Дослідник слобожанських старожитностей

Російський учений зі слобожанським корінням, який досліджував Україну, Вадим Пассек прожив усього 33 роки, але залишив по собі цінну наукову спадщину.

Вадим Пассек. Мал. з megabook.ru

Він народився в Тобольську, куди його батька заслали через інтриги, пов’язані зі спадщиною; виріс у нестатках і злиднях. У родині, де було чотирнадцять дітей, він зміг закінчити юридичний факультет Московського університету; дружив з Олександром Герценом і поділяв його ідеали; під час страшної епідемії холери в 1831 році працював у холерних бараках і ставив на собі досліди, вивчаючи умови, за яких заражалися на цю хворобу; займався статистичними описами губерній; вивчав і описував пам’ятки археології; залишив по собі десятки  робіт, які сьогодні вважаються зразком наукового романтизму. Цей російський вчений досліджував і описував Україну, і його коріння – зі Слобожанщини. Село Зарічне Вовчанського району колись називалося Пассеківка, або Спаське.

Звідки родом

Старовинний дворянський німецький рід Пассек був дуже великим. Як його обрусіла гілка опинилася в Бєлгороді – окрема історія. Проте представник цієї гілки Богдан Іванович Пассек був там у другій половині XVIII століття суддею малоросійського генерального суду і воєводою. Його син Василь, власник маєтків Спаське (нині Зарічне) і Нетайлівка (нині Металівка) у Вовчанському повіті на Харківщині, одружився потайки на своїй двоюрідній сестрі, інсценувавши для батьків її загибель. Незабаром після народження сина, теж названого Василем, він помер, вказавши в заповіті двох опікунів – сусіда по маєтку графа Гендрикова і свого брата, всесильного білоруського губернатора Петра Богдановича. Коли хлопчикові було п’ять років, граф Гендриков помер, і другий опікун цим скористався. Він приховав заповіт, віддав хлопчика спочатку в пансіон, а потім записав у Вологодський мушкетерський полк під прізвищем Пасков. Дружину брата він змусив повернутися до рідних, а маєтки привласнив. Коли Василь виріс і почав вимагати те, що йому належало, дядько доклав усіх зусиль, щоб племінник опинився спочатку на п’ять років у фортеці, а потім на 20 – у засланні в Сибіру, позбавлений дворянського звання, майна і – фактично –  засобів до існування. Там, на засланні, і народився майбутній вчений Вадим Пассек.

Важка юність

Вадиму Пассеку було 18 років, коли сім’я із заслання приїхала в Москву. Жили Пассеки більш ніж скромно: у кімнаті у Вадима був старий диван, два або три старі солом’яні стільці, на які страшно було сідати, а тому всі друзі сиділи на підлозі на диванних подушках. Усе було дуже бідно, але якось весело й життєрадісно.

 Вадим закінчив юридичний факультет зі срібною медаллю; за участь у боротьбі з епідемією холери в Москві отримав чин титулярного радника, що давало право на державну службу, і був запрошений до Харківського університету. Він одружився і виїхав до Харкова, щоб обійняти місце на кафедрі, але дорогою  його обігнала поліцейська депеша до керівництва університету, в якій говорилося, як згадував Герцен, що «...не велено давати йому кафедри за відомі уряду зв’язки зі зловмисними людьми». Зловмисними людьми були сам Герцен і його друг Огарьов, з якими дружив Вадим Пассек і яких саме в цей момент заарештували.

Дружина Вадима Пассека - Тетяна. Мал. з biozved.ru

Вадим Пассек залишився без коштів для існування, під поліцейським наглядом і – з молодою дружиною. Вадим вирішує оселитися в Пассеківці, яка на той час була поділеною між ним і ще трьома старшими братами, і зайнятися літературно-історичною  працею.

На Харківщині

Зарічне Вовчанського району, колись - Пассеківка. Фото з megabook.ru 

Молода сім’я влаштувалася в Пассеківці. В очікуванні місця на кафедрі ученого-початківця було зараховано до статистичного комітету. У його обов’язки входило збирати відомості про Харківську губернію і скласти її опис; одночасно він вивчає природу України, устої і звичаї її мешканців; згодом ці спостереження увійдуть до складу «Нарисів Росії». Жили Пассеки за півверсти від села, у панській садибі, що стояла на невеликій річці, яка впадала в Сіверський Донець. Щоправда, садиба – це голосно сказано. Насправді це був старий прадідівський будинок, довгий і низький, критий очеретом, з низькими вікнами, обмазаний глиною і побілений зсередини і зовні крейдою. На зиму родина перебиралася до Харкова, знімаючи квартиру. У Харкові в молодої сім’ї народився перший син – Олександр.

 З-під пера Вадима Пассека виходить не тільки «Історико-статистичний опис Харківської губернії», який він зробив «з обов’язку», а й «Міста Харківської губернії з картами, планами і гербами», «Нарис Харківської губернії», «Кургани і городища Харківського, Валківського та Полтавського повітів», «Харківський Троїцький ярмарок». Одночасно він пропонував досліджувати кургани й городища по всій Росії, «від Дунаю до Забайкалля», як він висловився в поданні Московському товариству історії і старожитностей. Не маючи можливості здійснити цей величезний план, Товариство доручило йому оглянути кургани якоїсь однієї губернії, що й було їм виконано щодо Харківської губернії (опис курганів і городищ було надруковано в кількох редакціях).

Першовідкривач

Вадим Пассек став першим дослідником однієї з найбільш значущих пам’яток Харківщини давньоруського періоду – Донецького городища. Саме Пассек довів, що це городище і є літописним Донцем, згадуваним у «Слові о полку Ігоревім». Він зняв план городища, розчистив і розкопав рів з північного боку, що дозволило знайти безліч давньоруських артефактів.

Донецьке городище під Харковом на р. Уди. Фото з архіву автора

«Оглядаючи та досліджуючи городища і кургани, він оглянув більшу частину укріплень по річках Дон, Уди, Мож, при вершинах Коломаку і доставив в Імператорське товариство історії і старожитностей Росії звіт про свої дослідження, разом зі складеними їм картами розташування насипів і описом курганів і городищ Харківського, Валківського та Охтирського повітів. Крім того, він привіз для Московського університету три статуї або кам’яні баби зі степів України, чудові своєю величиною і цілісністю, з якою збереглися до нашого часу»,  – записує Тетяна Пассек. Тут же, на Харківщині, Вадим Пассек задумує головну працю свого життя – багатотомний збірник «Нариси Росії», куди, на думку автора, мали ввійти і його етнографічні спостереження. Однак у 1837 році Пассеки змушені були покинути Харківщину – міністерство внутрішніх справ, у веденні якого було статистичне відділення, перевело Вадима Васильовича в Одесу – йому доручили скласти статистичний опис Таврійської губернії. На Харківщині, яка стала для них рідною, Пассеки провели три з гаком роки. Вченому залишалося всього 5 років життя.

Вадим Васильович Пассек прожив 33 роки. Він помер 25 жовтня 1842 року в Москві від швидкоплинних сухот, які виникли як наслідок застуди. Через дивний збіг обставин одну з останніх його робіт – «Історичний опис Симонова монастиря» – було оплачено на прохання автора замість гонорару відведенням місця на монастирському кладовищі.