Як учорашній студент став добровольцем та командиром взводу

Історію бійця розповіли у відділенні інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України, повідомляє медіа «Слобідський край».

24 лютого 2022 року Даниїл зустрів у гуртожитку. Чоловік вчився у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого, працював секретарем у суді. Тоді він не мав якихось точних планів, єдиним наміром було взяти до рук зброю і стати до лав війська. 

– Військком направив до автобуса, в якому швидко зібралася компанія тих, хто щойно прийшов, та ми поїхали у розташування однієї з бригад ЗСУ. Але не судилося – тільки-но ми туди приїхали, як звідти всі евакуювалися прямо у нас на очах. Тоді взагалі було багато метушні, треба було швидко ворушитися, от хлопці й робили свою справу. А я просто залишився сам, трохи розгубився. Повз мене проходила жіночка і запитала, чи знаю я про Національну гвардію. Вона розповіла, де шукати військову частину та пішла собі, а я побіг на маршрутку до міста, – розповідає чоловік.

Батько гвардійця з 2014 року воював в АТО і продовжує службу зараз. Свій позивний Даніїл отримав під час облаштування позиції під Балаклією.

– Ти копаєш, як трактор! Міцний, як лонжерон! Це сказав мій побратим на позивний Волга. Він поклав край плутанині, яка в нас до того була з позивними. Бо у компанії з нами був ще один Даня. В нього день народження в один день зі мною, ми навіть з одного краю з ним. Весь час разом на одній позиції, нас жартома Чіпом і Дейлом починали називати.  Так народився мій позивний, з часів Балаклеї я став Лонжероном, – згадує військовий.

Майже рік тому, на початку літа 2023 року, під час виїзду в Серебрянські ліси на бойовому виході на нуль група Лонжерона отримала наказ утримувати позицію та укріплювати її. Ворог намагався зробити прорив та пішов у наступ переважаючою кількістю піхоти за підтримки бронетехніки. Позиція була утримана, а ворог відступив з великими втратами.

– Було дуже важко. Окупанти наступали вище по нашій лінії. Вони змусили відійти дві наші сусідні позиції та зайняли їх. До того у нас ворог був  попереду і збоку, але, коли ситуація змінилася, ми опинилися в ситуації, коли ворог на 9 годин, на 12 і на 3 години. Нас крили мінами та ще чимось, але ми добре підготувались. Уже всі на той час засвоїли просту мудрість «глибше копаєш – довше живеш». Ми були зариті достатньо глибоко, щоб впевнено почувати себе. Тому ми залишилися живими. Я прийняв рішення триматися, і ми трималися 8 годин, – розповідає Даниїл. 

Він згадує, що весь цей час ішов бій, і йому довелося контролювати сектори вогню, піднос боєкомплекту та зв’язок.

– Ми все разом з побратимами витримали, встояли. Позицію нашу не віддали й ба більше – всі мої хлопці були живі! Підійшло підкріплення, ті дві наші позиції відбили назад, а я й інші поранені вирушили на евакуацію, – пригадує Лонжерон.

За той бій тоді ще молодший лейтенант був представлений до нагородження орденом «За мужність» III ступеня. Нещодавно Даниїл повернувся з навчань для командирів рот, які тривали два з половиною місяці у Німеччині. Тепер знову разом зі своїми бійцями несе бойове чергування.

– У військах НАТО інші стереотипи та інша психологія бою. Вони надто сильно спираються на свою техніку. У нас трохи не так, ми воюємо інакше. Піхота – це наше все. Ми собою тримаємо лінію. Люди в нас – найголовніший ресурс. Ми маємо в першу чергу розраховувати на побратимів, вони – наша опора. Ми ще рік тому мали у підрозділі FPV-дрон. Він тоді не був одноразовим камікадзе. То був «святий дрон», ми молилися на нього, він був нашими очима. Зараз все змінилося, засоби нападу та оборони розвиваються, але веде бій саме людина, – каже Даниїл.

Після війни чоловік вирішив, що залишить військову справу.

– Я не залишуся служити. Зараз я робитиму все від мене залежне для якнайпродуктивнішої роботи мого взводу. Але бути командиром на війні та обіймати ту ж саму посаду в мирний час – то, на мою думку, вкрай різні речі. «Після» я буду цивільним, –  зазначає військовий.

Раніше ми писали про Дмитра з позивним «Мітяй» – військовослужбовця 209 окремого батальйону сил територіальної оборони ЗСУ. За два роки війни бойові завдання доводилося виконувати на різних ділянках фронту, зокрема – на Донецькому і Лиманському.

А також про Віталія – військовослужбовця 92 ОШБр. Нині він артилерист, член екіпажу причіпної артсистеми 2Б16 «Нона-К». До повномасштабного вторгнення чоловік був підприємцем.

Та про Анатолія на псевдо «Фарт», який нині прикордонник, а 30 років свого життя він віддав творчості – освоїв клавіші та гру на сопілці, став вчителем музики.