Першим в країні дактилоскопію застосував харків`янин
Він створив вітчизняну школу підготовки судово-медичних експертів – людей, без яких неможливо розкрити жоден злочин. Саме тому його називають «батьком» вітчизняної судової медицини.
Зараз важко сказати, що змусило сина викладача одеської гімназії, грека за національністю, людину життєрадісну й життєлюбну, обрати таку спеціальність. Робота це важка, брудна, небезпечна: до вигляду насильницької смерті, та ще й у найдрібніших подробицях, звикнути не можна. Самі експерти кажуть, що з повною віддачею вони можуть працювати не більш ніж 7 років. Але саме цей вибір зробив Микола Бокаріус – випускник медичного факультету Харківського імператорського університету. З університетом – а згодом з медичним інститутом – буде пов’язане все його подальше життя.
Понадштатний ординатор університетської хірургічної клініки, Микола Бокаріус уже через 3 роки після закінчення університету захистив докторську дисертацію і став помічником прозектора однієї з найстаріших кафедр університету – кафедри судової медицини. Кар’єру він робив стрімко: через 13 років уже завідує цією кафедрою, а ще через 3 роки розпочинає головну справу свого життя – організацію інституту судової медицини у складі університету.
Фото: crimcongress.com
На початку ХХ століття корпуси медичного факультету розташовувалися на тодішній околиці міста – на Ветеринарній площі (зараз це майдан Свободи). Саме тут було зведено невелику будівлю інституту, в якому Микола Бокаріус почав збирати наочні приладдя для занять – адже, на його глибоке переконання, студента в цій спеціальності можна вивчити тільки на практиці. Одночасно він пише – ні, у першу чергу не наукові праці, а підручники із судової медицини, і, видаючи їх своїм коштом, супроводжує книги кольоровими ілюстраціями – задля тієї ж наочності. А в 1911 році Микола Бокаріус першим у Росії провів дактилоскопічну експертизу; він зробив те, без чого немислима сучасна криміналістика.
Одночасно він встигає робити масу справ – викладає курс пластичної анатомії в художній школі, читає курс шкільної гігієни для вчителів, завідує кафедрою в Жіночому медичному інституті, викладає судову медицину на юридичному факультеті, їздить у наукові відрядження за кордон, а в роки Першої світової – організовує і проводить курси з підготовки сестер милосердя і санітарів. Залишається тільки дивуватися невичерпній енергії цієї невисокої худорлявої людини з прихованою посмішкою в очах.
Нову владу, яка прийшла в 1917 році, Микола Бокаріус прийняв беззаперечно – як справжній учений, він був далекий від політики, а більшовики, розуміючи цінність фахівця зі світовим ім’ям, створили йому умови для роботи. У боротьбі з бандитизмом і для становлення служби карного розшуку їм потрібні були судові медичні експерти. Тому вони не чіпали професора явно «з колишніх»: йому залишили квартиру на Чернишевській, 46, де Микола Сергійович жив з дореволюційних часів разом зі своєю сім’єю. Більш того, його призначили першим в історії України головним судовомедичним експертом.
Фото crimcongress.com
20-ті роки стали для Миколи Бокаріуса часом розквіту його таланту не тільки як вченого і педагога, а ще і як організатора – він з головою віддається справі створення структури судово-медичної експертизи у країні. У 1921 році він створює судово-медичну лабораторію, у 1924-му – стає консультантом Головного управління міліції та розшуку УРСР, з 1925-го – завідує науково-технічним відділом Харківського кримінального розшуку, керує Інститутом експертизи, який сам же створив, веде величезну практичну експертну роботу не тільки по Харкову, а й для Києва, Ленінграда, Полтави, Маріуполя... Перелік посад, на яких він працює – саме працює, – і його досягнень у ці роки зайняв би цілу сторінку. Але, при всій своїй завантаженості, Бокаріус не забуває про студентів, справедливо вважаючи, що майбутнє його справи залежить саме від них. Він продовжує читати лекції і проводити практичні заняття. Щоправда, приходити на них він міг тільки пізно ввечері, і студенти терпляче чекали свого професора, адже кожна його лекція – це квінтесенція колосального досвіду в поєднанні з енциклопедичною освіченістю і блискучим викладанням. Знання семи іноземних мов, постійне спілкування із закордонними колегами, чудова бібліотека, в якій були справжні раритети зразка 1726 року – усе це було віддано на службу підготовки фахівців. Саме у 20-ті роки Микола Бокаріус пише роботи, які, будучи практичним посібником, і до цього дня залишаються настільною книгою для судово-медичних експертів. Та й у сучасних підручниках із судової медицини змінюються лише деякі терміни, але в цілому підхід до дослідження, закладений Бокаріусом, залишається, оскільки визнаний класичним.
Фото: misto.kh.ua
Користуються сьогодні, через 70 років після його смерті, не тільки підручниками та посібниками. У судовій медицині є поняття «проба Бокаріуса», методику якої було розроблено ним. Досі у строю бібліотека з рідкісними фоліантами, зібрана вченим і залишена на кафедрі. І найдивніше – практичні заняття сучасні студенти проводять за допомогою препаратів, зібраних Миколою Сергійовичем ще до революції.
Вчений і практик, педагог і організатор, Микола Бокаріус за свої 62 роки встиг зробити стільки, що з лишком вистачило б на десяток людських життів. Він служив судовій медицині – справі важкій, невдячній, та малоромантичній – віддано й безкорисливо. Близькі згадували, що він був дуже душевною людиною, встигав писати вірші та картини (живопис був його хобі). Його авторитет був настільки великий, що не тільки його студенти, а й сини, а згодом – внучка, пішли за його прикладом. На кафедрі медуніверситету, якою він беззмінно керував до самої смерті, дбайливо зберігають усе, що пов’язано з ім’ям Миколи Бокаріуса. Його ім’ям названо найстаріший в Україні Інститут науково-судової експертизи; кілька років тому там було відкрито кабінет-музей Миколи Бокаріуса.
Воскова фігура Миколи Бокаріуса в його меморіальному кабінеті-музеї. Фото автора.
Читайте також: Як створювались улюблені мультики нашого дитинства
Цінні експонати до музею Височанської громади передала місцева жителька (фото)
На Харківщині почав працювати «Коломацький замок»
На Харківщині запрацювала комісія для жертв радянських репресій
Половецьких баб в Ізюмі передали на реставрацію: що сталося