Клавдія Шульженко: перший крок на сцену

Клава з Москалівки

У березні 1906 року в родині бухгалтера Головного управління залізниці народилася дочка Клава. Батьки постаралися дати дівчинці хорошу освіту – її віддали вчитися у відому в Харкові приватну гімназію Драшкової. Дівчинка вчилася і... мріяла бути актрисою. Невгамовна і непосидюча, вона була заводійкою всіх аматорських вистав і концертів, які місцева дітвора влаштовувала у дворі. До того ж вона дуже любила співати, а голос у неї був такий сильний, що чутно його було, як згадували очевидці, «від трамвайної зупинки».

К. Шульженко – гімназистка. Фото з книги «Праці пам’яткознавців. Випуск ІІІ. Частина 1».

Родина Шульженків (зліва направо): рідні сестри Віри Олександрівни (матері Клави), Микола Шульженко, Клава, Віра Олександрівна, Зінаїда Мішутіна (дочка хазяїна дому на Котляревській, 25, де мешкали Шульженки). Фото з книги «Праці пам’яткознавців. Випуск ІІІ. Частина 1».

Першим її наставником, а точніше прикладом, був батько – він чудово співав українські народні пісні. В районі був свій аматорський струнний оркестр – десь 10 осіб; з ними у дворах і співала свої перші романси Клава на благодійних концертах. Подорослішавши, дівчинка брала на дому уроки у відомого викладача вокалу, професора Харківської консерваторії Микити Леонтійовича Чемезова. Саме він, розгледівши її талант, порадив їй іти не на оперну сцену, а на естраду. Клаві ще не було 17, коли дівчинка зрозуміла: потрібно визначатися в житті. Батьки вважали, що їй достатньо вдало вийти заміж, стати матір’ю, ростити дітей, але сама вона думала інакше. Та й життя після 1917 року сильно змінилося. Нічого не сказавши батькам і потайки «запозичивши» у мами її вихідне плаття, Клава з подругою (удвох було не так страшно) вирушили в театр – влаштовуватися на роботу.

Пам’ятний день

У столичному Харкові в 1923 році Харківський драматичний театр під керівництвом режисера Миколи Синельникова котирувався високо і серед глядачів, і серед акторів, які говорили: «У театральному училищі – школа, у Синельникова – університет». Саме туди і відправилася Клава Шульженко. Гліб Скороходов – відомий письменник, журналіст і режисер, який зробив літературний запис книги К. Шульженко «Когда вы спросите меня», писав: «Старий швейцар, який стояв біля порога, запитав її:

– Ти до кого, дівчинко?

– Мені необхідно бачити головного режисера театру Миколу Миколайовича Синельникова, – сказала Шульженко давно приготовану фразу.

Швейцар оглянув її. Перешите із старенького, але модне пальто і маленька хутряна шапочка – щось середнє між капелюхом дівчини і шапкою дівчинки – не викликали в нього підозр. Він попросив почекати і, коли через кілька хвилин повернувся, сказав:

– Просять завітати.

Шульженко пройшла на сцену. Микола Миколайович сидів у кріслі біля рампи – такий же сивий, як і на портреті, жвавий, хоча і явно стомлений. Біля нього – кілька чоловіків у піджаках і робочих блузах.

– Ви до мене? – запитав він, помітивши Шульженко, і запросив: – Підійдіть ближче. Я вас слухаю.

– Я хотіла б вступити в трупу керованого вами театру...

Це була друга і остання з раніше підготовлених нею фраз.

– А що ми вміємо? – запитав швидко Синельников.

– Усе, – в тон йому випалила Шульженко і вже майже боязко додала: – Співати, декламувати, танцювати...

– Мабуть, заспівайте, – сказав режисер і вказав на рояль. – Наш концертмейстер допоможе вам. Дуню, будьте ласкаві!

Дунею (Дунаєвським. – Авт.) виявився худенький юнак із залисинками, які чітко намітилися. Він відсунув бутафорський бузковий кущ і тихо запитав:

– Що ви будете співати?

– «Розпрягайте, хлопці, коней».

– А який у вас голос?

Шульженко згадала свої домашні концерти, випадкових перехожих, які нерідко зупинялися під вікнами, приваблені співом, і впевнено відповіла:

– Сильний!

Про хлопців, яким радили розпрягати коней і йти спати, Шульженко співала так, як співав її батько тихими літніми вечорами, коли і пісня, здається, не могла порушити тиші синіх сутінків».

Потім Синельников попросив Клаву зіграти етюд «Ревнощі», який юна панянка виконала з таким запалом, що поламала бутафорське віяло. В театр її прийняли.

К. Шульженко в юності. Фото з книги «Праці пам’яткознавців. Випуск ІІІ. Частина 1».

На харківській сцені

Потім було багато кроків, які зробила Клава Шульженко в Харкові на шляху до слави і всенародної любові. Вона багато і напружено вчилася – сідала в залу для глядачів і запам’ятовувала все, що говорив Синельников іншим артистам на репетиціях. Її дебют на сцені припав на постановку «Періколи». Самостійної ролі у Клави Шульженко не було – вона то зображувала темпераменту іспанку, то глядачку, то гостю на балу і підспівувала хору. До речі, це був дебют і для Дунаєвського – він уперше став за диригентський пульт «на публіці».

Потім була крихітна роль співачки на сцені у виставі «Страта» – і в афіші, хоч і дрібними буквами, але значилося – К. Шульженко, і перші оплески, що пролунали їй персонально.

Незабаром Клавдія Шульженко стає єдиною із співаків учасницею дивертисментів – збірної «солянки» кращих номерів, представлених артистами театру. Найгострішим питанням для молодої співачки стає питання репертуару. Першими її «особистими» авторами стають актор і поет Євген Брейтигам і студент Харківської консерваторії Юлій Мейтус, які писали для неї пісні.

У 1925 році, коли Синельников з театром виїхав до Ростова-на-Дону, Клавдія Шульженко перейшла на роботу в Червонозаводський театр, а з жовтня 1927 року вона – актриса театру російської музкомедії. Навесні 1928 року в складі театру Клавдія Шульженко чотири місяці гастролює по Харківській області. Вона виступала в Ново-Водолазькому, Таранівському, Зміївському, Чугуївському, БілоКолодязному, Вовчанському, Золочівському, Богодухівському та Охтирському районах.

У тому ж 1928 році відбувся успішний дебют молодої харків’янки на сцені Маріїнського театру в Ленінграді – в концерті, присвяченому Дню друку. А з 1929 року Клавдія Шульженко – артистка Об’єднання ленінградської державної естради, але це вже зовсім інша історія.

Читайте також: «Будинок, що не згорає»: історія про те, як студенти в конкурсі перемогли