Вільхівська громада: як передмістя Харкова пережило окупацію та відновлюється

Наступ на Харків

Вільхівська територіальна громада розташована впритул до Харкова. Вона невелика і до війни була тихим передмістям для тих, хто не любить шуму та галасу великого міста. Однак 24 лютого все змінилося. Російські війська зайшли у Вільхівську громаду в перші дні повномасштабного вторгнення, і єдине, що відділяло окупантів від обласного центру, це окружна Харкова. У посадках навколо дороги точилися одні з найзапекліших боїв у Харківській області. По один бік розміщувалися українські захисники, на протилежному – намагалися пробити оборону російські окупанти.

– Росіяни проїжджали повз Елітне, наступали на Харків, однак наші на окружній їх зупиняли, і вони відступали. По стороні Вільхівської громади скрізь були російські військові, – розповідає кореспонденту «Слобідського краю» начальник Вільхівської сільської військової адміністрації Олександр Шмиголь.

Неподалік від Малої Рогані, у бік міста Харків, розміщується оптовий ринок «Перший кілометр», на якому підприємці Харкова купували овочі та фрукти. Наразі ж ринок не працює. Внаслідок бойових дій він частково зруйнований. А на початку вторгнення саме тут розвантажували гуманітарну допомогу.

Дороги, що розміщувалися на межі бойових зіткнень, були перегороджені. З Харкова у Малу Рогань чи Вільхівку було не дістатися. Ті, хто наважувався, ставали мішенню ворога.

– З того боку взагалі не можна було проїхати, бо росіяни на трасі розстрілювали автівки. Бувало, що намагалися прорватися волонтери або місцеві, але їхні машини просто розстрілювали, врешті дуже багато людей загинуло, – ділиться спогадами начальник Вільхівської СВА.

Із села обстрілювали обласний центр

Село Мала Рогань Збройні Сили України звільнили найпершим у громаді ще у березні 2022 року. Відповідно, воно першим, у порівнянні  з іншими населеними пунктами Вільхівської ТГ, почало відновлюватися.

До речі, саме тут працює єдине в громаді стаціонарне відділення Укрпошти. Мешканці та комунальники мали можливість за весну та літо відновлювати населений пункт, наскільки це можливо, хоча у селі й досі залишилися вулиці, майже повністю понівечені внаслідок бойових дій. У найбільш постраждалій частині населеного пункту, на південній околиці, досі ржавіють два знищені російські танки, бо в громаді немає спеціальної техніки, щоб їх вивезти.

У перші дні вторгнення російські війська проходили повз населені пункти Вільхівської ТГ транзитом. Однак у Малій Рогані у ворога виникли певні проблеми, і дві доби російська колона «блукала» громадою.

– На початку вторгнення через Малу Рогань колони росіян проїжджали то в один бік, то в інший. Складалося таке враження, що вони, як ті таргани, зі всіх щілин вилазили. Пізніше з’ясувалося, що це була одна колона, яка понад дві доби не могла вийти туди, куди їм треба, – говорить Олександр Шмиголь.

Більшість мешканців села втекла від окупації, хто залишився – ховався у підвалах та будинках. Росіяни дозволяли виходити з дому тільки місцевим, які надівали білі пов’язки. Також не можна було виходити по одному та групами понад троє осіб. Однак ці «правила» протривали недовго, оскільки російська «адміністрація» у Вільхівській громаді проіснувала менше двох тижнів.

На околицях села окупанти влаштували собі вогневі позиції та деінде виганяли людей з домівок, щоб там поселитися.

Про вогневі позиції російських військ також згадує місцевий житель Олексій, який з перших днів окупації був свідком того, як російські війська вчиняли злочини. У підвалі його будинку переховувалися семеро місцевих жителів, серед яких була одна дитина – онучка.

– Якось через декілька будинків у сусідів у дворі почув два-три постріли, ніби коротка черга з автомата. У тому дворі жили батько із сином. Згодом виходить з двору боєць і хреститься. Я вже думав, що все, точно людей постріляли. Потім зрозумів, що навпроти того будинку в нас дім молитви, мабуть, побачив рашист ікону і про Бога згадав, – ділиться спогадами Олексій.

Також мешканець Малої Рогані згадував епізоди, коли російські війська прямо з території села обстрілювали житлові райони Харкова.

– Я стояв зі шлангом, гасив свою стіну після пожежі, коли на вулицю виїхав танк. Він встав перед будинком, вистрілив по Харкову - і назад, за будинок. І так, поки я стояв та гасив, було три рази. По кому він стріляв? По людях, звісно, таких само, як і я, – пригадує Олексій.

На городі Олексія досі стоїть один зі знищених російських танків, які поки що не вивезли з території села, а неподалік розміщується накритий брезентом автомобіль, що під час окупації розчавив інший російський танк.

Крім того, місцевий житель розповів, що російські військові скидали своїх загиблих товаришів у каналізаційні люки, замість того, що забрати тіла чи просто поховати.

– Отак вони своїх не кидають, – каже місцевий мешканець.

Влучали ворожі снаряди та у багатоповерхові будинки села Мала Рогань. Одним з трагічних епізодів того часу був випадок, коли через пряме влучання російського снаряда у багатоповерховий будинок було багато загиблих та поранених. Того дня загнула і начальниця відділу соціального захисту населення Вільхівської сільської ради Наталя Томах разом з сином.

Повністю зруйнована вулиця

В адміністративному центрі громади – селі Вільхівка – ситуація після окупації не краща. У населеному пункті важко знайти будинки, які б узагалі не постраждали внаслідок бойових дій. На вулиці Українській є ділянка, на якій немає жодного придатного до життя будинку – лише одні руїни.

– По цій вулиці росіяни стріляли з установки, якою взагалі не можна воювати за міжнародними конвенціями, однак вони дуже полюбляють її використовувати. Це не те що тут був обстріл тиждень, усі ці домівки по вулиці були зруйновані майже в одну мить цією установкою, – говорить Олександр Шмиголь.

Також у Вільхівці розташована найбільш зруйнована в громаді школа. Саме в цьому навчальному закладі зробили укріплення російські військові, коли Збройні Сили України звільняли громаду.

– Тут хоч і була невелика кількість росіян, однак під час звільнення громади вони оборонялися і дуже жорстко відбивалися від наших військових. Подібна ж ситуація була в школі № 134 у Харкові, – ділиться начальник Вільхівської СВА.

Попри те, що Вільхівську громаду звільнили ще навесні, однак вона залишається дуже замінованою. З більшості асфальтних полотен категорично не можна з’їжджати, оскільки велика ймовірність натрапити на залишену міну чи нерозірваний снаряд, хоча самі дороги військові та сапери ДСНС розмінували і вони повністю безпечні для проїзду автомобілів та громадського транспорту.

Напередодні вторгнення у Вільхівській громаді здали в експлуатацію нову дорогу, яка проходить через село Вільхівка до Сороківки.

– Це нова дорога, яка була зроблена перед вторгненням. Покриття на цій дорозі зробили навіть міцнішим, ніж на окружній дорозі Харкова. Як бачимо зараз, вона витримала навіть танки. Попри те, скільки техніки проїхало по ній, дорога в задовільному стані, – зазначає Олександр Шмиголь.

З червня у громаді відновили автобусне сполучення між населеними пунктами громади та обласним центром. Так з 6 червня запустили два маршрути з Вільхівки та Степанків через Малу Рогань до станції метро Індустріальна у Харкові. Пізніше, 8 червня запустили ще один маршрут з Вільхівки до 602-го мікрорайона, що на Салтівці. І вже з 26 вересня відновили рух транспорту по маршруту з Кутузівки до того ж 602-го мікрорайону.

Також у Вільхівці знаходиться Центр надання соціальних послуг, який працював ще до повномасштабного вторгнення і працює донині. Він опікується здебільшого самотніми літніми людьми та тими, хто потребує допомоги. Після деокупації кількість людей, яким потрібні послуги Центру, збільшилася, але, як говорить начальник Вільхівської СВА, попит пов’язаний перш за все зі спрощенням процедури отримання такої допомоги на період воєнного стану.

– Це є великою проблемою, оскільки через збільшення підопічних, терцентр потребує розширення статусу, а коштів у громади немає, – пояснює Олександр Шмиголь.

До речі, про кошти. До війни бюджет Вільхівської громади складав близько 120 мільйонів гривень, однак наразі Вільхівська ТГ виходить приблизно на 50 мільйонів гривень, ураховуючи дотації, які складають менше ніж половину бюджету. Така ситуація склалася, оскільки у Вільхівській громаді не працює майже жодне підприємство, а ті що змогли відновити свою роботу, зробили це частково. Усі так чи інакше постраждали внаслідок окупації та бойових дій і призупинили свою діяльність.

Селище не пристосоване до життя

На півночі громади є селище Кутузівка, і там ситуація складна навіть зараз. Цей населений пункт ЗСУ звільнили від окупантів наприкінці квітня, однак з того часу селище було під постійними обстрілами аж до жовтня, допоки українські захисники остаточно не звільнили Циркунівську, Липецьку та Вовчанську громади та не посунули ворога за межі державного кордону на півночі Харківської області. Лише після цього Кутузівку перестали обстрілювати, проте вона залишається ледь не найбільш замінованим селищем у Вільхівській громаді.

– Коли ми вперше після деокупації були в Кутузівці, вона була майже ціла, були поодинокі руйнування. Однак потім, коли російські війська відійшли далі, то постійними обстрілами почали просто знищувати селище. Під час того нашого приїзду ми разом з керівництвом Харківської районної ради потрапили під артобстріл, і нас бігом-бігом скерували військові в укриття, – згадує очільник Вільхівської громади.

У перший візит, як зазначає Олександр Шмиголь, вони привезли гуманітарну допомогу. Це були продуктові пакунки за президентською програмою, хліб та інші харчові продукти.

Наразі у Кутузівці проживає близько 300 людей, хоча до війни селище налічувало понад 1000 мешканців. Однак начальник Вільхівської СВА говорить, що наразі селище не пристосоване для життя людей. Населений пункт останнім у громаді був підключений до електромережі, а воду сюди провести не можуть навіть зараз, бо через руйнування багатоповерхових та приватних будинків там живе дуже мало людей. Тому, якщо дати воду зараз, вона просто перемерзне в трубах.

Проте відновлення Кутузівки, як і всієї громади, не припиняється. Наразі військова адміністрація сконцентрована на ремонті дахів у житлових будинках. Щоправда, не всюди вдається зараз провести роботи.

Оскільки ресурси досить обмежені, то в пріоритеті залишаються багатоквартирні будинки, в яких проживають якомога більше родин і які можна якнайшвидше відновити доступними засобами.

– У багатьох будинках робимо дах, оскільки там треба покласти металопрофіль або шифер, бо їх поклав – і він готовий, а в деяких інших випадках треба робити м’яку покрівлю, а її можливо зробити тільки влітку, бо там зовсім інша технологія, – пояснює Олександр Шмиголь.

Наразі роботи тривають по вулиці Шкільна, де відновлюють щонайменше три багатоквартирні будинки. Тут також ремонтують дахи за допомогою благодійного фонду «Людина в біді», який виділив шифер.

Майже рік у підвалі

У підвалі Кутузівської амбулаторії з 24 лютого й донині живуть люди. Спочатку їх було близько 100, але наразі залишилося до 10 осіб. Переважно це бабусі, які потребують допомоги – їхні будинки знищені.

– Ми тут з першого дня. Ми пройшли окупацію та бойові дії. Нам немає куди йти, тому живемо у підвалі. Тут ми спимо і їсти готуємо. У мене мама – інсулінозалежна, тому їй треба готувати три-чотири рази на день, – розповідає мешканець підвалу Костянтин.

Костянтин – молодий чоловік, який до повномасштабного вторгнення жив у Кутузівці та працював санітаром на місцевій фермі. З початком бойових дій разом з матір’ю укривався у підвалі амбулаторії.

– Ми в чому прийшли 24 лютого, так і залишилися. Люди несли сюди речі, а ми нічого із собою не встигли взяти з дому, навіть документи. В один момент все згоріло, нічого не стало, – говорить матір Костянтина Наталя Миколаївна.

Їхній із сином будинок, який розташований неподалік від дитячого садка, повністю вигорів.

Сам Костянтин працював до 25 березня, поки не потрапив під другий обстріл на фермі. Спочатку підприємство обстріляли з мінометів, пізніше з танка. І тільки наприкінці вересня чоловік вирішив виїхати з Кутузівки, щоб перевести дух та відновитися після контузії, однак невдовзі повернувся до підвалу.

У Кутузівці молодий чоловік веде господарство для мешканців підвалу – рубає дрова для пічки, привозить воду тощо.

У підвалі люди, наскільки могли, влаштували свій побут. Пічка забезпечена дровами та повністю опалює приміщення, зроблений запас води, в одній з кімнат мешканці облаштували кухню, деінде навіть зробили новорічні декорації та поставили невеличку ялинку. Там же живе папуга, який радує місцевих. За можливості мешканцям підвалу допомагає Вільхівська сільська рада, яка періодично привозить гуманітарну допомогу та опікується проблемами цих людей.

І хоча буквально через квартал знаходиться зупинка маршрутки, яка вже декілька місяців регулярно їздить у Харків, люди нагору виходити не поспішають. Страшно…

Нагадаємо, у селі Вільхівка ремонтні бригади почали відновлювати міст через Вільхівське водосховище, який під час окупації підірвали російські війська.

Також контррозвідка Служби безпеки України викрила зрадника, який надавав російським військовим будівельну техніку для фортифікацій та пускав у свій будинок у Вільхівській громаді Харківської області.

Всі головні новини Вільхівка читайте у нас на сайті.