Мати чотирьох дітей рятує поранених на фронті: історія бойової медикині, яка служить на Харківщині

Історію розповіли у пресслужбі 5-ї Слобожанської бригади «Скіф» НГУ, передає «Слобідський край».

Наталя з Луганщини — мати чотирьох дітей, яка стала бойовою медикинею у складі 5-ї Слобожанської бригади Нацгвардії України. Сьогодні її знають під позивним Матушка. Побратими так охрестили її після численних бойових виходів, коли вона рятувала поранених під обстрілами.

До війни Наталя працювала у виконавчому комітеті Лисичанської міськради. Все змінилось у 2022 році, коли російські війська почали масовані обстріли міста. Вона згадує, що одразу розбили дві дев’ятиповерхівки та було багато постраждалих, але адміністрація продовжувала працювати.

Тоді й прийшло рішення — йти до війська. Але військкомат кілька разів відмовляв: через вік і стать. Пропонували тилові посади, однак Наталя наполягала на службі в бойовому підрозділі. Родина, особливо діти, спочатку не розуміли.

«Мої діти навіть зараз просто ревнують. Вони кажуть, що ті тобі дорожчі, ніж ми. Але вони розуміють і підтримують мене», — розповідає жінка.

У 5-ту Слобожанську бригаду її взяли як діловода. Та коли дізналися, що Наталя має диплом медика, запропонували перевчитись. 27 років вона не практикувала, але швидко відновила знання — самостійно, між бойовими виходами.

Її перший бойовий виїзд був шоковим: багато поранених, хаос, крики. Вона діяла інстинктивно — страх зник, залишилось лише розуміння, що вона потрібна. Так почалась її місія на передовій. Наталя пам’ятає кожного врятованого. Хтось залишився без ноги, хтось вижив завдяки швидкій допомозі.

«Ми пам’ятаємо, коли тобі кажуть: «От пам'ятаєш, Кремінна, нога, третя сосна». Оце так. От тоді ти це згадуєш. У мене був випадок, коли це був не наш боєць. Ми потім випадково перетнулися на полігоні. І він пізнав мене по одній-єдиній фразі: «От ти пам’ятаєш, ось там зірвалась машина, і ти забрала другого пораненого, ти його тягла на ношах і сказала одну єдину-фразу: «Ну, ти тепер молися. Господи, допоможи». Ось по цій фразі він мене пізнав», — згадує Матушка.

Найважчі моменти — коли доводиться тягти поранених на ношах без евакуаційної групи. Найдовший пройдений шлях — 12 кілометрів. У її наплічнику — медикаменти, системи, інструменти для внутрішньокісткового доступу.

Зараз Наталя каже, що медична підготовка військових значно покращилася. Бійці самостійно можуть стабілізувати побратима до приїзду медика. У деяких випадках врятували життя навіть за добу тримання пораненого до евакуації.

«Хлопці добу тримали пораненого — і врятували його. Вийшов хірург і сказав: «Покажіть мені оту пігулку чарівну, якою ви його протримали з такою кількістю внутрішніх ушкоджень. Ви його врятували», — пригадує військова.

Пані Наталя мріє повернутись додому — на Луганщину. Пройтися вулицями, побачити свій будинок. Після перемоги хоче працювати в місцевому самоврядуванні, аби змінювати країну разом з тими, хто знає ціну кожного метра нашої землі.

Раніше ми розповідали про військову Князівської бригади Аліну, яка пройшла лікування від онкології, реабілітацію та повернулася на службу. Зараз вона служить на Куп’янському напрямку й нещодавно отримала звання лейтенанта.

Дякуємо, що прочитали цей матеріал. Приєднуйтесь до читацької спільноти «Слобідського краю».