Піднебесна і Харків: де в місті був «китайський квартал»

Мода на все китайське мала свої злети. В кінці ХVII століття в багаті будинки Російської імперії потрапляють китайський фарфор, китайський шовк, а у XVIII – починається справжній китайський бум: вельможі будують у маєтках китайські альтанки і павільйони, дами в будуарах установлюють китайські лакові ширми, а їх чоловіки обладнають китайські кабінети і захоплено колекціонують китайські живопис і манускрипти. З’являється цілий стиль – китайщина: європейська підробка під китайське.

Читайте також: Харківське метро, універсам та нові квартири: що будувалось в області 50 років тому

Харків був не далекий від загальної моди. Бібліотека Колегіуму мала книги з перекладами про китайські ритуали відповідно до філософії Конфуція. У 1811 році в Харківському університеті вирішили розпочати викладання «татарських діалектів і особливо мови маньчжурської» – але, на жаль, не знайшли викладача. У 1815 році Каразін на засіданні Філотехнічного товариства демонструє малюнок китайського котка для молотьби і пропонує впровадити його в сільське господарство: це, за його словами, «найпростіша з усіх молотильна машина», а «працьовитий і майстерний народ відчував її більше тисячі років, тому придатність її не підлягає ніякому сумніву».

У середині XIX століття в Університетському саду розташовувалася китайська альтанка, про яку пише Багалій. У кінці 90-х років XIX століття на вулиці Катеринославській, 24 був магазин, де торгували китайськими і японськими виробами.

У 1910 році Університет придбав етнографічну колекцію Гогунцова; експонати, які займали чотири кімнати, розповідали про побут селян Північного Китаю. Майже всі вони були втрачені в період окупації Харкова.

Що стосується самих китайців, то «Харківський календар» на 1879 рік указує на наявність 35 мов, навіть якщо якоюсь із них розмовляли одиниці, але китайська мова в цьому переліку не значиться.

А от старожили згадували китайців на харківських базарах: вони торгували різною дрібницею, іграшками – різнокольоровими м’ячиками, які підстрибують на гумці, надувними чортиками, які видавали протяжний звук, схожий на «уходи-уходи». Їх називали «ходя», і запам’ятовувалися вони завдяки своєму вигляду – низький зріст, колір шкіри, вузькі очі, але головне – коси в чоловіків.

Читайте також: Історія Харкова: як пропонували вирішити долю Усікновенського кладовища

У 1916 році, коли з Харбіна в Донбас прибув ешелон із сімома тисячами завербованих китайців, частина з них осіла в Харкові. Після революції і громадянської війни в Харкові могли поселитися й інші групи китайських переселенців. Так у місті утворилася китайська колонія, яка налічувала десь 150 осіб – переважно це були чоловіки, одружені з місцевими жінками.

У 20-ті роки минулого століття в столичному Харкові місцем компактного проживання китайців була Рибна площа (зараз це частина скверу «Стрілка»). Китайці жили на другому поверсі колишнього готелю «Італія» (пл. Рибна, 4, будинок не зберігся). Там  у 16 кімнатах жило 72 людини. Вони видавали свою газету накладом до двох тисяч примірників. Жахлива тіснота (по дві-три сім’ї в кімнаті) і породила фразу, винесену в один із заголовків: «Карков – хороши город, долико ошина тезна». До речі, цю газету читали і за межами Харкова – за нею приїжджали до китайської колонії з інших міст.

Китайці жили дружно, працювали міліціонерами, кондукторами трамваїв, двірниками, робочими. Звичайно, були серед них і курці опіуму, і злочинці... За одними даними, вони жили скупчено і брудно, за іншими – в ідеальній чистоті, якій заздрили сусіди – місцеві жителі.

Відомо також, що пізніше китайці заснували в Харкові артіль «Кантонська комуна», яка функціонувала у місті до війни. Про долю харківських китайців у дні окупації і після війни нічого не відомо, а після війни почалася вже зовсім інша історія.