Залишив автомайстерню та пішов воювати: харків’янин розповів про бойовий шлях

Історію бійця пресслужба 92-ї ОШБр виклала на своїй сторінці у Facebook, повідомляє медіа «Слобідський край».

До повномасштабної війни чоловік був власником автомайстерні у Харкові, трохи цікавився зброєю та мав гарних друзів у 92-й ОШБр та давно планував одягнути однострій. А коли рідне місто почали бомбити, то, не замислюючись, подзвонив друзям і сказав про бажання доєднатися до лав ЗСУ. Тоді хлопці порадили не поспішати, адже людей вистачало, проте через кілька місяців прийшла повістка. Так автомеханік став мінометником.

– З позивним довго не думали – «Механік», ураховуючи цивільну професію. Я одразу став до строю. Спочатку був номером обслуги. Друзі допомагали адаптуватися. Звичайно, потрібно було швидко вчитися мінометній справі, проте бажання захистити рідний дім, сім’ю, якось додавало упевненості та мотивації, – розповідає військовий. 

Перший бойовий виїзд «Механіка» був на П’ятихатки, на півночі Харкова.

– Втримались. Я зрозумів, що богів війни, тобто артилерію, теж криють з танків, «градів», мінометів та іншої великокаліберної зброї й авіації. Згодом відбивали Куп’янськ. Адреналін зашкалював, коли у радійку кажуть, що десь у нашому тилу бігають близько сорока росіян, а ти вже далеко попереду займаєш позиції.  Жахливі відчуття, коли  бачиш понівечені села і міста. Тоді ще більше утвердився у думці, що вони нам не брати, а кати, адже нормальні люди такого жахіття робити не можуть, – згадує чоловік.

Згодом «Механік» отримав поранення, але після цього повернувся в бригаду. Пізніше потрапив на Бахмутський напрямок.

– Інтенсивність війни лише зростає. Кількість зброї та людей у ворога – нескінченна. Без перебільшення можу сказати, що я потрібен тут. Країна потерпає від болю і кожен, хто в ній народився і живе, зобов’язаний її боронити. Особливо це розумієш на передовій. Можливо, хтось скаже, що не народжений для війни. Так. Але ті, хто став до строю, відчув плече побратима, побачив зневагу і ненависть противника, не відступлять, – ділиться боєць.

Про майбутнє «Механік» говорить неохоче. Мріє про перемогу та вкотре наголошує, що своїх не залишить, адже там він не просто з друзями, а з кращими синами України.

Раніше ми писали про Олександра – колишнього командира взводу 3-ї окремої танкової Залізної бригади. Чоловік – сапер, у Харківській області він займався мінуванням доріг, по яких наступали росіяни. У січні минулого року чоловік отримав важке поранення. Це змусило чоловіка демобілізуватися з військової служби та пройти довготривале лікування.
Та про військовослужбовця 92-ї ОШБр. Що таке війна, він знає ще з часів АТО, бо тоді мобілізованим пройшов Дебальцеве та Попасну. В лютому 2022 року знов узяв до рук зброю. Боронив Херсонщину, Харківщину, а нині перебуває на Донеччині.

А також про Олега – бійця прикордонної бригади «Сталевий кордон». До повномасштабної війни він на кордоні займався інженерними роботами. Чоловік міг так і залишитися на Польському кордоні, однак не зміг стояти осторонь та пішов воювати.