Сторічний ювілей відзначила мешканка Харківської області
7 квітня день народження відзначає берегиня сім’ї – Килина Петрівна. І вчора їй виповнилося 100 років.
Для Килини Петрівни Порохні, жительки села Червоноармійського Зачепилівського району, ця весна вже є сотою. Далекого 1914 року вона народилася в небагатій багатодітній селянській родині Пушкарів із села Пекельного. Подружжя мало сімох дітей, і Килина була найстаршою з дівчаток. Згодом на її плечі ліг весь клопіт за родину: рано пішла з життя мати, батько осліп.
Найдавніший спогад, який із гірким присмаком у наші дні виринає у пам’яті Килини Петрівни, – це голодомор. Вона пам’ятає, як голодна смерть забрала її менших сестер. Хоронила жінка їх самотужки.
– Росли, як бур’ян, – уже тепер каже Килина Петрівна.
А потім була війна. Фашисти забрали до Німеччини її сестру Марію. Загубила війна й чоловіка Степана Омеляновича, він так і не повернувся – зник без вісти у 1944-му після одного з тяжких боїв в Угорщині. А вона не могла повірити, що коханий більше не повернеться. Чекала, так і не вийшовши знову заміж.
Робота й час допомогли притупити горе. Килина Петрівна працювала в колгоспі і дояркою, і свинаркою. Її трудовий стаж нараховує понад 30 років. Та це тільки за паперами. А так Килина Петрівна ще якихось п’ять років тому сама хазяйнувала на городі: боролася з бур’янами чи ненажерливим колорадом. Такі от собі українські фізичні вправи.
Із трьох діток, народжених у подружньому житті, залишився один – Іван Степанович. Із ним та з невісткою Валентиною Филонівною і живе нині Килина Петрівна. За свіжою порцією спілкування та порад до бабусі часто приїздять двоє онуків, троє правнуків, і вже привітати із таким рідким ювілеєм приїхало двомісячне праправнуча.
Сьогодні довгожителька радіє спілкуванню з близькими, тішиться їхніми успіхами й переживає за майбутнє. На свої 100 років бабуся є доволі політично підкованою громадянкою. Вона стежить за ситуацією у країні: слухає новини, читає газети... І так їй хочеться миру та спокою в Україні. Переживає за своїх нащадків, адже кому, як не їй, знати, що таке війна, голод, злидні... Сьогодні ж лише й благає: «Тільки б був мир!»
Окрім того, що бабуся досі читає газети, вона ще й спроможна щось підшити собі. На жаль, улюблене вишивання довелося відкласти.
– Любов до нас усіх – от що найбільше її визначає, – каже онука Наталя Харчук. – Останню цукерку, все, що в неї є, ладна віддати нам. І завжди з відкритим серцем до людей.
Секрет довголіття бабусі рідні вбачають у її здоровому способі життя. Кажуть, вона має добру нервову систему, якій можна тільки позаздрити, знаходить вихід із будь-якої ситуації не істерикою і слізьми, а розумом. Окрім того, рідко звертається до аптеки.
А ще, вірять рідні, недаремно Килина Петрівна народилася в такий день, може, 100 років – це таке Боже благословіння?
Тетяна Василець, матеріал з газети "Слобідський край" №42 від 08.04.2014