Сергій Чернов розставив усі крапки над «і»

За його словами, текст, розміщений на його сторінці – це певні особисті висновки, що народилися задовго до парламентської виборчої кампанії, але зараз вони необхідні, аби розставити усі крапки над "і", раз і назавжди.

Далі «СК» публікує текст, розміщений на сторінці голови облради.

«Почну з констатації факту. На посаді голови обласної ради я одинадцять років. Для України це – своєрідний рекорд. Для мене ж це відповідальність, яка сформулювалась у залізне життєве правило: можеш – допоможи, пообіцяв – зроби. Ті, хто мене знають, підтвердять – від цього кредо я ніколи не відступаю.
Цей текст - певні особисті висновки, що народилися задовго до парламентської виборчої кампанії. Навіщо він саме тепер? Аби розставити усі крапки над "і", раз і назавжди. Цього літа маніпулювання кількома обставинами моєї біографії були настільки настирними і брудними, що промовчати і бути вищим за ці публічні ляпаси не виходить.

Вибори завершилися, пристрасті відбуяли, засвідчивши просту істину: повсюдно в країні переміг рейтинг президента. Безумовно, у цьому контексті я неодноразово думав про свій власний рейтинг, як ступінь довіри людей до мене, як свідчення моєї ефективності та підтвердження правильності дій. Скажімо так, зважаючи на серйозних конкурентів, що кандидували поруч зі мною на представництво у Верховній Раді, і на те, що з десяти претендентів до фінішу я прийшов другим, мені не соромно за оцінку, дану мені земляками.

Та все ж повернуся до того, що труть і перетирають політичні опоненти за першої ж ліпшої нагоди, коли вмикаються телевізійні софіти, чи зав’язується баталія у фейсбук. Є дві речі, які особисто мені часто закидають антисимпатики. І це не корупція, не зловживання, не бездіяльність чи перевищення повноважень, не порушення законодавства.

Номер один у моєму антирейтингу - футболки «Беркут», у які однієї пам’ятної сесії були вдягнені 105 депутатів із 136 в облраді. На підтримку родин силовиків, на яких здійснювався тиск, яких переслідували й калічили, і які зрештою віддали своє життя під час Євромайдану, залишаючись вірними присязі. Нагадаю, тоді, у дні загибелі Небесної сотні, розстріляно також 13 правоохоронців, 350 отримали поранення. Це гірка й трагічна сторінка сучасної вітчизняної історії. І питання лишень у тому, в чиїх руках у той період були життя українців, що опинилися по різні боки барикад, хто віддавав накази, хто посіяв ворожнечу між ними.

Чи вважаю я досі, що харківські депутати даремно стали на захист харківських правоохоронців і їхніх родин? Ні, не вважаю. Хіба вони якісь інші українці? Тоді гинули студенти, підприємці, активісти, фермери, програмісти, спортсмени, правоохоронці. Всі вони – сини України, втрата кожного – була особистою трагедією для близьких. Та й навряд чи хтось із них з власної волі бажав стати заручником чужого злочину. Адже досі, після п’яти років з тих кривавих подій, суспільство не отримало відповіді на питання у справі про розстріли на Майдані.
Фетиш футболок після 2014-го з шафи українського політикуму виймається часто. Футболками підтримують конкретні персоналії, як це було, приміром, із Героєм України Надією Савченко. Щоправда, після її дискредитації поспіхом вдягалися заклики інших, більш популярних політичних таборів і прикладів таких в нашому житті чи мало. Пояснення цьому, очевидно, у демократії, яка поки дуже молода і не вважає за потрібне замислюватися про наслідки таких стрімких перемін уподобань.

Ще один мозоль, на який мені часто наступають – компромісність та вміння домовлятися й згладжувати конфлікти. У докір ставлять п’ять губернаторів, які змінювалися, а я на своїй посаді залишався і при помаранчевих, і при біло-голубих, і після Революції Гідності.
Аби довго не пояснювати, просто запитаю: ви справді вважаєте, що політичні сили мають конфронтувати, сіяти ворожнечу ,щоб отримати результат, і щоб перемога неодмінно була на чиємусь боці?.. За 28 років, які сплинули з моменту проголошення незалежності України, партійні та політичні барикади не додали нашій державі ані впевненості, ані поступу, ані перспектив.

Тому для себе я завжди обираю шлях діалогуі вважаю, що відсутні теми по яким не можна домовитись. Може не вистачати бажання, волі , аргументів, але на те і діалаг щоб усе це знайти! Я не боюся дивитися людям у вічі і пояснювати свою точку зору. Бо нічого поганого апріорі не лобіюю. Якщо я з кимось домовляюся, то йдеться винятково при питання розвитку регіону. Якщо я звертаюся за підтримкою до опозиційної партії, то тільки для ефективнішої роботи обласної ради. І засоби, що використовуються для досягнення мети, теж важать для мене. От, власне, і вся таємниця мого рекордного перебування на посаді очільника облради.

Окрім тотальної підтримки президентської політичної сили, народ України активно висловив прагнення до оновлення й омолодження влади. І це добре, за винятком одного нюансу. Ніхто, ніщо й ніколи не зможе нівелювати значення такого поняття, як досвід. Він приходить не раніше, ніж життя випробує тебе на міцність у різних ситуаціях, давши натомість знання.

Я приміром достеменно знаю, чого чекають сукупно громади і кожна окремо взята людина. Розумію молодь, яка хоче яскравих горизонтів розвитку у своїй державі вже сьогодні. Вболіваю за пенсіонерів, які насправді виживають не завдяки, а всупереч. Між молоддю й старшим поколінням є найбільш продуктивний і складний для направлення у потрібне русло прошарок суспільства – працездатне населення. Якщо терміново не створити умови, аби люди почали отримувати доходи, що не принижують їхню гідність і дають змогу почуватися комфортно, нам не буде для кого розбудовувати цю країну.

В Україні спостерігається надрекордний темп міграції. Масштабний від’їзд працездатного населення, в тому числі, висококваліфікованих фахівців інженерних та робочих спеціальностей, наочно демонструє тривожну ситуацію.
Я дуже хочу, але не можу зробити так, аби завтра усі прокинулися у громадах із високим рівнем освіти й медичного забезпечення, середнім і вище рівнем достатку, і з прийнятними для людей тарифами. Але знаю рецепт. Він – у вже звичному для нас слові – децентралізація. За умови, що вона буде втілена повністю. Лобіюванню цього вектору розвитку України я присвятив понад десять років.

І досі я впевнений у його ефективності. Звісно, ідея поділити Харківщину на чотири шматки немає нічого спільного з децентралізацією.в сенс не в кількості районів, а в повноваженнях, котрими вони будуть наділені. Саме це повинно бути стрижнем прийняття рішення. А так це можна назвати зручною для Києва оптимізацією.( кругленька цифра 100? І під неї усе підганяється?) Не більше. Як президент всеукраїнської асоціації районних та обласних рад, продовжуватиму відстоювати інтереси регіонів, у тому числі в питаннях адміністративно-територіального устрою.
Вірю в Харківщину. Люблю Україну. Прагну миру. Це непорушні для мене постулати. Текст вийшов задовгим та, сподіваюся, усі крапки над «і» я розставив».

Читайте також: ЦИФРА ДНЯ: майже півмільярда гривень отримали місцеві бюджети області від газовидобутку