Першим в країні дактилоскопію застосував харків`янин

Він створив вітчизняну школу підготовки судово-медичних експертів – людей, без яких неможливо розкрити жоден злочин. Саме тому його називають «батьком» вітчизняної судової медицини.

Зараз важко сказати, що змусило сина викладача одеської гімназії, грека за національністю, людину життєрадісну й життєлюбну, обрати таку спеціальність. Робота це важка, брудна, небезпечна: до вигляду насильницької смерті, та ще й у найдрібніших подробицях, звикнути не можна. Самі експерти кажуть, що з повною віддачею вони можуть працювати не більш ніж 7 років. Але саме цей вибір зробив Микола Бокаріус – випускник медичного факультету Харківського імператорського університету. З університетом – а згодом з медичним інститутом – буде пов’язане все його подальше життя.

Понадштатний ординатор університетської хірургічної клініки, Микола Бокаріус уже через 3 роки після закінчення університету захистив докторську дисертацію і став помічником прозектора однієї з найстаріших кафедр університету – кафедри судової медицини. Кар’єру він робив стрімко: через 13 років уже завідує цією кафедрою, а ще через 3 роки розпочинає головну справу свого життя – організацію інституту судової медицини у складі університету.

Фото: crimcongress.com

На початку ХХ століття корпуси медичного факультету розташовувалися на тодішній околиці міста – на Ветеринарній площі (зараз це майдан Свободи). Саме тут було зведено невелику будівлю інституту, в якому Микола Бокаріус почав збирати наочні приладдя для занять – адже, на його глибоке переконання, студента в цій спеціальності можна вивчити тільки на практиці. Одночасно він пише – ні, у першу чергу не наукові праці, а підручники із судової медицини, і, видаючи їх своїм коштом, супроводжує книги кольоровими ілюстраціями – задля тієї ж наочності. А в 1911 році Микола Бокаріус першим у Росії провів дактилоскопічну експертизу; він зробив те, без чого немислима сучасна криміналістика.

Одночасно він встигає робити масу справ – викладає курс пластичної анатомії в художній школі, читає курс шкільної гігієни для вчителів, завідує кафедрою в Жіночому медичному інституті, викладає судову медицину на юридичному факультеті, їздить у наукові відрядження за кордон, а в роки Першої світової – організовує і проводить курси з підготовки сестер милосердя і санітарів. Залишається тільки дивуватися невичерпній енергії цієї невисокої худорлявої людини з прихованою посмішкою в очах.

Нову владу, яка прийшла в 1917 році, Микола Бокаріус прийняв беззаперечно – як справжній учений, він був далекий від політики, а більшовики, розуміючи цінність фахівця зі світовим ім’ям, створили йому умови для роботи. У боротьбі з бандитизмом і для становлення служби карного розшуку їм потрібні були судові медичні експерти. Тому вони не чіпали професора явно «з колишніх»: йому залишили квартиру на Чернишевській, 46, де Микола Сергійович жив з дореволюційних часів разом зі своєю сім’єю. Більш того, його призначили першим в історії України головним судовомедичним експертом.

Фото crimcongress.com

20-ті роки стали для Миколи Бокаріуса часом розквіту його таланту не тільки як вченого і педагога, а ще і як організатора – він з головою віддається справі створення структури судово-медичної експертизи у країні. У 1921 році він створює судово-медичну лабораторію, у 1924-му – стає консультантом Головного управління міліції та розшуку УРСР, з 1925-го – завідує науково-технічним відділом Харківського кримінального розшуку, керує Інститутом експертизи, який сам же створив, веде величезну практичну експертну роботу не тільки по Харкову, а й для Києва, Ленінграда, Полтави, Маріуполя... Перелік посад, на яких він працює – саме працює, – і його досягнень у ці роки зайняв би цілу сторінку. Але, при всій своїй завантаженості, Бокаріус не забуває про студентів, справедливо вважаючи, що майбутнє його справи залежить саме від них. Він продовжує читати лекції і проводити практичні заняття. Щоправда, приходити на них він міг тільки пізно ввечері, і студенти терпляче чекали свого професора, адже кожна його лекція – це квінтесенція колосального досвіду в поєднанні з енциклопедичною освіченістю і блискучим викладанням. Знання семи іноземних мов, постійне спілкування із закордонними колегами, чудова бібліотека, в якій були справжні раритети зразка 1726 року – усе це було віддано на службу підготовки фахівців. Саме у 20-ті роки Микола Бокаріус пише роботи, які, будучи практичним посібником, і до цього дня залишаються настільною книгою для судово-медичних експертів. Та й у сучасних підручниках із судової медицини змінюються лише деякі терміни, але в цілому підхід до дослідження, закладений Бокаріусом, залишається, оскільки визнаний класичним.

Фото: misto.kh.ua

Користуються сьогодні, через 70 років після його смерті, не тільки підручниками та посібниками. У судовій медицині є поняття «проба Бокаріуса», методику якої було розроблено ним. Досі у строю бібліотека з рідкісними фоліантами, зібрана вченим і залишена на кафедрі. І найдивніше – практичні заняття сучасні студенти проводять за допомогою препаратів, зібраних Миколою Сергійовичем ще до революції.

Вчений і практик, педагог і організатор, Микола Бокаріус за свої 62 роки встиг зробити стільки, що з лишком вистачило б на десяток людських життів. Він служив судовій медицині – справі важкій, невдячній, та малоромантичній – віддано й безкорисливо. Близькі згадували, що він був дуже душевною людиною, встигав писати вірші та картини (живопис був його хобі). Його авторитет був настільки великий, що не тільки його студенти, а й сини, а згодом – внучка, пішли за його прикладом. На кафедрі медуніверситету, якою він беззмінно керував до самої смерті, дбайливо зберігають усе, що пов’язано з ім’ям Миколи Бокаріуса. Його ім’ям названо найстаріший в Україні Інститут науково-судової експертизи; кілька років тому там було відкрито кабінет-музей Миколи Бокаріуса.

 

Воскова фігура Миколи Бокаріуса в його меморіальному кабінеті-музеї. Фото автора.

Читайте також: Як створювались улюблені мультики нашого дитинства