та Володимира Орєхова. Будинок вписався в навколишню забудову прямокутної частини площі Свободи і належить до пам’ятників архітектури 1950-х років.

Фасад симетричної будівлі оздоблений рельєфними деталями модернізованого класичного характеру. Ряд тричвертних колон заввишки у п’ять поверхів підтримує  антаблемент, форму якого надано шостому поверху. Над карнизом роль парапету виконує глуха стіна зверненого до двору односхилого даху. Вінчає будинок масивний картуш. У ліпних прикрасах використано окремі мотиви українського народного зодчества.

Вранці 24 лютого 2022 року на землю України прийшла війна. Нові нацисти з росії ставлять своїм завданням знищення українців як народу та України як держави. Загарбниками знищуються житлові будинки, школи, дитячі садки, об’єкти культури, адміністративні будівлі. Вони лицемірно заявляють, що обстрілюють лише військові об’єкти. Харків’яни чудово знають ціну цієї цинічної брехні, вони бачать, як дикі варвари зруйнували тисячі харківських будівель та вбили сотні мирних людей. Дика орда зі сходу в чаді руйнації не зупиняється і перед знищенням пам’яток культури.

Вранці 1 березня окупанти випустили дві ракети «Калібр» по Будинку рад та площі Свободи. Будівля зазнала важких руйнувань, у шестиповерховій споруді обрушилися перекриття між кількома поверхами.



Вибухова хвиля завдала серйозних пошкоджень сусіднім будинкам. У результаті загинули й ті, хто був у будинку, й ті, хто був поблизу, – кількість їх на 3 квітня становила 29 людей, серед них – одна дитина.

Джерела:

1. Георгій Нікольський

2. Т. В. Тихомирова «Будинки на Сумській»