Як росіянин за національністю пішов захищати Україну

Історію бійця розповіли у відділенні інформації та комунікації Східного територіального управління Національної гвардії України, повідомляє медіа «Слобідський край».

На початку великої війни чоловік двічі ходив до військкомату, проте його не брали. І тільки в грудні 2022 року він добився, щоб узяли до Нацгвардії. Історію бійця розповіли у марафоні «Єдині новини». 

– Я пішов захистити своє місто, захистити свій будинок недобудований. Щоб його не зруйнували, перш ніж я його доробив. Знову ж таки свою дружину захистити, онука, – говорить чоловік.

Палич був командиром відділення. Та незважаючи на посаду, доправляв у Серебрянський ліс їжу та БК для побратимів.

– За «сіряком», або коли світати починає, або коли темніє – найзручніший час. Тепловізори ще не працюють. А видимість квадрокоптерів уже погана. Це ж найоптимальніший час для пересування за сухпайками, по воду сходити, за боєкомплектом. У наплічник який-небудь, накинув його на себе, в руки і пішов. Ну, кілограмів 20 на собі і плюс у кожній руці по баклажці по 6 літрів. 12 літрів водички, – каже гвардієць.

До війни Палич був будівельником, зводив собі будинок, проте добудувати не встиг. Та свої знання використовує і на фронті. У Серебрянському лісі довелося з побратимами перебудовувати бліндаж уже під обстрілами. 

– Не було бійниць зроблено на бліндажах, не було оглядових точок. Ми все це переробили, зробили новий бліндаж із бійницями. І нас звідти вже не могли видряпати, – ділиться військовий.

Разом з ним завжди – його трофейний автомат АК-12, це нова російська розробка.

– Більш сучасний, калібр набоїв – 5.45, підходить під наш патрон. Це ми просто вирішили з напарником сходити до ворожих бліндажів, подивитися, що там цікавого. Там же зустріли кількох окупантів, які там і залишилися лежати. А їхня зброя дісталася нам, – зазначає Палич.

Одного разу Палич під Кліщіївкою прямо з-під носа ворога зміг забрати цінні російські рації. Він каже, що хоч і втомився, та буде воювати до Перемоги.

– Буду тут, поки ще сил вистачає, поки повністю не розсиплюся, як-то кажуть. Ну, а додому хочеться завжди, – говорить чоловік. 

Раніше ми писали про Володимира – командира гармати у 92-й ОШБр. Воювати чоловік пішов ще задовго до повномасштабного вторгнення. За цей час він воював на Харківщині, у Серебрянському лісі та Бахмуті.

А також про Володимира з позивним «Білий», бійця добровольчого формування територіальної громади, що прикомандироване до 120-го окремого батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. До великої війни чоловік мав бізнес та навіть не думав, що скоро доведеться повністю змінити життя.

Та про Віталія – кухаря відділення тилового забезпечення «Сталевого кордону». До повномасштабного вторгнення він працював у ресторанах. А під час формування 15-го мобільного прикордонного загону чоловік виявив бажання служити пліч-о-пліч з прикордонниками та добровільно приєднався до новоствореної бригади. Вже в підрозділі боєць пройшов додаткове навчання та став військовим кухарем.