Як створювались улюблені мультики нашого дитинства
Можна сперечатися до хрипоти, намагаючись зібрати список най-найпопулярніших мультфільмів минулого – у кожного цей список буде свій. Наприклад, знавці кращим радянським мультфільмом називають «Їжачка в тумані» – він зібрав урожай найбільш престижних і значущих нагород світу в мультиплікації. А ми (та й наші діти) бігли до телевізора, ледь почувши веселу мелодію заставки «Ну, постривай!».
Колаж: dnevniki.ykt.ru
Давно розібрані на цитати «Вінні-Пух», «Жив-був пес», «Повернення блудного папуги», живуть своїм окремим життям пісні з першого вітчизняного мультфільму-мюзиклу «Бременські музиканти» (ну ось напевно у вас зараз у голові крутиться: «Ох, рано встает охрана» або «Ах ты бедная моя трубадурочка...»), і кожний рух безхитрого Чебурашки вже вивчено напам’ять, а кращого знайти неможливо. Та й не потрібно.
Художник-постановник мультфільмів про Чебурашку Леонід Шварцман зі своїми героями. Фото: dubikvit.livejournal.com
Адже назавжди залишиться в пам’яті, як, затиснувши в кулаці випрошений у батьків гривеник, ми поспішали в кінотеатр. Часом доводилося вистояти величезну чергу, але нагорода завжди знаходила нас: темний зал і величезний екран, на якому розгорталося чарівне дійство, ім’я якому – мультфільм. Воно було кольоровим, яскравим (телевізори до другої половини 70-х у більшості своїй залишалися чорно-білими), захоплювало й зачаровувало, викликало сміх і сльози, і незмінно наступної неділі зранку ми знову клянчили в батьків гривеник на мультик.
Цікаві факти
– Щоб Вінні-Пух заговорив потрібним для режисера голосом («потрапив в образ»), запис голосу Євгена Леонова довелося трохи прискорити.
– Спершу «Ну, постривай!» був держзамовленням – чиновники вирішили дати діснеївським мультикам адекватну відповідь і виділили солідний на ті часи бюджет.
– Наш мультфільм «Снігова королева» був дуже популярним у Європі. У французькій версії Снігова королева говорить голосом Катрін Деньов.
– Ім’я «Чебурашка» письменникові Едуарду Успенському допоміг придумати його друг, який сказав про свою незграбну дочку, яка впала: «Знову чебурахнулась!»
– «Жив-був пес» – дебют для маститого Армена Джигарханяна в мультиплікації. До речі, спочатку на цю роль планувався Михайло Ульянов.
– Серіал про українських козаків було задумано спочатку як художній фільм, але потім став мультиком. До речі, авторський текст у ньому читає творець Пса і Вовка Едуард Назаров. Він же створив і Вінні-Пуха.
Вічна погоня
Про цю парочку ми начебто знаємо все. Один – патлатий хлопець з гітарою за спиною, у штанях-кльош і сорочці навипуск, іде неспішно, курить цигарку й насолоджується не обтяженим обов’язками життям – коротше, явно негативний персонаж. Інший – маленький, але хитрий, усе життя тільки й робить, що тікає від першого й капостить йому потихеньку.
А все почалося з того, що на кіностудію «Союзмультфільм» запросили молодих, популярних і доволі відомих гумористів Курляндського, Хайта, Камова та Успенського і попросили зробити що-небудь смішне. Курляндський з Хайтом придумали сюжет: фільм-погоня. Обирали, хто за ким женеться, перебрали різних персонажів і нарешті зупинилися на вовку та зайці як найбільш звичних для нашого фольклору персонажах.
У 1969 році режисер Геннадій Сокольський зняв мультфільм для випуску популярної тоді збірки «Карусель», і головна ідея цього сюжету лягла в основу знаменитого серіалу. Однак його образи Вовка та Зайця піддалися цензурі: керівництву здалося, що вони занадто злі, а радянським дітям потрібні добрі герої, і Сокольський відмовився працювати далі.
Спочатку Заєць і Вовк мали вигляд саме такий. Фото: dubikvit.livejournal.com
А В’ячеслав Котьоночкін вирішив спробувати. «Заєць у мене відразу вийшов – з блакитними оченятами, рожевими щічками, узагалі дуже позитивний, – згадував згодом він. – А Вовк довго не вдавався. Потім на вулиці я побачив хлопця, який притулився до стіни будинку. У нього було довге чорне волосся, до товстих губ прилипла сигарета, животик вивалився, і я зрозумів, що саме таким має бути Вовк». Так народився, як би зараз сказали, серіал.
Творець Вовка та Зайця В`ячеслав Котьоночкін. Фото: dubikvit.livejournal.com
Уже на показі першого випуску мультфільм зірвав овації. Починаючи з 1969 практично щороку на екранах з’являвся новий випуск. До серіалу міцно приліпився епітет «народний». Кілька разів Котьоночкін готовий був розпрощатися з Вовком і Зайцем і поставити крапку в роботі над мультфільмом, але на численні прохання глядачів не робив цього.
Анатолій Папанов озвучує Вовка. Фото: dubikvit.livejournal.com
Секрет популярності «Ну, постривай!» криється, насамперед, у впізнаваності обстановки. Це – історія повсякденності, буденності 70-х. Тієї повсякденності, що не документується в офіційних джерелах, а зберігається лише в пам’яті країни. Замість мультфільму про те, «що таке добре і що таке погано», у Котьоночкіна вийшов мультфільм-епоха, відкрито іронічний і непокірний.
Вовка автор «змалював» з пту-шника. Фото: dubikvit.livejournal.com
На екрані – чітко впізнавані типажі, які живуть звичайним життям, таким самим, яким жили мільйони людей у країні. Чималу роль у його популярності зіграла музика: творці серіалу використовували шлягери 60–80-х років. А музична заставка мультику, яка була для нас сигналом про те, що потрібно негайно бігти до телевізора, – угорська мелодія «Водні лижі».
Як три мушкетери на «Козаків» надихнули
Один з найпопулярніших, відомих і улюблених мультсеріалів, зроблених українськими мультиплікаторами, – «Як козаки...». Його творець, Володимир Дахно, архітектор за освітою, був родом із Запоріжжя. Чи варто дивуватися, що герої Дюма трансформувалися в нього в козаків: забіяка і товстун Портос – це силач Тур, ліричний Араміс – довготелесий і розважливий Грай, войовничий Атос – бравий малюк Око.
Фото: pustunchik.ua
Художник «Козаків» Едуард Кирич згадував: «Дахно намалював для мене довгу паличку і сказав, що це козак Грай, великий кружок – силач Тур, маленький – верткий Око. Я ж, як художник-аніматор, зробив з його ідеї персонажів. Що значить «зробив»? Створив їм обличчя, наростив тіла». А далі було дев’ять серій пригод мовчазної, але веселої і спритної трійці. Вони й у футбол-хокей грали, і наречених визволяли, і сіль купували, і в Олімпійських іграх брали участь, і навіть виручали інопланетян. Остання серія вийшла на екрани в 1996 році. Володимир Дахно мріяв зняти продовження «Козаків» під назвою «Як козаки у тридев’яте царство ходили», але не встиг знайти спонсорів. Він помер у 2006 році. А через десять років вийшли нові, модернізовані «Козаки» – 26 серій тривалістю дві хвилини кожна. Новий мультсеріал був «заточений» під чемпіонат Європи з футболу. Зараз енергійна трійця – Грай, Око й Тур – дивиться на нас із футболок, обкладинок зошитів і блокнотів і навіть з пачок із сіллю.
Харківський автобус: історія з анекдоту
У Харкові з 1958 року при ХПІ працювала аматорська кіностудія. До речі, її рівень був настільки високим, що кіностудію ХПІ називали «малим Всесоюзним державним інститутом кінематографії». Крім документальних та ігрових фільмів, на студії в якийсь момент почали створювати мультфільми. Один з них хлопці зняли в 1981 році за мотивами дуже популярного тоді анекдоту.
Кадр з мультфільму «Новий маршрут».
У кінці 70-х років практично закінчувала забудовуватися головна міська «спальня» міста – Салтівка. Метро там, звичайно, було тільки у проекті, і щоранку на всіх зупинках починалася битва за автобус. Головним прокляттям були старі ЛАЗи – вузькі проходи в салоні, в яких неможливо було розминутися, вічно брудні двері, пічки, котрі створювали неможливу спеку і працювали чомусь навіть влітку... Коротше – жах. На їх фоні жовті угорські «Ікаруси» були просто верхом комфорту. А якщо на маршрут виїжджав «хвостатий» «Ікарус», що складався з двох частин, які кріпилися між собою гумовою «гармошкою», то це було справжнім щастям: із зупинки поїдуть усі. Напевно, ця сама гармошка й надихнула на анекдот.
Отже, винайшли автобус, який може вмістити будь-яку кількість пасажирів. Під’їжджає він до зупинки. Водій: «Ну що, всі сіли?» Із салону кричать: «Ні-і-і-і!». Він за важіль потягнув – автобус збільшився. «Ну, всі сіли?» – «Ні-і-і-і!». Водій знову за важіль потягнув, автобус раз – і знову збільшився за рахунок гармошки всередині. Нарешті після третього збільшення в розмірах усі охочі помістилися в автобусі. Водій вимовляє: «Ну, поїхали!» – і переводить важіль у початкове положення. Власне, студійцям залишилося додумати небагато: обличчя і пози людей, сплюснутих в автобусі, і підкласти під ці фінальні кадри дуже популярну тоді пісню «Как прекрасен этот мир...».
Оскільки бум будівництва «спалень» у всій країні припав саме на цей час, мультфільм виявився актуальним. Потім у Харкові знімали й інші мультфільми, у тому числі й пластилінові, але «Новий маршрут» у 1985 році став лауреатом конкурсу популярної передачі «Веселі хлоп’ята» і виявився єдиним харківським мультфільмом, показаним по Центральному телебаченню. До речі, у колі студійців ХПІ, які працювали над мультфільмами, були Євген Мамут (згодом творець спецефектів для фільму «Хижак» і володар «Оскара») та Ірина Борисова (згодом головний художник Харківського лялькового театру, а нині – відомий у США мультиплікатор та ілюстратор).
Читайте також: Сергій Захаров: кумир естради, який мріяв про оперну сцену
Цінні експонати до музею Височанської громади передала місцева жителька (фото)
На Харківщині почав працювати «Коломацький замок»
На Харківщині запрацювала комісія для жертв радянських репресій
Половецьких баб в Ізюмі передали на реставрацію: що сталося