38 кілометрів до фронту: як працюють аграрії з Близнюківщини

Команда, яку не зламав лютий

До повномасштабного вторгнення у ТОВ «Колос» було багато планів щодо розвитку господарства. Період 2019–2021 років був часом формування команди та стратегій. Проте лютий 2022-го змінив усе. 

«Нам удалося зберегти колектив, Жоден працівник нікуди не виїхав. Люди залишилися тут, на своїй землі. Троє наших хлопців пішли боронити країну в лавах Збройних Сил України, а всі інші стали до роботи в полі», – розповів кореспондентці медіа «Слобідський край» директор сільгосппідприємства Андрій Воронкін. 

З працівниками господарства/фото: Андрій Воронкін

Сьогодні у господарстві задіяно 100 працівників.

Парадокс війни: зростання через відповідальність

До війни підприємство обробляло 3 000 гектарів. Проте з початком бойових дій банк землі раптово зріс до 25 000 гектарів.

Це не було класичне розширення бізнесу. Це була рятувальна операція для землі. У Барвінківській, Балаклійській та Великобурлуцькій громадах через обстріли і небезпеку керівники та працівники багатьох господарств змушені були покинути свої угіддя. Земля залишалася нічиєю, заростала бур’янами та мінами.

«Ми підібрали ці землі, щоб вони не пустували. На межі 2022 та 2023 років ми вже обробляли 16 000 гектарів, – пояснює керівник підприємства. – Але була й інша цифра – 10 000 гектарів замінованих територій. Це був виклик, який вимагав не лише аграрних знань, а й мужності».

Крок за кроком, гектар за гектаром фахівці «Колосу» вводили ці площі в обробіток, розміновуючи території та повертаючи їх до життя. Наразі підприємство стабілізувало свій земельний банк і обробляє 4 000 гектарів, зосередившись на ефективності та безпеці праці в умовах прифронтового регіону.

Від експериментів до стратегії виживання

До повномасштабного вторгнення у «Колосі» не боялися пробувати нове: вирощували нут, просо, квасолю та навіть екзотичний для наших широт амарант. Це дозволяло «гратися» з культурами, шукаючи найкращі ніші на ринку. Проте війна та економічна криза диктують жорсткі умови.

«Зараз не час для експериментів. Коли ціни на добрива та пальне злітають, а економіка підприємства ледве витримує навантаження, ми обираємо те, що дає гарантований результат. У нашому регіоні це озима пшениця та соняшник», – каже Андрій Воронкін.

Вибір культур тепер залежить не лише від ринку, а й від «продуктивної вологи» землі – аграрії навчилися миттєво змінювати плани, підлаштовуючись під примхи природи та фронтову логістику.

Війна проти зернових складів

Для ворога зернові склади стали такими ж цілями, як і військові об’єкти. Хронологія атак на ТОВ «Колос» виглядає як зведення з передової. Перший удар авіабомбою господарство прийняло ще у 2023 році – тоді було розбито перші зерносховища. У 2024-му під вогонь потрапили ще два об’єкти. 2025 рік приніс руйнування основного складу в самих Близнюках.

Фото: Андрій Воронкін

Здавалося б, після такої серії ударів можна було б опустити руки, адже остання атака сталася зовсім нещодавно – 20 січня 2026 року. Удар «шахеда» знищив склад із запчастинами та посівним матеріалом. Проте відповідь аграріїв завжди однакова – відновлення.

«За ці роки ми навчилися головного: як би нас не бомбили, ми все одно відновлюємо роботу всіх складів. Це принципово: маємо бути готові прийняти врожай з поля. Вони руйнують – ми будуємо. Зараз ми вже закінчуємо ремонт після січневого прильоту. Склади мають працювати, щоб зерно було де зберігати, поки шукаємо покупця», – наголошує керівник підприємства.

Логістика на власних плечах: від Одеси до Луцька

Утримати підприємство на плаву в таких умовах допомагає власна логістика. У «Колосі» не чекають, поки покупець сам приїде на небезпечну територію – вони беруть доставку на себе.

Коли домовленості на ринку досягнуто, зерно вантажать у власні машини. Географія поїздок вражає: від прифронтової Харківщини до Києва, Луцька та Одеси.

«Ми працюємо гнучко. Якщо покупець дає хорошу ціну і має свій транспорт, наприклад, з Дніпра, вантажимо їхні машини. Але частіше возимо самі. Наш транспорт пройшов майже всю Україну. Це дозволяє бути незалежними та гарантувати, що вирощений під обстрілами продукт дійде до споживача», – ділиться пан Андрій.

Куди йдуть прибутки «Колосу»

Питання про прибутковість агробізнесу за 38 кілометрів від лінії фронту звучить майже як виклик. Перші два роки повномасштабного вторгнення – 2022-й та 2023-й – стали часом виживання. Господарство працювало «в нуль», а іноді й у невеликий мінус. Лише у 2024 та 2025 роках з’явилися перші прибутки. Проте ці кошти не осідають на рахунках і не йдуть на виплату дивідендів.

«Вільних грошей у нас просто не існує. Увесь прибуток одразу спрямовується на реконструкцію та ремонт складів після чергових бомбардувань. Ми працюємо на кредитуванні: користуємося державною програмою «5-7-9», підтримкою банків. Беремо кошти на посівну, а після збирання врожаю віддаємо. Дякуємо партнерам, які тримають невеликі відсотки, це дозволяє нам рухатися далі», – пояснює керівник сілгосппідприємства.

Щоб поле залишалось українським

Допомога армії для ТОВ «Колос» – це не разова акція, а щоденна стаття витрат. Ремонт армійських автівок, закупівля необхідного спорядження, постійна технічна підтримка підрозділів – суми, які підприємство виділяє на ці потреби, чималі.

На першому місці допомога воїнам/фото:Андрій Воронкін

«Про обсяги допомоги ЗСУ, можливо, і не варто багато говорити – ми просто робимо те, що маємо. Купуємо, ремонтуємо, передаємо. Це все йде за рахунок підприємства. Сьогодні це наші головні інвестиції, бо без їхньої стійкості не буде нашої землі. Кожна зароблена гривня працює на дві цілі: щоб завтра знову вийти в поле і щоб це поле залишалось українським», – зазначає пан Андрій.

Тут наш дім

Коли мова заходить про мотивацію, Андрій Воронкін відповідає без вагань: «Ціль одна – наша земля». Поки є можливість її обробляти, люди залишатимуться. Але патріотизм у «Колосі» має й цілком конкретний прояв. У перші дні повномасштабного вторгнення працівники підприємства були серед тих, хто будував блокпости на кордоні Харківщини та Донеччини, копав інженерні комунікації для військових. А коли прийшов час виходити в поле, керівництво подбало про захист: для механізаторів закупили бронежилети, каски, спеціальні окуляри та наколінники.

Маленька помічниця/фото: Андрій Воронкін

«Їхати нам нікуди. На чиїйсь допомозі ми довго не проживемо. А тут – наш дім. Тому ми створюємо максимально безпечні умови й працюємо разом», – каже керівник сільгосппідприємства.

Прихисток для тих, хто втратив усе

Попри війну, колектив «Колосу» не лише не зменшився, а й зріс. Сьогодні тут працює багато внутрішньо переміщених осіб із Бахмута, Добропілля, Краматорська та Слов’янська. Підприємство не просто дало їм роботу, а допомогло пустити коріння на новому місці.

Для переселенців «Колос» став рятівним колом: когось розселили в будинках, які раніше використовували для пасіки, комусь надали кредити на купівлю власного житла в Близнюківській громаді. Сьогодні ці люди – повноцінна частина команди, яка має гідну зарплату та впевненість у завтрашньому дні.

«Працюємо як одна велика родина. Якщо комусь у цій великій родині потрібна допомога, ми направляємо кошти туди. Людина має відчувати плече», – підкреслює Андрій Воронкін.

Зоопарк як терапія незламності

У 2023 році в селі Садовому Близнюківської громади відкрився контактний зоопарк. Це не був бізнес-проєкт чи забаганка. Це була відповідь на потребу дітей громади, які через війну та закриті школи залишилися в чотирьох стінах під звуки сирен.

«Ми створили цей куточок заради дітей, щоб вони могли бодай на мить зняти стрес, – розповідає пан Андрій. – Щорічно через наш куточок проходить понад 20 тисяч дітей. І для всіх них тут усе безкоштовно: від входу до морозива та соків, якими ми пригощаємо малечу».

У контактному зоопарку/фото: Андрій Воронкін

Сьогодні тут мешкає понад сотню тварин та птахів: африканські та австралійські страуси, благородні олені, величні павичі, фазани, поні, корови, коні, на яких можна покататися верхи або на підводі, та неймовірні сім єнотів, які залюбки йдуть до рук дітей.

Також є понад 500 «марочних» голубів рідкісної краси та врятовані лебеді, яких визволяли з рибальських сіток на річках. Птахів тут виходжують і повертають до життя. Але їхня місія на цьому не закінчується.

«Ми подарували наших лебедів Харківському обласному госпіталю. Там вони тепер живуть серед поранених військових. Це наша лебедина терапія для захисників – символ миру та спокою, якого вони так потребують після фронту», – говорить Андрій Воронкін.

«Зайві» вісім кілометрів

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України, статус територій «можливих бойових дій» закріплюється за тими громадами, що межують із рф або розташовані в радіусі 30 кілометрів від лінії активних зіткнень. Близнюківська громада та поля «Колосу» знаходяться за 38 кілометрів від фронту.

«Ці вісім кілометрів стали для нас справжньою прірвою, – констатує керівник сільгосппідприємства. – Я звертався і до Офісу Президента, і до Кабміну, намагаючись пояснити: війна не вимірюється лінійкою. У нас уже є вщент розбомблені села біля кордону, де знищено цілі вулиці. Будинки горять, люди втрачають усе, але офіційно ми «тилова» територія».

Така географічна математика дорого коштує підприємству. Аграрії, чиї землі офіційно визнані прифронтовими, мають право на державні субвенції та додаткову підтримку. Для «Колосу», який щороку відновлює розбомблені склади власним коштом, ця допомога могла б стати рятівним колом.

Проте наразі питання залишається відкритим. 

Рецепт відродження села

Проте для того, щоб після перемоги українське село не просто виживало, а процвітало, потрібні докорінні зміни. Андрій Воронкін бачить вихід у створенні Державної програми розвитку села.

На пшеничному полі/фото: Андрій Воронкін

За його словами, фермеру не потрібні обіцянки, йому потрібні чіткі та прозорі правила гри. Це має бути двостороння угода: держава гарантує ринки збуту, підтримку тваринництва та птахівництва, а фермер бере на себе відповідальність за результат і податки. Тільки коли обидві сторони виконуватимуть свої зобов’язання в повному обсязі, аграрний сектор стане справжнім локомотивом країни.

Раніше ми писали, торік майже 10 % податкових надходжень у бюджет Близнюківської громади забезпечили три провідні агропідприємства. Проте за сухими цифрами звітності — розбомблені склади, безсонні ночі та щоденна небезпека.