Рік після деокупації Харківщини: спогади гвардійців про контрнаступ

Про це медіа «Слобідський край» розповіли у Східному територіальному управлінні Національної гвардії України.

Протягом декількох днів Сили оборони України вибили росіян з позицій по Сіверському Дінцю, відкинули їх до кордонів на півночі та на сході Харківської області, очистили Лиманський напрямок на Донеччині та закріпилися в Кремінських лісах на Луганщині.

Великий осінній прорив досі згадується його учасниками. Пазли наступу остаточно почали складатися в єдину картину лише після 12 вересня. Хоча перші відео, коли українські захисники підіймали державний прапор над звільненими селами, почали з’являтися у мережі ще 4 вересня 2022 року. Тоді бійці 15-го Слов’янського полку та 103-ї бригади тероборони звільнили село Озерне на Лиманщині.

6 вересня слов’янські гвардійці вже займали позиції у Волоховому Яру на Харківщині. Офіційні джерела не квапилися з підтвердженнями про деокуповані населені пункти, бо інформація була чутливою для подальшого розгортання наступальної операції, до того ж потребувала верифікації.

– Ми обійшли Балаклію й почали штурмувати Волохів Яр. Ворог не очікував і не втримався. За перший день вибили його до траси з Харкова на Ізюм, утримували її цілу ніч, і зі світанку до обіду вже повністю взяли населений пункт під контроль. 9 вересня вночі отримали наказ рухатися на Куп’янськ. Там були штаби росіян. Вони розмістилися на вулиці елітних дво- та триповерхових будинків. Ми спочатку зустріли опір, але потім вони втікали дуже швидко, кидаючи особисті речі, зброю. Під час фільтраційних заходів знайшли склад з гуманітарною допомогою, цілий день роздавали місцевим, ледве встигли, бо вже наступного дня був «приліт» і те приміщення згоріло. Місцеві мешканці дуже раділи, дехто виїжджав у більш безпечні місця, багато людей ділилися інформацією про противника, – розповідає командир взводу батальйону спеціального призначення «Донбас» 15-го Слов’янського полку НГУ «Коготь».

Підрозділ офіцера 5-ї Слобожанської бригади «Ключа» декілька місяців бився на Балаклійському напрямку, згодом взяв участь у контрнаступі. 8 вересня Сили оборони України звільнили Балаклію.

– Контрнаступ почався абсолютно неочікувано на початку вересня. Ми розділилися на три групи та пішли на Балаклію. Пройшли певну дистанцію, окопалися, знов зайняли оборону, а ЗСУ пішли вперед аж до Ізюма. Місто було дуже розбите. Дивишся на багатоповерхівку, яка розрубана навпіл російською авіабомбою так, що під’їзди склалися. Ніби два будинки, а посередині діра, — згадує «Ключ».

Він говорить, що побачене засмутило, але не здивувало, бо про ставлення росіян до загарбаних територій усе зрозумів ще на позиціях під Балаклією.

– Ми стояли в селі Пришиб на «нулі». Коли російський «град» виїжджав стріляти по сусідніх підрозділах, цей феєрверк уночі було дуже добре видно. А цього разу «град» з’явився за кілометри два перед нами, але почав стріляти не по нам, а по Балаклії. Він працював по мирному населенню міста заради гарної картинки на російському телебаченні. Їм на це все байдуже, це ж не їхнє, – каже військовий.

Офіцер 5-ї Слобожанської бригади «Бона» потрапив на Балаклійський напрямок під Явірське у травні 2022 року. Працював у складі диверсійно-розвідувальної групи.

– Чотири місяці росіяни стріляють, а ми сидимо й думаємо, який там контрнаступ? Хоча й розбивались якісь ангари, підривалися БК, та ми й самі часто артилерію корегували. Але коли вже почався наступ, ми дійсно відчули, як можемо працювати: йдемо – й чотири години поспіль земля двигтить від виходів. Спочатку наступали на Вербівку та одними з перших туди увійшли. Далі проводили стабілізаційні заходи у Балаклії. Суміжні підрозділи вступали в бої. 10 вересня ми потрапили до Ізюма, там були масові поховання людей. Ми ще там знайшли склад трофейної автоматичної зброї, БТРи та танки, купу «ксив». Ми тоді це називали російським «ленд-лізом». Наш четвертий батальйон виходив далі на Лиман та Підлиман, там були зіткнення, розбивали колони, –  розповідає гвардієць.

«Бона» пояснює, що рух українських сил на Луганщині призупинився через величезні мінні поля, що залишив по собі ворог.

– У траву ніхто не заходив – було багато «пелюсток», їх з автоматів розстрілювали. Хлопці проходили вдень по 14–15 кілометрів, поки не вперлися в мінні поля, і тоді ми почали окопуватися. Могли б і весь той Серебрянський ліс забрати, але не було стільки вже ресурсів, техніки, щоб рухатися далі, – каже офіцер 5-ї Слобожанської бригади «Бона».

Коли українські війська заходили у звільнені села, місцеві прихильники рф починали здаватися, розповідати про те, де ховаються російські солдати.

– Ми стояли на так званих «таборах», далі починався приватний сектор Балаклії. Йшли у наступ багато підрозділів: Нацгвардія, ССО, КОРД, бригади ЗСУ. Ми перевіряли будинки та нежитлові приміщення. Це тривало дві доби. Далі рухалися до Ізюма. Частина колаборантів сама здавалася і здавала інших, а також російських військових, які не встигли втекти або намагалися «залягти на дно», – розповідає боєць 5-ї Слобожанської бригади «Ара».

Українським захисникам удалося паралельно розвивати наступ на півночі Харківщини, де діяли підрозділи 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан». Аж до 9 вересня артилерія противника піддавала щоденним обстрілам Харків та його околиці з Цупівки, Козачої Лопані, Циркунів. А вже 10 вересня росіяни кидають добре облаштовані позиції, техніку, боєприпаси, а лінія фронту переміщується на лінію державного кордону.

– Ми зайшли в Уди та побачили, що противник покинув усе: своїх «двохсотих», майно, боєприпаси, зброю. Далі рухалися до Куп’янська, звідти до Куп’янська-Вузлового. Я тоді ще був оператором Javelin. Заходили по п’ятах, машини горіли, було багато трупів окупантів. Вирушили до Стельмахівки. З іншого боку річки був уже ворог. Пройшли Новоосинове, Глушківку, Богуславку та закріпились у Новоселівському. Там уже ворог нас намагався штурмувати, але ми не здали жодної позиції, – згадує про події річної давнини командир взводу 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан» «Маркер».

– Після Дементіївки отримали наказ рухатися на Куп’янськ за штурмовиками «Кракена» та 93-ї бригади на «Вартах» і БТР. Уразили масштабні руйнування за Куп’янськом. Було багато трупів московитів на розбитих позиціях, у калюжах, багнюці. Стояв страшний сморід усю дорогу. Дійшли аж до Стельмахівки. Там ворог знищив нашу техніку, ми відсікали їхній контрнаступ. Вони намагалися повернути свої позиції, залучили танки, артилерію, авіацію. Так ми дісталися Новоселівського, – каже командир відділення 3-ї бригади оперативного призначення «Спартан» «Ранок».

Станом на 12 вересня 2022 року було звільнено близько 6000 квадратних кілометрів української території. Після визволення десятків населених пунктів Харківщини державні інституції та міжнародні організації задокументували величезну кількість воєнних злочинів, які скоїли російські загарбники. Було ексгумовано сотні тіл вбитих українців. Тільки в Ізюмі вже у перші місяці було знайдено понад 400 тіл. Чи не в кожному окупованому місті та селі були катівні. Такими були наслідки панування «руского миру».

Раніше ми розповідали про Сергія з позивним «Блєдний» – військовослужбовця Красноградського окремого батальйону Харківської окремої бригади сил ТрО.

А також про сапера з позивним «Алі», який служить у підрозділі батальйону підтримки Першої окремої бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна з липня 2022 року.

Та про Дениса з позивним «Кеп» – військовослужбовця Чугуївського окремого батальйону територіальної оборони. До повномасштабної війни був працівником агропідприємства на Зміївщині, а також брав участь в АТО та ООС.

Головні новини Харківська область читайте на нашому сайті.