Мрії Марії: як селищна вчителька з Харківщини підкорила «залізного коня»

Кохання з першого погляду

Історія Марії Хлистюк як мотокросерки розпочалася значно раніше, ніж її вчителювання. У школі жінка працює два роки, після того як разом з чоловіком та своїми «залізними конями» переїхала з Харкова до Березівки. Пара купила тут будинок, бо поруч була траса для мотокросу. До цього Марія серйозно займалася наукою, працювала в Інституті низьких температур (Харківський фізико-технічний інститут ім. Б. І. Вєркіна), спеціалізувалася на графенових наноматеріалах і композитах, стажувалася в Німеччині та виступала на міжнародних наукових конференціях, має багато наукових публікацій англійською (Марія і зараз працює над науковою роботою. – Ред.). Після переїзду до Березівки жінка вирішила знайти роботу поближче до дому, щоб більше вільного часу приділяти улюбленому хобі – мотокросу. А школа саме розташована зовсім поруч з будинком.

Читайте також: Його дивиться весь світ: як блогер з Нової Водолаги підкорює Ютуб – ФОТО, ВІДЕО

Діти із захопленням дивляться на свою вчительку, бо на її уроках завжди цікаво, а ще її можна розпитати про перегони. А от колеги тільки нещодавно дізналися про захоплення Марії мотокросом. Сама ж жінка про такий вид спорту дізналася близько восьми років тому, коли навчалася на старших курсах Каразінського університету.

– Це було кохання з першого погляду. Я навчалася на 4-му курсі університету і якось поблизу магазину побачила припаркований кросовий мотоцикл – КТМ помаранчевого кольору. Він мене вразив своєю технічною красою та інженерною бездоганністю, – з блиском в очах пригадує Марія. – Мені стало цікаво, що ж це за техніка, почала шукати інформацію в Інтернеті. З’ясувала, що це мотоцикл для мотокросу. До цього я вважала, що мотокросом займаються десь в Америці та інших країнах. Але що в Україні, зокрема і на Харківщині – не уявляла.

До цього мотоцикли для Марії існували в іншій реальності, вона навіть як пасажир на них жодного разу не їздила. Але зустріч з помаранчевим красенем перевернула все її життя. Майбутня науковиця знайшла в Харкові людей, які займалися мотокросом, та попросилася до них на тренування як глядач. А потім у дівчини з’явилася мрія – навчитися і самій їздити на таких шалених швидкостях.

– Я знайшла людину, яка погодилася мене тренувати. Майбутній тренер мені сказав: «Збирай гроші, купуй мотоцикл та екіпіровку, й будемо займатися», – пригадує мотокросерка. – Я так загорілася цією ідеєю. Прийшла додому, повідомила батькам, що хочу займатися мотокросом, але для цього мені потрібен спеціальний мотоцикл.

Батьки Марії були, м’яко кажучи, не в захваті від мрії своєї доньки. «Мало чого ти хочеш, це якась дурна ідея!» – почула дівчина у відповідь. Проте майбутню мотогонщицю було не зупинити. Дівчина почала відкладати гроші зі стипендії на свою мрію, пішла працювати на автомийку. І через рік купила собі перший кросовий мотоцикл.

– За рік удалося зібрати близько 7 тисяч гривень. Уживаний кросовик коштував 1000 доларів, частину грошей добавила мама. Так у 2014 році я купила свій перший мотоцикл. А потім почалися тренування. Спочатку я не знала, з якого боку до нього підійти. До цього тільки на велосипеді та роликах у дитинстві каталася, – з посмішкою розповідає Марія.

На перших тренуваннях були падіння за падіннями. Дівчина додому приходила вся в синцях, захисна екіпіровка не дуже рятувала.

– Був випадок, коли я під час гонки не розрахувала всіх моментів і «улетіла». Прийшла до тями, дивлюсь, а мій мотоцикл висить на дереві наді мною. На одній з гонок мене «понесло» в посадку: завалила кілька дерев, розбила шлем, а потім мотоцикл і я полетіли по різні боки, – пригадує свої екстремальні пригоди гонщиця.

Марія каже, що не покинула заняття мотокросом, бо перед цим дуже багато зусиль вклала в реалізацію свого бажання. І сьогодні, за словами жінки, мотоцикл – це її головна мотивація у житті. Вона з таким захопленням розповідає про мотоцикли, що навіть пересадила на «залізного коня» свого наукового керівника.

– Після спілкування зі мною мій науковий керівник – доктор фізичних наук, купив собі Suzuki. Тепер вони разом із дружиною катаються, – сміється науковиця-гонщиця.

Мотородина

А ще завдяки мотокросу Марія зустріла свого коханого чоловіка. Сьогодні вони – одна команда, яка підкорює кросові траси на мотоциклі з коляскою (сайдкар-крос). До речі, у цьому виді мотокросу Марія Хлистюк – єдина жінка-коляснича не тільки в Україні, а й у світі. Під час шалених перегонів бездоріжжям вона знаходиться у колясці, і від її балансування залежить чи «впишеться» їх мото у поворот та чи вдало здолає трамплін. От вона на віражі присідає до самої землі, здається, ще трохи – і зачепиться за неї, та вже за мить жінка вправно перескакує на інший бік мотоцикла. Це чимось нагадує трюки наїзників на конях, тільки швидкості значно більші.

– Можливо, з боку їзда в колясці має вигляд, ніби нічого складного, але насправді це дуже важко. 20–30 хвилин гонки на шалених швидкостях – велике навантаження. Не можна і на мілісекунду розслабитися, бо просто звалишся з мотоцикла, – розповідає гонщиця. – На колясці у мене були різні випадки – і випадала з неї, і переїжджали мене, але дякувати – обійшлося без серйозних травм. Найекстремальніше в гонці – це момент старту та перший поворот, коли всі мотоцикли клином сходяться в одній точці. Були випадки, коли мої ноги чіплялися за інший мотоцикл.

Хоча Марія і займається екстремальним видом спорту, але в різні прикмети не вірить; її головний талісман – тату, яке вона зробила, коли почала займатися мотокросом.

А ще жінка добре малює, займається дизайном та любить комікси. Раніше навіть перекладала їх з англійської для фанатського сайта. Проте зараз часу на таке хобі не залишилося.

Незабаром має розпочатися новий мотокросний сезон. Марія та Андрій сподіваються, що цьогоріч відбудуться всі змагання. Бо у 2020 році через пандемію COVID-19 багато стартів було скасовано. Наразі пара готується до виступу в українському етапі чемпіонату світу із сайдкар-кросу, який має стартувати у травні в Києві. Також команда в активному пошуку спонсорів, бо спорядження та техніка – задоволення не з дешевих. Щоб гідно виступати у перегонах, потрібно мати потужного «залізного коня». Кілька років тому пара змінила старенький «Урал» на Zabel, який має понад 100 кінських сил.

– Три роки тому ми з Андрієм як глядачі вперше потрапили на український етап чемпіонату світу, який проходив у Чернівцях. Відтоді наша мета – стати учасниками таких змагань. Але для цього потрібен був новий мотоцикл, бо на «Уралі» далеко не поїдеш – неможливо на рівних змагатися з іншими учасниками. Тож назбирали грошей, частину позичили у друзів і купили собі Zabel, – ділиться гонщиця.

Також у гаражі Марії стоїть її ще один «залізний друг» – Kawasaki. За словами жінки, цей кросовик слухається лише її: якщо хтось інший сідає – мотоцикл не заводиться.

Окрім чемпіонату світу, цьогоріч Марія та Андрій хочуть гідно виступити в етапі Мотокросу Націй та завоювати чергові медалі на чемпіонаті України й інших турнірах.