«Розважливий безумець» Мамонт Дальський і Харківщина

«...Душею цих нічних гульок був Мамонт Дальський... Це була людина дикого темпераменту, красень, гравець, розважливий безумець, небезпечний, величний і хитрий», – писав Олексій Толстой у «Ходінні по муках». Мамонт Дальський – це цілком реальний, не вигаданий персонаж; більш того – це один з найвідоміших акторів дореволюційної Росії. Його батьківщина – Харківщина, а його справжнє прізвище – Неєлов.

Фото: zab.ru

Попри те, що Толстой неабияк «демонізував» цього свого персонажа, певна правда в його описі була: Мамонт Дальський насправді мав складний (і це ще м’яко сказано) характер. Мамонтові Дальському за талант прощали все: хамство, зарозумілість, гординю, участь у сумнівних авантюрах – будь то ігри в карти або видобуток марганцю десь у Сибіру. Сучасники згадували: сьогодні він по-царському багатий, винаймає кращі готельні номери з телефоном і ванною, зазиває масу гостей, пригощаючи їх дорогими коньяками – а назавтра «стріляє» у знайомих троячку на пристойний обід. Сперечатися з Мамонтом було марно. «Ти неправий», – урезонювали його. «Я завжди правий, якщо навіть не правий. Тому що я – Мамонт Дальський», – спокійно відповів він. Насправді він не був ні Мамонтом, ні Дальським...

Аж ніяк не Дальський

Рід Неєлових на Харківщині відомий з XVIII століття – саме тоді секунд-майор Федір Неєлов стає власником невеликого маєтку Царедарівка в Ізюмському повіті. Його син Микола – поручик Ізюмського легкокінного полку, вийшовши у відставку, оселяється в батьківському маєтку. Ще три покоління Неєлових живуть тут до 1881 року. 150 десятин землі, 17 десятин лісу – от і все багатство. Та ще – за традицією члени багатодітних сімей. У Віктора Володимировича Неєлова, останнього власника Царедарівки, дітей було вісім: п’ять хлопчиків і три дівчинки. З них тільки двоє не стали артистами.

Одного із синів, який народився в 1865 році, щоправда, не в родовому гнізді, а в селі Кантемирівка (зараз це невеличке сільце на Полтавщині, а тоді теж входило в Харківську губернію), назвали на честь мученика Маманта Кесарійського – хлопчик народився 2 вересня, у день пам’яті святого. Згодом поміняв А на О – і став Мамонтом, було в цьому імені щось упевнене, важковагове та величне. Про своє дитинство Мамонт Неєлов згадувати не любив, називаючи його «неласкавим». У будь-якому разі, до вступу в Київську (за іншими даними – Харківську) гімназію своє дитинство він провів у тій самій Царедарівці, серед братів і сестер – батько продав маєток тільки в 1881 році, коли в чині губернського секретаря стає на службу в Харкові. До цього дня невідомо, в якому університеті майже два роки на юридичному факультеті провчився Мамонт Неєлов – у Київському або Харківському; логічно було б припустити, що в Харківському, оскільки сім’я вже переїхала в місто, але в списках студентів його прізвище поки що не виявлено. Зате відомо, що в 1885 році він пішов з другого курсу і, послуживши буквально кілька місяців канцелярським чиновником, влаштовується в театр міста Вільно (нині Вільнюс). Він бере звучний псевдонім Дальський – за домашнім іменем сестри Магдалини, Далі (яка, до речі, темпераментом походила на брата, теж стала актрисою під тим самим прізвищем Дальська, виявилася причетною до вбивства й померла у в’язниці від швидкоплинних сухот).

Фото: zab.ru

Зірка Александринки

Мамонт усе робить раптово: стрімголов одружується, у родині народжується дочка, але через два роки дружина подає на розлучення – Дальський завів інтрижку з покоївкою, вона народила йому сина... Так само швидко він переходить з однієї трупи в іншу, роблячи блискучу кар’єру: з Вільно перебирається до Москви, а в 1890 році отримує запрошення у знамениту петербурзьку Александринку – і відразу грає перші ролі.

Фото: zab.ru

Кращою його роллю був Рогожин в «Ідіоті» – Дальський тут грав самого себе. Ось що пише Достоєвський про Рогожина: «Двадцяти семи років, кучерявий і майже чорнявий... З вогненними очима. Тонкі губи безперервно складалися в якусь нахабну, глузливу й навіть злу посмішку. Щось пристрасне, до страждання, що не гармоніювало з нахабною і грубою посмішкою і з рідкісним самовдоволеним виглядом». І це був готовий портрет Мамонта Дальського!

У трупі він тримався окремо, що дратувало багатьох акторів, які заздрили Дальському, його гучній славі. І йому оголосила бойкот: з ним навіть не віталися. Але Дальському на все це було наплювати. Десять років він грав перші ролі на сцені одного з кращих театрів дореволюційної Росії – Александринського, і десять років публіка ходила «на Дальського».

Мамонт Дальський зі своїм другом Шаляпіним. Фото: zab.ru

У кінці 1899 року директором Імператорських театрів було призначено Сергія Волконського, людину сувору й безапеляційну. А після бенефісу Дальського 4 лютого 1900 року в честь його десятирічної праці в Александринці знаменитого актора звільняють – новому директору не підійшов надто самозакоханий актор.

Ідейний анархіст

З весни 1900-го він виступає на сценах столичних і провінційних театрів, організовує публічні вечори трагедій, виконуючи уривки зі своїх найкращих ролей, але образа роз’їдає душу. Виникає бажання піднятися будь-яким шляхом. Навколо актора почали крутитися різного роду сумнівні особистості, почалися якісь «операції» з хутром, нафтоносними промислами, золотими копальнями. У результаті Дальський то завидно багатів, то небезпечно убожів. На якийсь час він захопився ідеєю створення власного театру й навіть радився зі своїм другом Шаляпіним. Останній його виступ пов’язують з 1916 роком, коли він грав у благодійному спектаклі на користь сімей, які втратили під час війни годувальників. Після Лютневої революції 1917 року Дальський оголосив себе «ідейним анархістом», і в газетах писали про його участь у бандитських нальотах і «експропріаціях». Його навіть одного разу заарештували, але майже відразу ж відпустили. Багато що було перебільшенням, але те, що Мамонт Дальський був не останньою фігурою в партії анархістів – історичний факт.

Фото: zab.ru

А через рік він безглуздо загинув. Поспішав до свого друга Шаляпіна, скочив на підніжку переповненого трамвая – і на ходу зірвався, потрапив під колеса. Подейкували, що його хтось штовхнув у спину...

Читайте також: Марія Заньковецька: щаслива на сцені та нещасна в житті