Може стати олімпійським чемпіоном: історія юного боксера з Біляївської громади

Перший нокаут

Олександр Малахов пішов на секцію боксу в первомайський боксерський клуб «Карат 777» три роки тому. Хлопця привели туди товариші. Тренер Сашка Денис Густодим згадує, яке було його враження, коли він уперше побачив юнака.

– Вони всі однакові приходять, так і Сашко: звичайний хлопець без жодних схильностей, тільки є прагнення. Тоді, звичайно, не міг подумати, що він може бути чемпіоном Європи, – каже Денис Густодим. – Він прийшов до мене лише, аби стати боксером. З іншими я не працюю, на кшталт таких дітей, яких приводять на бокс заради того, аби його не ображали в школі і міг постояти за себе. Я одразу кажу батькам, коли вони приводять свою дитину до мене: «Я вимагаю високих результатів. Не подобається? Забирайте одразу, аби я час не витрачав».

Мама Олександра Віта Глущенко розповідає, коли син прийшов додому і сказав, що хоче піти на бокс, вона відмовляла його від цієї ідеї, оскільки це небезпечний вид спорту. За словами жінки, у Сашка багато енергії, не знав куди її діти, із самого дитинства активним був. Вона ще тоді жартувала: «Може, тебе на бокс віддати?», але ніхто не припускав, що так станеться. Пані Віта зізнається, спочатку думала, що Сашко походить туди трохи і кине, однак вийшло інакше. Юний боксер завзято взявся за цю справу – кожного дня без вихідних їздив на тренування, в основному добирався до залу на велосипеді, це 18 кілометрів в один бік.

– Коли пішли змагання, ми, звісно, з чоловіком були присутні, підтримували його, втім материнське серце просто розривалося. Особливо, коли його вперше хлопець відправив у нокаут, тоді дуже перехвилювалася, сказавши йому: «Ніякого боксу!». Звісно, мене ніхто не послухав, батько його підтримав, і Сашко продовжив займатися цим видом спорту, – розповідає мама боксера.

Вкрай важкий переїзд

Як каже Денис Густодим, пізніше він зрозумів, що Сашко – здібний хлопець. Почали проявлятися амбіційність і лідерські якості. 

– Через рік тренувань у Сашка пішов серйозний прогрес. Я йому казав: «Сумлінно займайся – і все буде». Які сильні його якості? Він духовитий хлопець, дух є. Йому на Кубі треба було народитись, оскільки він дуже пластичний. Упевненість, пластичність, почуття дистанції – це у боксі дуже важливо, і це його сильні сторони. Втім найголовніше – це його бажання. Як розповідали мені батьки, коли він там щось накоїв чи є проблеми в школі, вони кажуть, що на тренування не підеш. Він намагається всіма силами виправити ситуацію, аби цього не допустити. Це хороша якість, коли людина сама рветься на тренування, а не треба її виганяти туди, – зазначає тренер. 

Віта Глущенко говорить, не раз траплялося таке, що вчителі в школі починають жалуватися на його погану успішність. Приїжджає Сашко з тренування, кажу йому: «Не виправиш оцінки, про бокс можеш забути». Сашко і вночі може сидіти, навчатися, аби тільки їздити на тренування.

– Він марить боксом і хоче пов’язати своє життя з ним. Бувало, після посилених тренувань перед змаганнями бачу по ньому, що він заморився. Кажу: «Може, ти кинеш бокс?». Доходило і до скандалу, він говорив: «Я школу кину, а бокс ні». Дуже він любить цю справу, – підкреслює жінка. – Коли він почав їздити на змагання, десь через півроку я помітила, як він подорослішав і став серйознішим. Наприклад, якщо тоді спочатку питав: «Мамо, де мої речі?», згодом сам збирав чемодан. Бокс допоміг йому стати більш самостійним і зібраним.

Проте пані Віта зі сльозами на очах відпускала свого сина в інше місто, коли почалася війна. Після початку широкомасштабного вторгнення Денис Густодим вирішив пе­реїхати зі своїми вихованцями до Хмельницького.

– Тоді боксу не було ні в нашій області, ні в сусідніх. І невідомо, коли б він з’явився, турніри маю на увазі. У залі по мішках можна бити роками, тільки без боїв зиску не буде. А з Хмельницького поїхав – і за сто кілометрів ти вже на турнірі. Якщо б не переїхали, то всі зусилля і старання були б марними. Можна було б хрест ставити на них як на боксерах, – каже тренер Сашка.

Переїзд юнака до Хмельницького дуже важко дався його мамі.

– Вкрай важко відпускала Сашка. Спілкувалася з його тренером, він мене переконував, що сину треба їхати. Коли тільки Сашко пішов займатися спортом, я у Дениса Густодима часто питала, чи є у нього перспектива, чи це просто він витрачає час даремно. Він казав, що перспективи є, і великі. І ось, коли вони їхали в Хмельницький, я ледь не плакала. Він заспокоював і повторював, що у Саші є хороші перспективи. Казав, якщо ви його залишити, він тренуватиметься, але без змагань прогресу не буде. Дуже важко далося це рішення відпустити, але дякую тренеру, що він тримає нас у курсі життя сина, – розповідає пані Віта. – Сашко зараз десь раз на півтора місяця до нас приїжджає, на відпочинок після змагань. Утім на дивані він не лежить, постійно тренується. Вдома у нього є свій куток, там груша, штанга. Плюс бігає крос, ходить на турніки, завжди займається, навіть на відпочинку. 

Гордість громади

Звісно, таке завзяття і настирливість хлопця дали свої плоди. З 2022 року він є членом збірної України. У червні 2023 року Олександр здобув перше місце на чемпіонаті України з боксу серед юнаків та дівчат, який проходив у Черкасах. А в серпні показав відмінний результат на чемпіонаті Європи серед юнаків та дівчат у словенському Мариборі. Сашко у ваговій категорії 44 кілограми завоював золоту медаль, у фіналі переміг спортсмена з Грузії. До речі, успіх Сашка допоміг збірній Україні на цій континентальній першості здобути перше загальнокомандне місце.

– Дивилася кожен бій його на чемпіонаті Європи. У фіналі нервувала. Але це був один з найщасливіших днів мого життя. Одразу привітали його. Син дуже радий був. У нас пів Дмитрівки дивилося цей бій, односельці казали: «Ось яка гордість у нас у Дмитрівці є», – говорить мама спортсмена.

Денис Густодим радий за успіх свого вихованця, оскільки той виграв найпрестижнішу медаль у своєму віці. Однак на цій звитязі не треба акцентувати серйозної уваги, оскільки в такому разі, на його думку, й зникають боксери.

– Це ще напівдитячий чем­піонат Європи, йому треба займатися, займатися і ще раз займатися. У майбутньому він може стати олімпійським чемпіо­ном, Він має всі здібності для цього, але треба сумлінно працювати і розвиватися, – підкреслює тренер хлопця.

Віта Іващенко вже зрозуміла, що відмовляти сина кинути бокс марно, тому активно підтримуватиме його вибір.

– Звичайно, у мене й наразі присутні думки, аби він закінчив з боксом. Я розумію, це ще дитячі бої, в них шолом на голові, вони більш захищені, а далі боксуватиме з відкритою головою. Я вже подивилися на його настрій, переконувати кинути не буду, а підтримуватиму і матеріально, і морально. Насамперед морально. Він постійно мені каже, коли бої, чи буду я дивитися, перед виходом на ринг питає, а чи дивлюся я. Він знає, що завжди може на мене з батьком розраховувати, – зау­важує жінка.

Підтримує юного спортсмена і Біляївська громада. За словами Дениса Густодима, сільська рада дає кошти на дорогу. А Віта Іващенко каже, що після цьогорічних перемог на чемпіонаті України і чемпіонаті Європи син зустрічався з Біляївським сільським головою Олександром Різником. Від громади йому видали грошову нагороду, що, за словами жінки, дуже важливо сьогодні, й вона подякувала за це.

– Олександр Малахов – це гордість Біляївської громади. У такому юному віці він уже став найсильнішим боксером Європи серед своїх однолітків. Він є прикладом того, що серйозних успіхів можна досягти, навіть народившись у селі. Сашко молодець, радіємо його успіхам, сподіваємося, що надалі вони будуть ще вагомішими, й, звісно, підтримуватимемо його, – зазначає Біляївський сільський голова Олександр Різник.

Нагадаємо, в селищі Біляївка Харківської області пройшов Слобожанський дуатлон. 

А також ми писали, як небайдужі мешканці громади, працівники Біляївського сільського клубу та сільської бібліотеки навчилися виготовляти окопні свічки для українських захисників.