Як дворняга врятував кубок чемпіонів світу. У яких халепах опинялися спортивні трофеї

Понад півстоліття тому на «Богині Ніці» – трофеї, яким нагороджувалися чемпіони світу з футболу, – хотів нажитися ветеран Другої світової війни. У середині 60-х минулого століття Англія затамувала подих в очікуванні чемпіонату світу, який уперше проходив на батьківщині футболу. У січні 1966 року «Ніку» привезли в Лондон чекати свого нового володаря. Почесний трофей виставили для огляду у столичному Вестмінстер-холі, де одночасно проводилася й виставка марок. Із цього приміщення, одного з найбільших середньовічних залів Західної Європи, «Ніку» вкрали в неділю 20 березня 1966-го. П’ятеро охоронців Кубка завідпочивалися й тільки після полудня помітили, що трофей зник. Як виявило слідство, злодії проникли у приміщення через чорний хід.

Фото: megacable.blog

Життя Англійської асоціації футболу перетворилося на суцільний кошмар. Ще б пак: приз зник за три місяці до чемпіонату світу! Опитавши свідків, детектив Білл Літтл дізнався, що незадовго до крадіжки в чоловічій вбиральні бачили незнайомця.

Поки скандал не перетворився на надбання громадськості, в Англійській асоціації футболу спробували викрутитися в доволі оригінальний спосіб. Секретар асоціації Деніс Фоллоуз відвідав ювеліра Джорджа Берда й попросив його зробити точну копію трофея з того самого матеріалу, що і вкрадений оригінал, і порадив тримати рот на замку. Про візит секретаря знало лише вузьке коло посвячених.

Тим часом з’явилися грабіжники й почали вимагати викуп у 15 тисяч фунтів. Той, хто зателефонував, представився Джексоном, озвучив суму й зажадав, щоб гроші були виплачені банкнотами номіналом у п’ять і один фунт.

Зрештою крадія спіймали. Ним виявився 46-річний Едуард Бетчлі, що служив під час Другої світової війни в Єгипті та Італії в Королівському бронетанковому корпусі. Але проблема залишилася: футбольний трофей зник, і Едуард не зізнавався, куди він його сховав.

Корм на рік і зйомка у фільмах

І тут у гру вступили житель Лондона Девід Корбетт разом зі своїм дворнягою на прізвисько Піклз. Одного з березневих недільних вечорів того року англієць пішов на вулицю, щоб зателефонувати з кіоску через дорогу. Заодно він вирішив вигуляти свого чотирирічного пса. Цю чорно-білу дворнягу Девід ще цуценям узяв у свого брата Джона, адже собака погриз усі меблі у квартирі родича.

Під час прогулянки Піклз раптом потягнув свого господаря до автомобіля і привернув увагу до ретельно загорнутого газетного пакунка, який лежав біля переднього колеса. Корбетт підняв згорток, злегка надірвав папір і побачив фігурку жінки, яка тримала над головою кубок, і диски зі словами: «Німеччина, Італія, Уругвай, Бразилія». Корбетт, як очманілий, помчав додому і з порога прокричав своїй дружині, яка зовсім не цікавилася футболом, що знайшов футбольний кубок світу.

Фото: acervo.estadao.com.br

Потім Девід прийшов до поліцейської дільниці й розповів правоохоронцю історію про свою прогулянку із собакою. Замість «спасибі» його допитували до пів на третю ранку, а весь наступний тиждень протримали у в’язниці. Невідомо, скільки б ще тривали митарства законослухняного лондонця, але про його (точніше, про його пса) подвиги дізналися англійські журналісти. У ЗМІ з’явилося багато матеріалів про героїчний вчинок собаки, який зробив подарунок шанувальникам національної гри. Історія Піклза навіть витіснила з перших шпальт інформацію про передвиборну кампанію.

Собака почав вести життя знаменитості. Спочатку безпородного пса удостоїли нагородою в шість тисяч фунтів стерлінгів. Потім пішло-поїхало: він виконав головні ролі в декількох художніх кінострічках (зокрема, у картині Деніела Петрі «Шпигун з холодним носом»), а ще знімався в телесеріалах. Піклза назвали собакою року й нагородили річним запасом корму. А Девід Корбетт отримав спеціальний пропуск на стадіон: тепер він міг відвідувати футбольні матчі разом зі своїм чотирилапим другом.

На превеликий жаль власника, наступного року пса не стало. Шестирічний син Девіда пішов з ним погуляти в сад, Піклз погнався за кішкою – і зник. Корбетт дуже довго шукав свого вихованця і знайшов того вже мертвим: його поводок обмотався навколо дерева, і нещасний Піклз задихнувся.

Усе ж «Ніка» зникла з кінцями

Після цієї крадіжки Міжнародна федерація футболу відразу ж визначила умови зберігання кубка. Країна-володарка була зобов’язана внести в банк заставу в розмірі вартості призу і тримати його в себе до наступного чемпіонату, оскільки кубок був перехідним. Однак у положенні про розіграші говорилося, що країна, яка тричі завоювала титул найсильнішої, отримувала цей трофей навічно. У 1970 році збірна Бразилії втретє виграла титул і назавжди відвезла із собою «Богиню Ніку», якою до цього володіли англійці. Але одночасно з кубком родоначальники футболу передали південноамериканцям і сумну традицію викрадення спортивних трофеїв.

20 грудня 1983 року футбольний світ приголомшило повідомлення: «Богині Ніки» більше немає!» Кубок викрали вночі зі штаб-квартири Бразильської конфедерації футболу. Грабіжники проникли в будівлю в центрі Ріо-де-Жанейро, що носить ім’я тодішнього глави ФІФА Жоао Авеланжа, напали на єдиного нічного сторожа під час звичайного обходу і зв’язали його. Отримавши в’язку ключів, злодії увійшли до президентського кабінету й розкрили вбудований у стіну величезний сейф з вітриною з куленепробивного скла. Саме там і зберігався трофей. Усі зусилля поліції, обіцянка солідної винагороди, а також гарантії збереження в таємниці імен грабіжників до успіху не привели. Комісар поліції штату Ріо-де-Жанейро Осмар Песанья разом зі своїми підлеглими урешті-решт спіймав трьох злочинців. Але врятувати «Богиню Ніку» не вдалося: золотий кубок уже переплавили у злитки дорогоцінного металу, які і продали спекулянтам.

Наступником цього історичного трофея став «Кубок світу ФІФА», який вручається і донині. Він має вигляд скульптурної фігури – двоє юнаків на витягнутих руках тримають земну кулю. Кубок виготовив з чистого золота відомий італійський дизайнер-ювелір Сильвіо Газзаніга. Важить приз 4 кілограми 970 грамів, його висота дорівнює 35 сантиметрам. ФІФА застрахувала новий трофей на 230 тисяч доларів. Оригінал вручають, а потім відправляють назад у сховище.

Щоправда, із чинним трофеєм трапився казус – відзначаючи перемогу на чемпіонаті світу – 2014, футболісти збірної Німеччини відбили від фігурки невеликий шматочок. Тож добре, що в цьому випадку це був усього лише дублікат.

За подушку й за тарілку

У резонансні історії потрапляв не тільки кубок чемпіонату світу з футболу, а й інші спортивні трофеї. Так, 6 травня цього року «Манчестер Сіті» зіграв унічию з «Хаддерсфілдом» у матчі 37-го туру англійської Прем’єр-ліги (0:0). Та результат не мав значення для «городян» – після гри їм вручили чемпіонський кубок.

Коли гравці «Манчестер Сіті» вже на повну святкували, танцюючи навколо трофея, півзахисник команди українець Олександр Зінченко ненавмисне перевернув кубок. Судячи з переляканого обличчя гравця, він був упевнений, що щось зламав. Утім, українцеві пощастило: кубок тут же поставили на місце без жодної подряпини.

Фото: rsport.ria.ru

Проте півзахисник «Манчестер Сіті» Ілкай Гюндоган пожартував над своїм партнером по команді, написавши в соцмережі: «Хто-небудь знає, де ремонтують трофеї? Запитую для друга».

На запис німецького півзахисника відгукнувся капітан мадридського «Реала», який свого часу й сам потрапив у схожу ситуацію. Сталося це 20 квітня 2011-го – столичний клуб мінімально переміг «Барселону» (1:0) у фіналі Кубка Іспанії.

Святкуючи успіх з фанатами, наступного дня Серхіо Рамос так захопився, що упустив нагороду просто під колеса чемпіонського автобуса, який, звичайно ж, проїхався по трофею. У результаті «Реал» отримав резервну копію, а от зламаний кубок виставили як експонат на загальний огляд у будівлі Федерації футболу Іспанії.

Фото: fishki.net

Утім, найбільше історій пов’язано з Кубком Стенлі (приз, який щорічно вручається переможцю Національної хокейної ліги). Здавна склалася традиція, що кожний гравець команди-переможниці отримує кубок на добу (не рахуючи часу перевезення). Зараз – 100 днів на команду. До кубка приставлено двох охоронців, але вони виконують свою роботу не зовсім добре – просто присутні.

Справа честі для хокеїста – представити кубок публіці в себе на батьківщині, а потім – роби з ним, що хочеш. І робили.

У 1920-му, хокеїсти «Оттави» поставили за мету обійти з кубком усі ресторани уздовж каналу Рідо, що з’єднує Оттаву та Кінгстон. Але десь на півдорозі щось не поділили і, залишивши нагороду у придорожній канаві, почали з’ясовувати стосунки. Уранці, збагнувши, що чогось не вистачає, вирушили шукати. Як не дивно, знайшли. А у 1962-му гравці «Торонто» упустили трофей у багаття.

У дуже цікаві історії потрапляв Кубок Стенлі, коли трофей залишався наодинці з його володарем. У 1986-му кубок потонув у ставку воротаря «Монреаля» Патріка Руа, звідки його дістав хтось із фанатів. У 2009-му гравця «Піттсбурга» Сідні Кросбі одноклубники сфотографували, як він спить, обійнявши Кубок. А у 2017-му форвард того самого «Піттсбурга» Філ Кессел поласував з трофея хот-догами.

Фото: sport-express.ru

Володимир Олександров, кореспондент