«Перші бої — на Північній Салтівці»: історія гвардійця зі Слатиного, який обороняє Харківщину

Історію військовослужбовця розповіли у пресслужбі 5-ї Слобожанської бригади НГУ «Скіф», передає «Слобідський край».

Про початок повномасштабного вторгнення Костянтин дізнався дорогою на риболовлю. Через його рідне селище на півночі Харківщини летіли російські ракети в бік Харкова. Разом із друзями він одразу повернувся додому. Щоб не хвилювати дружину, сказав, що намагатиметься повернутися до Польщі, де раніше працював.

Насправді ж — зібрав наплічник, залишив удома всі документи, взяв лише військовий квиток і закордонний паспорт та поїхав шукати, де можна стати до строю. Родина згодом опинилася в окупації, а Костянтин — у лавах НГУ.

Перші бої для нього відбулися на Північній Салтівці в Харкові, а згодом разом із побратимами він штурмував ворожі позиції на Запорізькому напрямку, поблизу Роботиного. Саме там його бронетранспортер підірвався на протитанковій міні.

«Я втратив свідомість, а коли прийшов до тями, механік-водій кричав, що йому майже відірвало ногу. Я сам не відчував обох ніг. Усі люки були відкриті, в БТРі стояв дим. Ми вибралися. Я зайняв позицію й почав відстрілюватися. Потім відповзли… Нам пощастило, що була висока трава: коли залізли в неї, ворог нас загубив», — коротко описує Кастет бій, під час якого отримав важке поранення.

Після лікування у шпиталі Костянтин уже не повернувся до штурмового підрозділу — наслідки поранення далися взнаки. Нині він служить на Південно-Слобожанському напрямку. Каже, найбільша радість — бодай ненадовго приїхати додому, допомогти дружині по господарству й побачити рідних. Його дім у Слатиному не раз зазнавав обстрілів — дах доводилося ремонтувати вже двічі.

Побратими поважають Кастета за врівноваженість, надійність і гумор, який він зберігає навіть у найважчих ситуаціях. 

«Чого він мені запам'ятався? Тому, що він був у домашній одежі. Йому тоді не вистачило часу, і він отак від нас на позицію пішов. Пішки прийшли захищати Батьківщину. На таких, як він, і тримається Україна!», – так пригадує першу зустріч з Костянтином на самому початку війни його побратим на позивний Хома.

Сам Костянтин каже, що не скаржиться ні на біль, ні на труднощі. Найбільше він хоче, щоб війна закінчилася на ньому і ніколи не торкнулася його сина. А вдома на нього чекає ще одна причина триматися — дворічна онука.

Раніше ми розповідали, що психологічна підтримка залишається важливою складовою боєздатності підрозділів, які виконують завдання на передовій. У 5-й Слобожанській бригаді «Скіф» НГУ військові психологи постійно працюють з особовим складом у межах групи контролю бойового стресу.

Ваша підтримка – запорука нашої щоденної праці. Ставайте частиною спільноти «Слобідського краю».