Колектив, що став другою родиною: «Фавориту» з Роганської громади – 30 років

Повномасштабна війна змінила звичний ритм роботи: багато родин виїхали, репетиції довелося підлаштовувати під повітряні тривоги, а великі сцени стали рідкістю. Проте колектив продовжує жити, а для багатьох дітей він став місцем, де можна не лише танцювати, а й просто побути серед друзів, поспілкуватися та відчути себе дитиною.

Вдвічі менше дітей

Юлія Ткаченко створила «Фаворит» у середині 1990-х років. Відтоді вона залишається його незмінною керівницею. Каже, до повномасштабного вторгнення колектив був одним із найбільших творчих осередків у громаді.

«До повномасштабного вторгнення у нас було 150 дітей, працювали різні групи, постійно готували концерти, виступи, конкурси. Але зараз через війну дуже багато дітей виїхало за кордон, дуже багато виїхало в інші регіони, де більш спокійно. Багато дітей дуже гостро реагують на вибухи, на постійні тривоги, і батьки бачать, що дитині важко це переживати», – розповідає керівниця.

Попри всі труднощі, колектив продовжує працювати. Сьогодні тут займаються вихованці від трьох до чотирнадцяти років.

«Усі практично дітки, які залишилися у селищі, приходять до нас. Вони хочуть танцювати, хочуть бачитися з друзями. Тому ми продовжуємо працювати. Війна вплинула на кількість дітей, але не на бажання дітей танцювати та на якість нашої роботи. Вони залишилися такими ж талановитими, працьовитими і закоханими в танець», – говорить Юлія Ткаченко.

Виступали на кожному святі

За три десятиліття «Фаворит» став справжньою візитівкою Роганської громади. Його вихованці виступали на конкурсах і фестивалях по всій Україні, привозили нагороди та представляли громаду на різних творчих майданчиках.

«Ми завжди були учасниками фестивалів і конкурсів. Були і переможцями, і гостями багатьох заходів. Постійно брали участь у культурному житті громади. Якщо чесно, мені здається, що без «Фаворита» у нас не обходилося практично жодне свято. Ми їздили до Києва, Полтави, виступали в багатьох містах України. Для дітей це були неймовірні емоції, нові знайомства, нові сцени та можливість показати свої здібності», – згадує керівниця.

Сьогодні багато грамот і кубків нагадують про той період, коли колектив міг безперешкодно подорожувати країною та регулярно виступати перед великою аудиторією. Однією з найяскравіших подій останніх років для вихованців стала поїздка до Бурштинської громади Івано-Франківської області в межах проєкту «Пліч-о-пліч». Для дітей із Харківщини, які звикли до тривог та вибухів, це була можливість побачити інше життя – без щоденних обстрілів та постійного відчуття небезпеки.

«Ми цілий тиждень були у Бурштині. Нас дуже тепло приймали, показували місто, школи, музеї. Для дітей це була справжня подорож, тому що багато хто давно нікуди не виїжджав через війну. Вони були у захваті буквально від усього. Але найбільше мене вразив один момент, який я, мабуть, запам'ятаю на все життя», – говорить Юлія Ткаченко.

Вона розповідає, що під час екскурсії в одній із місцевих шкіл пролунав звичайний шкільний дзвоник.

«Наші діти почали бігти. Вони автоматично почали шукати місце, де можна сховатися. Приймаюча сторона спочатку взагалі не зрозуміла, що сталося. А потім ми пояснили, що наші діти настільки звикли до сирен і сигналів тривоги, що будь-який різкий звук сприймають як небезпеку. Для людей там це було справжнім шоком. У такі моменти особливо гостро розумієш, наскільки війна впливає на дитячу психіку», – розповідає керівниця.

Виступ, після якого плакала зала

Під час перебування у Бурштині колектив виступив на святкуванні Дня міста. Одним із номерів став танець «Ми, українці». Саме цей виступ запам’ятався найбільше.

«Коли ми танцювали, я повернулася назад і побачила, що люди витирають очі від сліз та стоячи аплодують нашим дітям. Ми вийшли зі сцени і самі розплакалися. Напевно, через те, що вже давно не мали можливості виступати на таких сценах і показувати людям свій талант, як це було раніше. Нам цього дуже не вистачає», – говорить Юлія Ткаченко.

Цього року «Фаворит» відзначив 30-річчя. Попри війну, керівниця вирішила, що така дата заслуговує на справжнє свято.

«Я розуміла, що не можу допустити, щоб тридцятиріччя колективу пройшло просто як звичайний звітний виступ для батьків. Це не просто дата. Це тридцять років роботи в одному селищі з кількома поколіннями дітей. Тому почала шукати можливості, де можна провести свято. Потім звернулася до нашої селищної ради, попросила підтримки, нам допомогли. Також дуже допомогли Народний депутат України Євген Пивоваров та голова правління БФ «Power in UA» Роман Смирнов, ми їм дуже за це вдячні», – розповідає вона.

У результаті вдалося організувати великий концерт у Харкові у ХНАТОБі.

«Для нас це було справжнє свято. Приїхали діти, батьки, жителі громади. Багато хто взагалі не очікував, що все буде такого масштабу. Мені здається, що вся Рогань тоді тільки про це й говорила. Було дуже приємно бачити, як люди підтримують колектив і як радіють за дітей. Також був дуже приємний сюрприз – ми отримали у подарунок сертифікат на 50 000 гривень від Роганської селищної військової адміністрації на чолі з Марією Черненко», – каже керівниця.

Репетиції між тривогами

Сьогодні репетиції проходять зовсім не так, як до війни. Усе залежить від безпекової ситуації.

«Якщо немає повітряної тривоги, ми займаємося у приміщенні. Батьки завжди поруч. Якщо є небезпека, переходимо в укриття або займаємося в безпечнішому місці. Постійно моніторимо ситуацію. Якщо є серйозна загроза, то заняття переносимо. Але діти дуже хочуть танцювати. Після ювілейного концерту я сказала: «Давайте трохи відпочинемо», а вони телефонують, питають, коли будуть заняття», – усміхається Юлія Ткаченко.

За її словами, сьогодні колектив виконує набагато важливішу роль, ніж просто навчання танцю.

«Мені здається, що дітям зараз дуже не вистачає живого спілкування. Вони роками навчаються онлайн, багато часу проводять вдома. Тому наші заняття починаються не з танців. Спочатку дітям потрібно мені розказати, що у них сталося, як пройшов день, чим вони хочуть поділитися. Іноді вони після занять ще довго не розходяться – спілкуються, сміються. Я бачу, наскільки це важливо», – говорить керівниця.

Саме тому «Фаворит» сьогодні залишається не просто танцювальним колективом. Для багатьох дітей це місце, де їх вислухають, підтримають і дадуть можливість хоча б на кілька годин забути про війну. Юлія Ткаченко впевнена, що попереду у колективу ще багато сцен, фестивалів і виступів під мирним українським небом.

Раніше ми писали про соціальну підтримку мешканців у Роганської громади.