Марія Заньковецька: щаслива на сцені та нещасна в житті

На перший погляд у ній не було нічого незвичайного. Невисока на зріст – близько 150 см. Величезні карі очиська. Голос начебто низький, а ніби й високий – Заньковецька володіла великим діапазоном. Лице – не скажеш, що красуня, але є щось таке знайоме... Неначе десь уже бачив – чи то на іконах, чи то на грецьких вазах... Від одного цього обличчя, одного її жесту або інтонації в голосі глядачі переживали катарсис, подеколи навіть непритомніли. Коли Заньковецька гастролювала одночасно із Сарою Бернар в Одесі, у неї були повні зали, а велика французька актриса грала в напівпорожніх... У житті Марії Заньковецької було все: нескінченні блукання готелями, прокляття батька, ганебний шлюборозлучний процес, натовп заздрісників і пліткарів, життєва невлаштованість, бездітність і... любов. До того самого – єдиного і неповторного, який її безсоромно обманював, до Миколи Садовського.

Схід зірки

Сьома дитина в небагатій родині ніжинського поміщика, Марія Адасовська все дитинство провела в селі Заньки на Чернігівщині. Змалечку обожнювала «представляти» – переодягатися і перевтілюватися в оточуючих. Виходило іноді так хвацько, що навіть батько плутав її зі старою прохачкою. У 20 років за наполяганням батьків вийшла заміж за бравого військового – Олексія Хлистова (той побачив її на сцені в аматорському спектаклі й шалено закохався) – за умови, що той дозволить їй грати на сцені.

Фото: istoriya-teatra.ru

Через два роки в Бендерах (Хлистов там служив) на один з домашніх концертів завітав приятель Хлистова – герой російсько-турецької війни, георгіївський кавалер, красень Микола Тобілевич. Так-так, з тієї самої сім’ї театральних діячів Тобілевичів; той самий, який незабаром стане відомий як Микола Садовський.

Фото: uk.m.wikipedia.org

Згодом він згадував: «Здавалося, ніби я заглянув у безодню, з дна якої, з надр земних, на мене блиснув дивовижний самоцвіт, і такого самоцвіту ще на землі не бувало… Одне слово – перед нами в той знаменитий вечір спалахнув вогонь Прометея… Генія!» Дві пристрасті спалахнули того вечора одночасно: пристрасть до театру і пристрасть чоловіка й жінки.

Тим часом Хлистов, якого оточуючі переконували відпустити Марію вчитися, погодився, але сказав, що його дружина виступатиме тільки на українській сцені. А вона тоді перебувала під забороною!

Через п’ять років, у 1882-му, Марія вперше виходить на професійну сцену – у трупі іншого Тобілевича (Марка Кропивницького) в ролі Наталки Полтавки. Успіх був гучним, весь Єлисаветград говорив про народження нової театральної зірки. А батько від неї відмовився і заборонив переступати поріг дому... Марія Адасовська-Хлистова стала Заньковецькою – у пам’ять про те місце, де вона була такою щасливою в дитинстві.

Фото: dt.ua

Свободу вона отримає ще через п’ять років після важкого розлучення. Марії довелося взяти провину на себе – у документах вона власноруч написала як його причину – «перелюбствувала». А Микола Садовський на той час... одружився. З іншою, яка народила йому сина. І паралельно крутив театральні романи з довірливими дебютантками...

У Харкові

1883 рік. Перші гастролі Заньковецької в Харкові. Марко Кропивницький ставить п’єсу «Глитай, або ж Павук». Заньковецька, що грала Олену – чисту, уразливу душу, доведену злим і підлим світом до божевілля, познайомившись із харківським психіатром Ковалевським, їздить з ним на Сабурову дачу – у психіатричну лікарню – і спостерігає там за пацієнтками, щоб краще зрозуміти і зіграти свою героїню. Гастролі пройшли більш ніж успішно, трупа перебирається до Києва – і там генерал-губернатор, угледівши у спрямованості трупи «крамолу», забороняє акторам виступати на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі та Волині. Трупа їздить на гастролі в Москву та Санкт-Петербург, а в Україні головним «полем діяльності» на 10 років стає Харківська губернія.

Антон Чехов розповідав: «Проїжджаю через Харків. Дивлюся – афіша «Вистави малоросійської трупи»... «Циганка Аза». І що ви думаєте? Повернувся у вагон, забрав свій чемоданчик, на візника і в готель... А ввечері пішов дивитися на Заньковецьку... Це не артистка, а чарівниця якась. В антракті зайшов за лаштунки. Зустрілися ми по-дружньому. Стою перед нею, милуюся, вона дивиться на мене своїми чарівними циганськими очима. Просто-таки чари якісь, це ж не очі, а озера бездонні».

Марія Заньковецька в костюмі циганки Ази. Фото зроблено  відомим харківським фотографом Федецьким, з яким Заньковецька товарищувала. Фото: izvestia.kharkov.ua

А Борис Грінченко згадував, що коли він уперше потрапив у театр, приїхавши з далекого села до Харкова, побачив Заньковецьку в ролі Наталки Полтавки – і назавжди закохався в її творчість. Згодом актриса грала героїнь його п’єс і навіть ставила одну з них, а із самим Борисом Грінченком вони спілкувалися та листувалися.

Одне з улюблених місць Марії Заньковецької на Харківщині – Валки. Тут жила її племінниця Наталія – вона була замужем за валківським поміщиком Федором Воликом. Марія із задоволенням спілкувалася з представниками місцевої богеми й виступала на валківських підмостках.

У 1912 році актриса намагалася заснувати саме в Харкові професійний театр з українським репертуаром і п’єсами українською – театр, який був би по духу й формі близький українському глядачеві, проте спроба не увінчалася успіхом.

І ще один харківський спогад, дуже важкий для Заньковецької. Саме в Харкові в 1891 році вона робить спробу помиритися з чоловіком, якого любить. І навіть дає йому гроші за зірвані через її ревнощі гастролі, але це примирення виявилося недовгим.

Акти розлуки й антракти любові

Микола Садовський і далі присутній у її житті «пунктиром» – то клянеться у вічному коханні й засипає ласкавими листами, і вони намагаються налагодити спільне життя, то зраджує їй направо й наліво з молоденькими пустушками з трупи, і вони розходяться. Але Марія Заньковецька розуміє – без нього вона не може жити. І кожного разу прощає, варто йому тільки попросити. А як було не простити: «кицюня моя», «серденятко моє», «моя пташечко», «чорноока цяцюня», «сердечко миле» – називає її він у листах. І підписується: «Твій до віку мого Микола».

З Миколою Садовським та Марком Кропивницьким (на фото зліва). Фото: zn.ua

1900 рік став для них початком нової ери у стосунках – союз із Садовським на деякий час знаходить колишню гармонію: вони здебільшого живуть разом, разом грають, з’являється новий репертуар, а в 1905 році Микола привів їй свого другого сина – шестирічного Юру. Хлопчик відразу почав називати її мамою. І ніяких інших слів або компліментів, крім цього – «мама», – вона й не хотіла чути.

Микола Садовський був талановитим актором і справжнім красенем. Фото: zn.ua

Але це щастя тривало недовго: у 1909 році Садовський затіяв інтрижку з її ученицею – не надто талановитою, але нахабною, вона принижувала Заньковецьку і як жінку, і як актрису – могла зірвати спектакль, могла поміняти мізансцену – коротше, грала, як хотіла. У тому ж 1909-му Юрко захворів на запалення легенів після купання в холодній воді й незабаром помер. Це стало останньою краплею. Садовський і Заньковецька розійшлися – тепер уже назавжди.

Кінець роману

Зрідка вона отримувала від нього листи – ввічливо-шанобливі. Аж ніяк не любовні. Поки могла, відповідала сама – потім уже настільки погано бачила, що не могла писати. Із 1918 по 1934 рік Марія Заньковецька жила в Києві, на Великій Васильківській – у сім’ї тієї самої «валківської» племінниці. У 1922 році на знак визнання її заслуг новий уряд дав їй звання «Народна артистка УРСР». Вона була першою, хто його отримав.

Фото: alexaverin.com.ua

7 лютого 1933 року Великою Васильківською на Байкове кладовище рухалася жалобна процесія: Київ проводжав в останню путь видатного актора Миколу Садовського. Дехто у вікні будинку бачив застиглу фігурку старої актриси: нібито вдивляється у процесію і щось мугикає під ніс, прощаючи і прощаючись. Марія Заньковецька прожила без нього трохи більше ніж рік. Її поховали поруч.

Читайте також: Першим в країні дактилоскопію застосував харків`янин