«Поверніть тата з полону»: у Харкові нагадали про полонених та зниклих безвісти Захисників (фото)

«Борись за них так, як вони боролись за нас»

Як повідомляє кореспондентка медіа «Слобідський край», учасники акції скандували: «Наші не вдома!», «У полоні свят немає!». Гучними сигналами їх підтримували водії автомобілів, що проїжджали повз. Організатори акції — рідні тих, чиї долі залишаються невідомими або чиї дні минають у російських катівнях.

Пані Ірина/фото: Слобідський край

«Такі зустрічі проводяться двічі на місяць, і з кожним разом кількість учасників зростає. На кожній акції ми чуємо нові історії. Боляче усвідомлювати, що таких сімей стає дедалі більше. Але є і промінчики надії: після останнього обміну, що відбувся позавчора (7 березня), деякі родини нарешті почули довгоочікуване «Живий!». Звільнені захисники передали звістку, що їхні побратими перебувають у полоні, а отже — з’явилася надія на їхнє повернення», — розповіла організаторка акції Ірина.

Історії тих, хто чекає

За кожним плакатом на площі — розбите серце, залізна воля та незгасна надія.

Ірина, тітка та хресна мати «азовця» Олега, прийшла підтримати племінника. Родина вже пережила тяжку втрату: брат Олега, Сергій, загинув на «Азовсталі». Тепер уся сім’я молиться про єдине — побачити Олега вдома.

Родина чекає на воїна Олега/фото: Слобідський край

Катерина, дружина бійця 95-ї бригади, чекає на чоловіка, який зник безвісти рівно три роки тому — 16 березня 2023 року.

«Ми не змарнуємо жодної можливості нагадати про наших захисників. Будемо виходити на акції та звертатися до всіх: українського суспільства і світу — допоки останній воїн не повернеться з російського полону додому», — каже жінка.

Пані Марина розшукує чоловіка/фото: Слобідський край

Марина, дружина Юрія Доценка (92-га ОШБр імені кошового отамана Івана Сірка), розповіла, що її чоловік зник у липні 2024 року під час боїв за селище Глибоке на Харківщині. Марина чекає на будь-яку звістку:

«Дуже сподіваюся на Божу милість, на перемогу і на те, що настане справедливий мир і мій чоловік повернеться додому. Я хочу повернути його — живим чи мертвим. Якщо він віддав життя за Батьківщину, він має бути похований як герой, поряд із мамою, яку так сильно любив».

Валерія шукає свого нареченого Богдана Запорожченка (НГУ «Спартан»), який зник 22 липня 2025 року.

Валерія шукає коханого/фото: Слобідський край

«Я нічого не знаю про Богдана. Шукаємо його власними силами. Наразі обміни переважно стосуються тих, хто потрапив у полон у 2022 році, тоді як родини тих, хто зник у 2023–2026 роках, опиняються у певному інформаційному вакуумі. Хочеться, щоб обмінів стало більше, щоб вони охоплювали всі підрозділи наших оборонців і щоб кожен, хто зник у ці роки, нарешті повернувся до рідного порога», — ділиться дівчина.

27 місяців пекла

Серед присутніх був і колишній військовополонений із позивним Руді. Це доброволець, який провів у російському полоні 27 місяців, втративши 10 кілограмів ваги та пройшовши через важкий психологічний тиск.

«Ворог постійно брехав: казали, що Харків захопили, що ми нікому не потрібні, що Україна не хоче нас обмінювати. Але ми жили надією. Коли я повертався вісім з половиною місяців тому, в автобусі панувала цілковита тиша — ми просто не вірили, що це не сон. Дивилися на наших людей із прапорами, на рідні ліси, на нашу землю. Одразу після звільнення я почав приходити на такі акції, щоб подякувати людям за боротьбу. Їхня підтримка — це те, що відрізняє українців від ворога. Ми — емпатична нація», — ділиться Руді.

Колишній військовополонений з позивним Руді/фото: Слобідський край

Сьогодні Руді готується до реабілітації в межах проєкту Limp of Liberty. Він повезе до США український стяг, на якому залишили свої підписи та слова надії учасники сьогоднішньої акції.

«Цей прапор розіграють на аукціоні, а зібрані кошти підуть на реабілітацію наших воїнів. Крім того, це спосіб пробити «інформаційний мур» за кордоном та протидіяти російській дезінформації. Світ має знати правду про наших полонених», — наголосив воїн.

Кульки надії

Наприкінці акції учасники запустили в небо повітряні кульки, загадуючи найзаповітніше бажання — щоб їхні рідні якнайшвидше повернулися додому.

Фото: Слобідський край

Нагадаємо, що 6 березня Україна повернула з російського полону ще 300 військовослужбовців та двох цивільних. Більшість із них перебували у неволі понад рік.

Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».