Як Харків здобув та втратив архітектурну "родзинку"

Німці в Харкові з’явилися в другій половині XVIII століття; за віросповіданням вони були лютеранами-євангелістами. Об’єднавшись у громаду, для релігійних служб вони збиралися в різних приміщеннях, поки в 1827 році пастор Йоганн Розенштраух не добився дозволу на будівництво кірхи. Лютеранська громада придбала в міста земельну ділянку на початку сучасної вулиці Гоголя, і в 1830 році кірху на честь Вознесіння Господнього було освячено. До речі, лепту в будівництво лютеранського храму в Харкові вніс імператор Микола I. На прохання місцевої громади монарх звелів пожертвувати дві тисячі рублів.

Першу харківську кірху було побудовано в модному тоді стилі класицизму – за типом базиліки, з чотириколонним вишуканим портиком дорійського ордера та невеликою главкою, увінчаною хрестом, над фронтоном.

Той самий Йоганн Розенштраух домігся відкриття лютеранської школи, і поступово поряд з кірхою було відкрито таку школу, котра згодом стала училищем, а потім її частина перетворилась на жіночу гімназію. Заклад був відомим як Вознесенська гімназія, і з часом туди почали приймати не тільки дочок німців-лютеран.

На початку XX століття перша церква харківських лютеран, по-перше, дуже занепала, по-друге, вже здавалася тісною, тому тодішній пастор Емілій Берг почав збирати пожертви на ремонт, але помер. Його наступник, Максиміліан Штендер, вирішив не ремонтувати стару кірху, а будувати на її місці нову. Навесні 1912 року харківські газети повідомили, що 16 квітня почнеться знос старої церкви, а у вересні було закладено новий храм. Пожертви на нього надходили з усіх сторін. У грудні 1912 року газета «Южный край» повідомила про різдвяний ярмарок, виручка з якого пішла на спорудження храму, а в  липні 1913 -  про значну пожертву товариства Гельферіх-Саде – одного з найбільших харківських і російських заводів сільськогосподарських знарядь.

Будував новий лютеранський храм архітектор з Петербурга А. Ф. Гергард. Харківська кірха була першим храмом архітектора – й останнім, але  дуже вдалим. Архітектор запроектував його у традиціях популярної на зламі XIX–XX століть школи мюнхенського професора Теодора Фішера, який намагався поєднувати історичні стилі, типові для середньовічної Німеччини, з новими. Тому харківська кірха поєднувала в собі риси романського стилю – простого, без зайвих деталей – і модерн з його новими формами. Звели церкву в дуже стислі терміни. На швидкість не вплинули навіть недбайливі російські робітники, які не влаштували будівельників:  за півроку до завершення робіт їх замінили виписаними з Німеччини.

18 листопада 1913 року харківські газети повідомили про освячення нового лютеранського храму. Газета «Южный Край» надала повний опис будівлі. «...Новый храм не столько поражает грандиозностью своих размеров, сколько простотой и величием, особенно же внутри, где много света и простора, благодаря тому, что храм сооружён по принципу центрального расположения, то есть в виде круга с нишей для алтаря, причём эта ниша занимает такое место, что алтарь виден даже из боков, из самых крайних боковых мест. По всему храму поверх идут кругом хоры, имеющие против алтаря большой выступ для органа, отличающегося теперь своими размерами, а также выступ для певчих.

Внутренняя вышина храма около 7 саженей, диаметр – 10 саж. Храм окрашен пока в светложёлто-серый цвет и только в алтаре, поверх тёмно-синей панели, имеется орнамент древнегерманского письма. Самый престол находится у подножия большого креста из белого мрамора. Слева на углу арки алтаря поставлена большая кафедра, устроенная так, что говорящий слышен и виден во всех углах церкви. Направо на стене помещена картина, нарисованная масляными красками в большом масштабе Вознесения Господня, во имя Которого храм сооружён. Вчера, по случаю торжества, место вокруг алтаря было украшено тропическими растениями, а пол усыпан живыми цветами. По сторонам были устроены куртины из гортензий и белых хризантем. Самая церковь была украшена гирляндами зелени. Освещается церковь большой металлической люстрой, тоже старинного немецкого стиля, с матовыми шарами на 2300 свечей. Затем матовыми, четырёхугольными фонарями освещается алтарь с двух сторон.

Мебель в храме ещё не поставлена – она не была изготовлена к сроку, будет же она лёгкая, гнутая, в виде скамей, с подъёмными сиденьями и пюпитрами. Пока поставлены стулья и довольно тесно. Стульев размещено 1200 штук. Приблизительно столько мест и будет впоследствии для сиденья.

Главный вход в храм находится на прежнем месте, как в старой церкви, причём над аркой парадной паперти высечены слова: «Eine feste Burg ist unser Gott». Высокая колокольня-башня храма венчает вход и украшена часами, которые имеют огромные циферблаты с четырёх сторон, так что видны они на далёкое расстояние. В возвышенной части города башенных часов не было, и ныне этот недочёт будет пополнен. Вокруг храма будет построена ограда, часть её уже готова. При церкви имеются служебные помещения, часовня для покойников, комната для архива и т. д. Вестибюль довольно поместительный, к нему прилегает несколько небольших гардеробных, которые пока ещё не готовы. Акустика в новой кирхе отличная. Слышно всё отчётливо и нет гулкости».

Фото: mediaport.ua

Нова кірха в «неороманському» стилі – з високою масивною дзвіницею і великим годинником нагорі – прикрашала собою центр Харкова недовго. Наприкінці 30-х років ХХ ст. її закрили. А в 1958 році унікальну споруду, яка пережила війну, знесли. Існує харківська легенда, що дружині одного з високопоставлених кадебешників подобалось гуляти із собачкою в Театральному сквері, але будинок, де вони жили, був доволі далеко. Жінка гризла чоловіка доти, доки він не домігся рішення знести кірху для зведення на її місці житлового будинку для співробітників КДБ. Так на місці самобутньої споруди з’явився непоказний житловий будинок, на першому поверсі якого розмістився відомий на все місто магазин «Поезія» – «точка збірки» харківських (і не тільки) поетів 60–80-х років, але це вже зовсім інша історія.

Читайте також: Де на Харківщині знайшли мінеральну воду