«Перший «шахед» збив у 2023-му»: історія гвардійця, який збиває дрони на Харківщині

Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі 5-ї Слобожанської бригади «Скіф», передає «Слобідський край».

Гвардієць на позивний Марік — родом із Маріуполя. До повномасштабної війни він працював на «Азовсталі», а згодом — на комбінаті Ілліча. Сьогодні ж Олександр — у складі підрозділу протиповітряної оборони 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» Національної гвардії України та полює на російські безпілотники над Харківщиною.

24 лютого 2022 року він зустрів у рідному місті. Спочатку не повірив у масштаб вторгнення — поруч уже тривали бойові дії в зоні ООС. Та дуже швидко стало зрозуміло: потрібно рятувати родину.

Разом із дружиною, донькою та домашніми тваринами — кішкою, двома собаками і трьома цуценятами — чоловік виїжджав із Маріуполя напівофіційним коридором.

«Виїжджали дуже довго, добу їхали до Бердянська, зазвичай за годину приїжджали, а то доба. Це була одна суцільна пробка із машин. Це було в той день, коли в наш Драмтеатр прилетіла бомба», — згадує гвардієць.

Його родина зараз живе у Дніпрі. Сам Олександр наприкінці 2022 року пішов до війська.

Спочатку служив у піхоті — разом із побратимами тримав оборону в Серебрянському лісництві на Луганщині. Там отримав поранення під час мінометного обстрілу.

«Прийшов до укриття — і якраз мінометний обстріл. Тут порвало, тут уламок. Частину дістали, частина залишилася. Потім зі шпиталю повернувся туди ж, на ту ж позицію», — розповідає військовий.

Згодом він змінив напрямок служби і долучився до мобільної вогневої групи ППО. Нову спеціальність опанував практично з нуля.

Тож свій перший «шахед» збив узимку 2023 року.

«Виїхали по тривозі, часу було дуже мало. Розвернулися, довелось одразу працювати. Перший свій «шахед» підбив у 23 році, дуже хвилювався. Є розуміння, що цей «шахед» несе вибухівку, від якої можуть постраждати люди, інфраструктура», — каже Марік.

Сьогодні на рахунку підрозділу — десятки знищених повітряних цілей. Водночас, за словами бійця, ворог постійно змінює тактику.

«Вони постійно щось змінюють. Різні висоти, швидкості, з різних напрямків летять», — говорить Олександр.

Іноді екіпаж виїжджає до десяти разів на добу. Відпочинку майже немає.

Попри це, найбільше чоловік сумує за рідним Маріуполем і морем.

«Головне захищати родину. Море — це наше все, без моря дуже важко. Плавали, засмагали, пірнали… Це рідне місто, там все життя моє», — зізнається Олександр.

Про майбутнє після перемоги Марік поки що не думає. Каже, зараз головне — захистити родину та країну.

Раніше ми розповідали про вчителя історії з Вовчанська на Харківщині, який після початку повномасштабної війни пішов до війська. Нині він служить у Нацгвардії та згадує рідне місто і своїх учнів, частина з яких загинула на війні.

Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».