Як перервалося щастя зіркового дуету найвідоміших фігуристів
У Радянському Союзі любили фігурне катання. Під час чемпіонатів – країни, Європи, світу – вся сім’я збиралася біля мерехтливого блакитного екрана, а вболівальники до хрипоти могли сперечатися щодо переваги своїх кумирів. Але в питанні, хто зі спортивних танцюристів найкращий-неперевершений, завжди панувала одностайність: звичайно, Пахомова та Горшков!
Безперспективні фігуристи
Батько Міли – бойовий льотчик, Герой Радянського Союзу, мріяв, що його дочка стане парашутисткою. Коли бабуся записала дівчинку в секцію фігурного катання, він і не припускав, що це може бути серйозно. Та й тренери не вважали її перспективною. Так само ставилися і до Олександра Горшкова. До їх зустрічі було ще далеко, але тренери не чекали нічого феєричного від двох вельми рядових дітей. Олександр катався один, а Людмила перейшла в танці на льоду. На чемпіонаті СРСР у 1964 році в парі з Віктором Рижкіним вони здобули сенсаційну перемогу, потім ще двічі ставали чемпіонами країни, але прорватися на міжнародну арену спортсмени не змогли – вони разом справляли не надто добре враження: худорлявий Віктор був набагато старший за 18-річну фігуристку, пухленьку й усміхнену. Пара незабаром розпалася, і Людмила прийшла до молодого тренера Олени Чайковської з проханням тренуватися в неї. Тренер була не проти, але напарника для спортсменки в неї не було. І Міла сама пригледіла юнака, який міг би їй підійти – худенького, з великими сумними очима.
Першорозрядник і чемпіонка
Міла взялася за справу серйозно та із запалом. Вони годинами пропадали на тренуваннях, а після Міла працювала з Олександром ще. Дівчина весь час йому щось пояснювала, вони разом працювали з музикою, вивчали техніку. На здивовані запитання фігуристів про те, що вона в ньому знайшла, партнерша лише загадково посміхалася: побачите. Незабаром усі насправді побачили нову пару.
Фото: kulturologia.ru
Цей союз на льоду був ідеальним: мужній і стриманий Олександр чудово доповнював своєю уявною холодністю пристрасну й жіночну Людмилу. Вони знайшли свій особливий стиль у танцях на льоду, розбавивши майже академічні виступи на катку емоційними народними танцями. Пахомова та Горшков увірвалися у світову еліту як революціонери, приголомшивши публіку номерами, котрі й через десятиріччя вважаються еталонними. Їхня «Кумпарсіта» була такою знаменитою, що творці «Ну, постривай!» віддали належне спортсменам, «змусивши» в одній із серій виконувати цей танець Вовка і Зайця. А на «Вдоль по Питерской» глядачі готові були самі розпочати танцювати.
У 1969 році Пахомова та Горшков завоювали бронзу чемпіонату Європи та срібло чемпіонату світу. Чемпіони світу, англійці Діана Таулер і Бернард Форд, що йшли після турніру з любительського спорту, на прес-конференції заявили, що законодавцями мод у спортивних танцях тепер будуть Пахомова та Горшков. Англійці не помилилися – на цілих шість років у світі спортивних танців установилася «абсолютна монархія» Людмили та Олександра. Лише один раз вони оступилися, програвши чемпіонат Європи 1972 року німцям, брату й сестрі Бук. Через два місяці на чемпіонаті світу суперники зустрілися знову, і розлючені Пахомова та Горшков продемонстрували таку перевагу над «кривдниками», що ті вирішили завершити спортивну кар’єру.
Не льодом єдиним
Разом вони проводили кожен день, з ранку й до вечора. Між молодими людьми виникла спочатку симпатія, а потім і більш глибокі почуття. Звичайно, вони мріяли про весілля, але Людмила, яка вміла поставити правильну мету, заявила: у ЗАГС тільки після золота на чемпіонаті світу. У 1970 році вони вперше стали чемпіонами світу – і незабаром вирушили в ЗАГС, розписуватися.
Фото: kulturologia.ru
Ведення домашнього господарства взяла на себе мама Людмили – тим більше, що у спортсменів, поки вони активно виступали, побутові проблеми відходили на задній план. Їх життя складалося зі зборів, перельотів і змагань. Жили в готелях, харчувалися в ресторанах. І мріяли про дитину. Але, як виявилося, попереду була ще Олімпіада.
Олімпійські терни та зірки
До 1976 року танців на льоду не було у програмі Олімпійських ігор. Ця дисципліна стала олімпійською багато в чому завдяки популярності й таланту Пахомової та Горшкова. Але їх самих на Іграх-1976 могло й не бути. Після чемпіонату Європи 1975 року Олександр несподівано відчув болі у спині. Спочатку підозрювали банальну застуду, але все виявилося набагато серйозніше. «Спонтанний пневмоторакс і розрив легеневої кровоносної судини» – цей діагноз міг коштувати не тільки кар’єри, а й життя. Чотиригодинна операція, переливання крові, алергія, утворення тромбу, термінові пошуки рідкісних і дорогих препаратів... Але через три дні після операції Горшков устав, а через п’ять – почав ходити. «Лікарі попередили мене: «Людмило Олексіївно, у найближчі 10 років найбільше навантаження для вашого чоловіка – це з авоською в булочну», – згадувала Пахомова. Страшенно схудлий Горшков, не зважаючи на приписи лікарів, через три дні після виписки з лікарні вийшов на лід. Медики відверто казали, що Олександр збожеволів і шукає смерті. Але через три тижні після операції Пахомова та Горшков прилетіли у США на чемпіонат світу. У змаганнях вони не виступили, тому що партнер фізично не міг протриматися протягом усієї довільної програми. Але вони, як завжди блискуче, виступили в показовій програмі.
А в 1976 році Пахомова та Горшков перемогли на чемпіонаті Європи, чемпіонаті світу, а найголовніше – на Олімпіаді в Інсбруку стали першими в історії спортивних танців на льоду олімпійськими чемпіонами.
Пішли на піку слави
Довівши всім і все, восени 1976-го Людмила й Олександр пішли з великого спорту. Їх проводжали льодовим балом у Палаці спорту, де на прощання Пахомова та Горшков ще раз блиснули своєю «Кумпарсітою».
Олександр Горшков пішов на офісну роботу, служив державним тренером у Держкомспорт. А Людмила в 1977 році народила доньку, яку назвали Юлією.
Фото: kulturologia.ru
У Пахомової були величезні плани – реалізувавши себе як спортсменка, вона мріяла про успіхи на тренерській ниві. Ще будучи спортсменкою, вона закінчила балетмейстерський факультет ДІТМу. Отримані знання повинні були допомогти на посаді тренера збірної СРСР, яку Людмила обійняла в 1978 році. Її учнями були чемпіони світу серед юніорів. Як наставнику їй пророкували велике майбутнє. Здавалося, в їхньому житті все складається чудово. Міцна сім’я, улюблена робота, багато планів попереду, але життя обернулося інакше.
Боротьба до кінця
У 1979 році Людмилі ставлять страшний діагноз: онкологічне захворювання лімфатичної системи. Спортсменка не збиралася здаватися. Вона невпинно відмовлялася залишити тренерську роботу і в перервах між курсами лікування знову і знову поспішала на каток. А в лікарні вечорами розбирала помилки своїх учнів.
Фото: kulturologia.ru
Навіть лежачи під крапельницею записувала в зошит завдання, які необхідно було виконати підопічним.
Останні шість місяців свого життя Людмила провела на лікарняному ліжку. Збираючи волю в кулак, вона писала книгу, яку назвала «Монолог після оплесків». Звикла до боротьби на льоду, Людмила не сумнівалася, що знову переможе. І цією впевненістю вона заражала близьких і навіть лікарів, які добре розуміли, що шансів практично немає.
Людмила Пахомова пішла з життя у травні 1986 року. Їй було всього 39 років. Олександру Горшкову довелося дуже непросто: він утратив не тільки кохану дружину, а й друга, маму 8-річної Юлі. Згодом, коли вщухла біль втрати, він зміг знову знайти своє щастя – зустрів жінку, яка змогла розділити біль його втрати. Але, згадуючи Людмилу, Олександр Георгійович завжди смутніє і знову стає схожим на того хлопчика із сумними очима, якого вона колись помітила на льоду.
Читайте також: Батько української фантастики – співробітник "СК"
Харківські фігуристи здобули золото на міжнародному турнірі «Budapest Trophy»
Харківські фігуристи здобули срібло на змаганнях у Туреччині
Харків’яни успішно виступили на міжнародному турнірі
Глядачі аплодували стоячи: як харківські фігуристи виступили на чемпіонаті світу. Фото, відео