Дергачівщина – щит Харкова: як живе під час війни прифронтова громада

«Ми бачили, як палає Харків»

Приблизно о 5-й ранку 24 лютого російські війська почали завдавати ударів по Дергачівській громаді з глибини своєї території. Дергачівщина безпосередньо межує з російською федерацією та однією з перших узяла на себе ворожий удар. Місцеві жителі прокидалися від вибухів, дехто поспішно збирав тривожні валізи, забирав рідних та евакуйовував їх до Харкова або інших населених пунктів України. Це торкнулося й очільника Дергачівської ТГ Вячеслава Задоренка. Він з родиною жив у Козачій Лопані, де до кордону з росією близько двох кілометрів.

– Усі ці снаряди пролітали повз мій будинок. У населених пунктах Дергачівщини моментально зникло світло, бо ворог ударив по енергетичній системі нашої громади, перебивши електростанції та опори. Люди евакуйовувалися на власному транспорті в бік Харкова, я також зі своєю родиною виїхали на початку шостої ранку в бік обласного центру. Ми бачили, як палає під постійними ударами Харків, – згадує перші години вторгнення Дергачівський міський голова.

Дорогою до Харкова родина Задоренків зустрічала колони українських військових, які їхали стримувати ворога. Вони розмістилися в громаді за два дні до початку вторгнення.

– І вже на початку шостої ранку в Слатиному ми зустріли хлопців. Я зрозумів, що зараз ворог отримає відсіч з боку ЗСУ, і у людей буде деякий час, щоб виїхати на безпечну територію, – зазначає Задоренко.

Очільник Дергачівської громади довіз свою родину до окружної Харкова, а сам повернувся до громади. Відтоді для Дергачівської міської ради почалися місяці важкої роботи в умовах постійної небезпеки.

Дергачівщина в перші дні

Передусім міський голова зібрав своїх заступників, начальників відділів, які залишилися в громаді, та одразу визначали відповідальних за гуманітарні, логістичні та комунальні питання і план роботи.

У перші дні міська рада вирішила, що необхідно налагодити випічку хліба, оскільки всі підприємства громади зупинили свою роботу, а завозити продукти з інших громад можливості не було. Російські війська підійшли до Дергачів та стояли приблизно за три-чотири кілометри від міста. Звідти вони постійно завдавали ударів по Дергачах та Харкову.

– Місто кожної години обстрілювали. Магазини не працювали. Тож треба було випікати хліб самим. Місцевий підприємець дозволив налагодити випічку в його кондитерському цеху. Секретар міськради перекваліфікувалася на керівника цеху з випікання хліба. Взагалі багато наших спеціалістів стали фасувальниками, пекарями, вантажниками, опанували інші життєво необхідні професії, – розповідає очільник Дергачівської ТГ.

До широкомасштабного російського вторгнення в Дергачівській громаді проживало приблизно 45 тисяч людей. Зараз, за підрахунками голови, – від 8 до 10 тисяч жителів.

– Велика подяка колегам – очільникам інших громад, які прийняли наших переселенців до себе, у свої медичні заклади. Я знаю, що таких громад багато. Тому хоча ситуація складна, але я вірю, що ми вистоїмо та переможемо, – переконаний Вячеслав Задоренко.

Також у міській раді зафіксували випадки, коли деяких жителів з Руської Лозової, Проходів, Токарівки, Козачої Лопані окупанти примусово переселяли до росії.

Окуповані території та «сіра зона»

Перші три тижні російські окупанти намагалися прорватися до Харкова, однак отримали відсіч від українських військових, які базувалися в Дергачівській громаді. Після цього ворог відійшов та закріпив свої позиції в Козачій Лопані, у Проходах та Токарівці. Території поблизу населених пунктів Безруки, Слатине, Прудянка, Цупівка входили до так званої «сірої зони». Туди заїжджали як українські військові розвідники, так і російські диверсанти. Також Козача Лопань та Токарівка хоч і були окупованими, однак не повністю блокованими. Тому місцева влада та волонтери могли доставляти туди гуманітарну допомогу.

– Ми їздили в ці населені пункти та завозили харчі. Бувало, що зустрічалися з російськими військовими «в лоб», тому доводилося швидко завертати провулками, польовими стежками, щоб не потрапити у полон, – згадує Вячеслав Задоренко.

Деякі родини, здійснюючи гуманітарні місії, гинули. Хтось підривався на мінах, коли об’їжджали російські блокпости. А когось росіяни брали у полон та катували. Доля деяких волонтерів, які розвозили гуманітарну допомогу, і до сьогодні невідома.

За словами міського голови, наразі на окупованих територіях Дергачівської громади йде жорстка фільтрація телефонних розмов. Жителів, які «говорять зайве», ворог катує. Тож люди здебільшого телефонують своїм рідним, щоб тільки повідомити, що вони живі та здорові.

Попри тиск з боку росіян, українці, які виїхали до росії та поки що не мають можливості далі поїхати до країн Європи, створюють на території рф невеличкі неформальні об’єднання. Вони формують гуманітарні посилки та відправляють їх близьким на окуповані території.

На підконтрольній Україні території громади зараз залишилися ті жителі, які не бажають покидати свої домівки. Причини бувають різними: у когось батьки не хочуть виїжджати, дехто не хоче і не може зоставляти господарство, хтось вважає непатріотичним покидати свою громаду та людей, які тут залишилися.

– Уся робота в громаді відбувається сьогодні завдяки саме тій невеличкій частині людей, які залишились. Це стосується як органів місцевого самоврядування, так і активістів, – каже Вячеслав Задоренко.

Корпус громадської безпеки

У громаді існувала ветеранська організація, яку очолював Сергій Остапенко. Після повномасштабного вторгнення він почав збирати небайдужих місцевих жителів, які б долучилися до допомоги іншим.

Ще в лютому, коли було дуже холодно, через ворожі обстріли частина громади залишилася без опалення. Тому Сергій з волонтерами почали пиляти та заготовлювати дрова тощо. Літнім людям розчищали сніг на подвір’ях та інколи відновлювали пошкоджене обстрілами житло. Також волонтери фасували та розвозили харчові набори до старостинських округів.

А потім місцеві активісти об’єдналися з Корпусом громадської безпеки. Ця організація ще з 2016 року здійснювала охорону громадського порядку на території громади. Головою організації є депутат Дергачівської міської ради Володимир Степаненко. Зібрана Сергієм Остапенком бригада перейшла під керівництво корпусу.

Сьогодні його представники займаються багатьма напрямами, але основні – це господарчі питання та допомога у відновленні й підготовці житла до осінньо-зимового періоду. Міська рада надає волонтерам будівельні матеріали, а вони займаються безпосереднім ремонтом будинків місцевих жителів.

– Частину матеріалів нам дає обласна державна адміністрація, іншу частину – підприємці на волонтерських засадах. Наприклад, підприємець, який виготовляє брезент, дає брезент, виробник целофану – свій матеріал, – пояснює Вячеслав Задоренко.

Герої громади

Крім Корпусу громадської безпеки, в Дергачівській громаді працює гуманітарний центр міської ради, робота якого тримається на півсотні людей. Серед них і ті, хто, ризикуючи життям, виїжджає в населені пункти, що постійно обстрілюються.

Також героями громади є її медичні працівники. Вони теж виїжджають до найнебезпечніших населених пунктів, щоб забрати поранених і доставити їх до Дергачівської лікарні. А там, буває, доводиться оперувати під обстрілами.

– На початку вторгнення ми зібрали колектив медиків та запропонували всім охочим виїхати на безпечні території. Хто прийме рішення покинути громаду, ми не засуджуватимемо. Допоможемо виїхати. Але я просив з розумінням поставитися до того, що хтось повинен лікувати і в громаді, бо залишається цивільне населення, військові… Тож тим, хто вирішить залишитися в громаді та боронити Дергачівщину разом – ми будемо раді. Тоді жоден медичний працівник не покинув громаду, – згадує зустріч з медиками Вячеслав Задоренко.

Крім того, свою хоробрість показали працівники критичної інфраструктури. Дергачівські енергетики, газівники, комунальні працівники залишилися в громаді та виконують завдання з відновлення електро- та газопостачання, вивозу сміття, прибирання територій та багато чого іншого.

– Сьогодні в нашій громаді все тримається на ідейності. У нас більшість людей не отримують заробітної плати. Працюють лише за ідею вільної, незалежної України та гідного майбутнього для наших дітей, – зазначає голова громади.

Газ до Безруків

12 серпня до Безруків уперше з квітня повернули газопостачання. Це стало можливим завдяки спільній роботі фахівців Дергачівської філії «Харківгазу», міської ради, територіальної оборони та місцевого населення. Відновлення газопостачання вже давно планувалося і потребувало дуже багато часу та сил.

Насамперед потрібно було перекрити заслінки у селищі Слатине, яке знаходиться в зоні бойових дій та щодня обстрілюється. Для убезпечення працівників «Харківгазу» довелося залучати місцевих бійців територіальної оборони.

Далі необхідно було перекрити крани у будинках місцевих жителів у Безруках. Ще на початку вторгнення більшість людей покинула село, тому місцевим жителям довелося заходити до своїх сусідів та перекривати газ власноруч, адже державні службовці не могли зайти до подвір’я без дозволу власника.

А потім проходили земляні роботи. Найбільша проблема була в тому, що газогони пролягали там, куди не було можливості під’їхати транспортом навіть після розмінування території. Наприклад, на деяких ділянках необхідно було копати під залізничною колією. На цьому етапі місцеве населення самоорганізувалося, зібралися чоловіки, взяли лопати та докопали до газових труб, які були перебиті внаслідок обстрілів. Газівники провели зварювання та заміну труб. Потім прокачали труби, перевірили тиск, і вже після цього було здійснено перший пуск газу.

– Сьогодні люди задоволені, бо в їхніх будинках хоча б вже є тепло, є на чому готувати їжу. Велика вдячність нашій районній філії «Харківгазу», а також жителям Безруків, які долучились до ремонту, – каже очільник громади.

Наразі керівництво Дергачівської громади шукає можливості повернути до Безруківського старостинського округу ще й електропостачання.

А от повернути комунікації в Прудянку та Слатине поки що ніяк не можна. Пов’язано це з близькістю цих населених пунктів до лінії фронту та великими руйнуваннями.

– Треба перекривати в кожному будинку газ, продувати систему. Але ж там зараз будинків просто немає, їх рознесли разом з трубами. Можливо, там взагалі нічого перекривати, тому повернути газ ми зможемо тільки після закінчення бойових дій на території громади, – пояснює Вячеслав Задоренко.

Отже, більшість населених пунктів громади будуть не придатними до комфортного життя під час зимового сезону. Без газу та світла складно зимувати.

Проте громада готується до опалювального сезону там, де це можливо. Так місцева влада разом з Харківською обласною військовою адміністрацією намагаються допомогти комерційному санаторію «Бермінводи». Там зараз перебувають близько 600 переселенців із Золочівської громади, яка також сильно потерпає від російських обстрілів.

– Наше завдання сьогодні допомогти людям перезимувати. Якщо будуть провокації з боку країни-агресора, то потрібно заготовити дрова для бомбосховищ, щоб люди могли переховуватися від обстрілів у теплі, – підкреслює Дергачівський міський голова.

Евакуація

Через неможливість підготувати приміщення будівель до зимового сезону в Дергачівській громаді триває евакуація мешканців. Місцева влада має забезпечити людей евакуаційним транспортом. На території громади евакуювати людей можуть лише до санаторію «Бермінводи», але там залишилося лише трохи більше ніж 100 місць. За розрахунками Дергачівської міської ради, їх мають зайняти мешканці нині окупованих Проходів, Токарівки та Цупівки після їх звільнення.

– У кого немає можливості переїхати до своїх близьких, тим запропонують на вибір місця для евакуації – наприклад, у Полтавській чи Львівській областях. Далі люди самі обирають, де вони хочуть бути, – запевняє очільник Дергачівщини.

У місцевої влади вже є досвід евакуацій навіть з найнебезпечніших населених пунктів. Під час звільнення Руської Лозової звідти евакуйовували місцеве населення. Крім того, на початку вторгнення була проведена масова евакуація мешканців з Дергачів та Безруків.

Вячеслав Задоренко наголошує, що причина нинішньої евакуації – це саме неможливість належним чином провести опалювальний сезон, а не можлива окупація. Такий перебіг подій він повністю унеможливлює, адже наші захисники мужньо та успішно б’ються з ворогом.

– Ми ж не можемо спрогнозувати, яка буде зима. Може, лютою та сніжною, а доїхати через замети, поля, доставити людям харчі, ліки, газ у балонах або ще щось можливості, може, і не буде, – зазначає голова громади.

Наразі місцева влада проводить роботу з мешканцями громади. Ті, хто бажає залишитися в таких умовах, пишуть заяву, що відмовляються від евакуації. Якщо ж жителі згодні на евакуацію, то міська рада опрацьовує ці запити. Планує, скільки потрібно транспорту та часу. Тільки після цього бронюються місця в інших областях. Наразі вже відпрацьований маршрут, за яким будуть вивозити людей до Харкова, а звідти вже й до інших областей України.

Гуманітарна допомога

До Дергачівської громади продовжує надходити гуманітарна допомога. Дергачівців підтримують і Харківська обласна військова адміністрація, і європейські організації, а також громади із заходу України. Здебільшого це Львівська та Хмельницька області.

Руку допомоги простягла і Лозівська ТГ з Харківщини – передала м’ясо, крупи, макаронні вироби, овочі тощо. Це відбулося в середині літа, коли обсяги гуманітарних вантажів дещо знизилися, бо банально не встигали довезти.

– Підтримка сьогодні продовжує надходити, але все ж таки вона уже зменшується. Я бачу, що зараз західні країни вже починають виснажуватися від війни. Наше спільне завдання – ще більше звертати увагу країн до війни в Україні, – зазначає Вячеслав Задоренко.

Десь 30-40 % гуманітарної допомоги Дергачівська громада передає військовим.

– Намагаємося забезпечувати наших захисників усім необхідним. Треба пальне – надаємо, потрібні ліки – підвозимо їх, необхідні харчі – даємо харчі. Навіть якщо треба щось копати – ми йдемо й копаємо, – каже Дергачівський міський голова.

«Люди готують їжу просто на вулиці»

Наразі Дергачівська громада й сама потребує підтримки. Очільник громади Вячеслав Задоренко закликає всіх небайдужих за можливості надати будь-яку гуманітарну допомогу. Найнеобхідніше зараз – це харчові продукти та зимові теплі речі.

– Сьогодні люди, які залишились під обстрілами, сидять без газу і світла. У Прудянці, Слатиному, Руській Лозовій готують їжу просто на вулиці, – додає Вячеслав Задоренко.

Також громада потребує будівельних матеріалів, для того, щоб відремонтувати пошкоджені обстрілами дахи та вікна будинків.

Однак пан Задоренко наголошує на тому, що місцеві жителі, влада громади та українські захисники не опускають руки та, попри всі незгоди, що спіткали громаду, стійко тримають оборону.

Довідка

Якщо хочете допомогти Дергачівській громаді, звертайтеся за номером телефону +380500402307. Контактна особа – Токаренок Інга Валеріївна, заступниця міського голови Дергачів з гуманітарних питань.