Щасливе зцілення дитини. Жителі Харківщини допомогли статися диву
Це дуже рідкісна для України хвороба, її лікують переважно за кордоном, але гарантій повного одужання ніхто не дає. Валерію ж урятували харківські лікарі та просто добрі люди.
Несподівана біда
Валерію Осколкову домашні завжди жартома називали непосидою або дзиґою. Бо такою моторною, активною та непосидючою була дівчинка. Всюди встигала – і навчатися, і танцями займатися, і на конкурсі читців виступати, а ще молодшого братика доглядала. От і до Нового року підготувала вірш. Треба ж щоб Дід Мороз подарунки приніс. Свято родина зустріла затишно в колі близьких.
Нічого не віщувало біди, у перші дні 2015 року Лера разом із друзями бавилася у сніжки, ліпили снігових баб на подвір’ї. Та вранці 5 січня дівчинка поскаржилася батькам на біль у спині. Дорослі спочатку подумали, може, незручно спала. Але з кожною годиною біль лише посилювався.
– По обіді в доньки навіть хода змінилася, почала ходити, як качечка, – згадує мама Світлана Осколкова. – Ми звернулися до районної лікарні, наступного дня вже проходили обстеження в Харкові.
Від дня до дня дівчинці важче та й важче було ходити. Кожний крок ледве давався. Вердикт лікарів був дуже невтішний: поперечний мієліт. Хвороба вражає спинний мозок, починається з болю в шиї або спині, слідом за яким розвиваються парестезія або анестезія, парези й порушення функцій тазових органів. Розлади прогресують протягом декількох годин або діб.
У 40 % випадків поперечний мієліт виникає після інфекції (грипу, кору, вітряної віспи, краснухи, епідемічного паротиту, інфекції, викликаної вірусом Епштейна-Барр, цитомегаловірусом та мікоплазмами) або вакцинації. Що саме спровокувало хворобу у дев’ятирічної дівчинки, невідомо. Мати каже, що останнім часом її донька не застуджувалася.
– Леру дивилися провідні професори та невропатологи Харкова. Встановили діагноз, призначили відповідне лікування, але ніхто не давав гарантій одужання. Узагалі, поперечний мієліт – це рідкісна хвороба для України. Як правило, лікують її в Ізраїлі або Німеччині. Та це надзвичайно дорого і для нашої родини недосяжне, – розповідає мати хворої дівчинки.
Добрі люди
Родину Осколкових спочатку охопив повний відчай. А потім – тільки один клопіт: «Де взяти гроші на лікування доньки?» Та в світі не без добрих людей. Як тільки звістка про хворобу Валерії дійшла до рідного села Рунівщини, дві жінки взяли скриньки й пішли хатами, збирати допомогу. Уже потім родина підрахує: два місяці лікування їм обійшлися в понад 100 тис. грн.
– Наше горе та розпач зрозуміли люди. Нам допомогли односельці, колеги по роботі, керівництво товариства «Рунівщина», Зачепилівська районна рада, Харківська обласна рада, народний депутат Анатолій Гіршфельд, депутат облради Леонід Глянь. Наша родина дуже вдячна всім, – каже Світлана.
Відразу ж дівчинку почали лікувати в Харківській обласній дитячій інфекційній клінічній лікарні. Спочатку реанімація, а потім інфекційне відділення. Ліки були дуже дорогі.
– Це саме напередодні Різдва було, необхідні ліки довелося по всіх аптеках Харкова та області шукати. Останні дві ампули в Зачепилівці знайшли, – згадує мама дівчинки.
Майже місяць Лера проходила курс тяжкого лікування. Медики вбивали вірус у спинному мозку. За малий час дівчині проведено чотири пункції. Обстеження показало, що вірус знищено. Попереду була тяжка реабілітація. Та питання, де її проходити, було невирішеним.
Маленькою українкою зацікавилися ізраїльські лікарі. Та навіть вони не давали жодних гарантій повного одужання дитини. Але в серці матері була віра, що її донька знову танцюватиме.
– Я була впевнена, що ми переможемо цю страшну недугу, – розповідає Світлана. – І в дочку цю віру вселила. Спочатку Лері казали, що вона застудилася сильно і скоро одужає. Зараз донька знає, що з нею. Навіть знає, як її діагноз правильно пишеться. Вона молодець, щосили старається знову стати на ноги.
Початок перемоги
Перше диво сталося на Водохреще. Валерія відчула, що може ворухнути одним пальчиком. Це був початок перемоги над тяжкою хворобою. За реабілітацію дівчинки взялися фахівці Харківської міської дитячої лікарні № 5. Головний лікар запевнила батьків, що їх донька знову ходитиме. Родина не стала гаяти часу, і мала пацієнтка відразу направилася до лікарні. Місяць тяжкої реабілітації – і на 8 Березня Лера зробила мамусі подарунок – перший крок.
– Скільки розмов, скільки репортажів на телеканалах про байдужість лікарів до своїх пацієнтів. Але на власному прикладі впевнилася у протилежному, – стверджує пані Світлана. – Я завжди була поряд з донькою в лікарні, бачила, з якою турботою медики ставилися не тільки до моєї Лери, а й до всіх інших діточок. До речі, у цій лікарні багато малечі з Луганської та Донецької областей. Коли донька зробила перший крок, на очах фізіотерапевта я побачила сльози. «Лера, яка ти молодець!» – сказала досвідчений лікар.
Нова мрія – стати лікарем
Учора Леру виписали з лікарні. У дівчинки попереду ще багато тяжкої праці – місяці реабілітації та надолуження пропущеної шкільної програми, займатиметься з учителями вдома. Під час лікування Валерії постійно телефонували й писали листи її друзі, однокласники. Підтримували як могли свою подругу.
На повернення дівчинки та матері додому дуже чекали чоловіки родини Осколкових – тато Руслан і чотирирічний Лерин братик Євген. Вони ці два місяці були «на хазяйстві».
– На плечах чоловіка було все – догляд маленького сина й господарство. Йому замість мене довелося навіть корову доїти. Раніше він казав, що це суто жіноча справа. А воно ж, бачите, як у житті буває, – каже Світлана. – Головне – родина знову разом і доньці краще.
Якщо раніше Валерія не уявляла свого життя без танців і улюблених віршів Шевченка, то зараз у неї з’явилася нова мрія – стати лікарем. Допомагатиме іншим долати хвороби, якими б тяжкими вони не були.
Юлія Шматченко, матеріал з газети "Слобідський край" №30-31 від 14.03.2015