Всюдихід «Харьковчанка»: сніговий крейсер, який підкорив Антарктиду

У 1955 році територію Антарктиди було поділено між 12 державами для проведення наукових досліджень. Кожна країна будувала там свої наукові станції. СРСР тоді дісталася частина східного узбережжя і право відвідувати Південний полюс, який дістався американцям. Щоб налагодити транспортне сполучення між станціями і доїхати до Південного полюса, подолавши відстань у 2500 км, потрібен був спеціальний транспорт – трактори виявилися занадто тихохідними, а артилерійські тягачі не давали навіть мінімального комфорту екіпажу. У 1957 році Інститут Арктики поставив питання руба: потрібен спеціальний транспортний засіб. Виконання доручили Міністерству загального машинобудування і Міністерству авіаційної промисловості. Вони знайшли два підприємства, що розташовувались в одному місті (це була принципова умова) і здатні впоратися з цим завданням. І знайшли їх у Харкові! Завод ім. Малишева відзначався солідним досвідом у створенні танків і тягачів, що мало принципове значення для тягової частини майбутнього снігохода, а харківський авіазавод – був лідером у розробці салонів літаків, що могло стати основою для облаштування житлового комплексу.

За три місяці

Досвіду ні в кого не було. Потрібно було з чистого аркуша придумати машину, яка б витримала антарктичні навантаження, а часу було обмаль. Малишевці взяли за основу артилерійський тягач АТ-Т, що вже пройшов випробування Антарктидою. Його шасі подовжили на два катки, що дозволило збільшити вантажопідйомність, розширили траки для зниження тиску на сніговий покрив, виготовили спеціальну коробку передач.

Перед авіабудівниками було поставлено завдання сконструювати й виготовити спеціальний кузов площею майже 30 кв. м, з надійним утепленням і в якому були б робочий відсік, камбуз, відділення управління, спальня на 8 місць, санвузол, апаратна, сушильне відділення, тамбур. Тобто повинні були спроектувати комфортабельний робітничо-побутовий комплекс в одному приміщенні.

Малюнок: balakliets.kharkov.ua

Часу на все про все – три місяці, за які потрібно було зробити креслення, втілити їх у металі і вносити корективи у процесі роботи. Задіяні в цьому проекті люди працювали практично безперервно, на відпочинок залишалася тільки ніч. Потім окремі готові складові доводили вже разом. Усі вузли й механізми тягачів буквально «вилизувались», щоб не допустити збоїв там, в Антарктиді.

На шостому континенті

Було виготовлено п’ять снігоходів. Залізницею «Вироби 404С» відправили в Ленінград, звідти – у порт Калінінграда. Тут небачені досі транспортні засоби завантажили на дизель-електрохід «Обь», який відправлявся з усіма учасниками експедиції в Антарктиду. З Москви прийшла телеграма, в якій повідомлялося про присвоєння тягачам назви «Харьковчанка». Це були монументальні машини: довжина – 8,5 м, ширина – 3,5 м, висота – 4 м, із салоном площею 28 кв. м і висотою 2,1 м. Стіни було виконано з дюралюмінію і теплоізольовано вісьмома шарами капронової вати. Творці снігового крейсера передбачили можливість ремонту багатьох агрегатів ізсередини машини, що мало полегшити, на їхню думку, її експлуатацію у 70-градусні морози. Це, до речі, було одночасно й недоліком: доступ до двигуна із салону – річ хороша, але на практиці повної герметичності кабіни не забезпечили, і екіпаж змушений був вдихати вихлопні гази.

Безпрецедентний похід

До початку 1959-го техніку вивантажили на материк. І вже 10 січня караван, що складався з трьох всюдиходів «Харьковчанка», рушив у напрямку до «Комсомольської». На буксирі в кожної машини було по два навантажені санні причепи. Потрібно було попутно завезти на цю станцію все необхідне для зимівлі, й насамперед пальне. Пройшовши 975 км, машини досягли цілі, і тут тягачі поставили «на відпочинок»: потрібно було дочекатися прибуття другої колони експедиції. Вона прибула тільки в жовтні. У грудні караван з 16 чоловік на двох «Харьковчанках» і мобільного камбуза на АТ-Т рушив до Південного полюса, на якому була розташована американська станція «Амундсен-Скотт». Експедиції належало пройти непередбачувані 2700 км.

Фото: balakliets.kharkov.ua

Зі спогадів учасника переходу, інженера заводу ім. Малишева Віктора Чистякова: «...Вийшов з машини подати сигнал ракетницею, а на зворотному шляху, хоч і був дуже тепло одягнений, відчув страшний холод: руки ні розвести, ні підняти. Свідомість пливла. Зібравши останні сили, дивом відчинив двері кабіни і ввалився туди. Виявилося, що зовнішній термометр показував 76 градусів морозу!»

Віктор Чистяков біля «Харьковчанки». Фото: balakliets.kharkov.ua

Американці знали про прибуття росіян – їх попередили спеціальною радіограмою. Але все одно зустріч була несподіваною – наш караван прибув до місця призначення раніше. Кілька днів провели полярники разом з американцями, поруч з американським встановили радянський прапор. Отже, Південний полюс було підкорено! Далі мав бути зворотний шлях, але він уже був не таким важким.

Маршрут походу до Південного полюса. Малюнок: balakliets.kharkov.ua

На підході до американської станції. Фото: balakliets.kharkov.ua

Вірою і правдою

У 1966 році до 10-річчя досліджень в Антарктиді було випущено поштову марку з нашою «Харьковчанкой». У 1967 році спеціальна експедиція дійшла до Південного полюса відносної недоступності та однією з останніх пішла з нього саме на «Харьковчанке». Після неї в цій точці планети не було більше нікого. У 1974 році було випущено другу модифікацію; її так і назвали: «Харьковчанка-2».

«Харьковчанка-2». Фото: balakliets.kharkov.ua

Нових снігових крейсерів випустили в кількості п’яти штук; однією з головних відмінностей цієї модифікації була зовнішня капотна кабіна (у першій «Харьковчанке» увесь внутрішній простір було об’єднано в один «вагон»). У «Харьковчанки-2» було усунуто проблему з вихлопними газами: житловий модуль був герметизований, тепло в ньому зберігала теплоізоляція на сучасних елементах. З настійної вимоги полярників – буквально перед відправкою нової партії – були врізані кватирки для провітрювання приміщення. Крім того, «Харьковчанку-2» оснастили системами радіонавігаційного забезпечення. Всюдиходи було доставлено в Антарктиду в 1975 році. У 1980-му почалася робота над новою модифікацією антарктичного всюдихода – «Харьковчанка-3» на основі тягача МТ-Т, але проект було закрито з розпадом СРСР. Проте обидві модифікації «Харьковчанки» служили полярникам вірою і правдою багато десятиліть.

Читайте також: Життя, як пісня: як склалася доля харківського композитора Бориса Михайловського