Горлівка у "ДНР": про зубожіння місцевих розповідає очевидець
«СК» продовжує рубрику «Очевидець», яку веде наш колега з Донбасу Костянтин Кузьменко (ім’я змінено задля безпеки автора).
Він розповідає про події на його батьківщині, справжні настрої місцевих та обличчя бойовиків. Це такий собі погляд ізсередини, «жива» історія свідка АТО.
Звичайна донбаська школа, м. Горлівка.
...Зарплатні, сказали, не буде. Ніякої. Взагалі. Бо бюджет пустий у нової держави. А наповнити – чомусь ніяк не виходить, хоч і волають по всіх каналах, що й самі б могли, от тільки якщо б… Якщо б українські війська їх полишили та й пішли б кудись. Якщо б українське керівництво їх визнало. Якщо б хтось узяв вугілля, якого там на складах ще досить, і ще можна в копанках наковиряти. Якщо б Путін прийшов би та всіх власноруч урятував!
Подейкують, що з наступного тижня вже будуть російські рублі, чи то, може, вже українську гривню на принтерах понадрукують! А інші розповідають, що друкується вже своя денеерівська валюта.
Про українську мову у школах ще не забули зовсім, але це діло вже на грані. Україномовні вчителі стараються більше мовчати, щоб їх не здали куди слід.
Про те, щоб заняття відміняли під час обстрілів, – і мови не може бути. Але шкільне керівництво все ж демонструє яку-не-яку турботу.
У суботу в одному з мікрорайонів сталася справжня істерика. Терористи розставили свої «бахалки» прямо попід вікнами будинків і школи й почали жорстоко обстрілювати Дзержинськ, що десь там навпроти. Працювала якась надважка артилерія: шибки мало не вилітали. Дітей і вчителів охопив жах. Боялися не того, що зараз на них щось впаде, бо стріляли ж від них. Але в зоні бойових дій усім відомо поняття «отвєтка» – тобто, стрілянина у відповідь. Отже, директор усім наказала бігти в підвал, але ж він замалий, і восьмим класам наказали бігти у сховище сусіднього ПТУ! Гуркіт стояв пекельний! Діти бігли по вулиці: хтось плакав, а хтось шуткував: «Машко, біжи швидше, бо тебе вб’ють – хто списувати дасть?» А коли добігли до ПТУ, вже під дахом, заплакала вчителька…
Директорка іншого закладу освіти більш спокійна. Декілька днів тому надвечір, під час обстрілу знов-таки «від нас – їм», десь поряд з невідомої причини розірвалася важка артустановка ДНР. Від цього вибуху мало не в усіх будинках в окрузі повилітали вікна. Й у цьому закладі теж. Але в понеділок на дзвінки підлеглих вона впевнено відповідала: «У нас усе добре! Виходьте та й працюйте!»
…Картинки буття у «зоні» набувають якогось сюрреалізму.
…Ринок забитий людьми: одні намагаються щось продати, другі – щось купити, треті – щось поцупити, четверті – щось випросити. Й тільки військові з автоматами швендяють як по бульвару: у них є гроші! Українські гривні! І вони їх не жалкують…
…А одна знайома літня трошки дивакувата жіночка, що й у нормальні часи любила заглянути до сміттєвого бака, щоб подивитися, що там викидають, несподівано зауважила:
– А знаєш, таки дещо змінилося: у смітті з’явилися котячі голови… Як думаєш – що то означає?..
Костянтин Кузьменко, матеріал з газети "Слобідський край" № 141 від 25.11.2014