Кімната щастя в Сінному: як склалася доля перших її відвідувачів

20 листопада 1969 року на сторінках нашої газети, яка тоді називалася «Соціалістична Харківщина», вийшла замітка про «кімнати щастя». У матеріалі йшлося про те, що в багатьох сільських і селищних радах депутатів трудящих Богодухівського району обладнали «кімнати щастя», де проходить реєстрація молодят і новонароджених. Знаковим весілля стало тоді для Петра Ольховського та Раїси Шкарбанової, яких першими розписали в «кімнаті щастя» в Сінному. Що про них тоді написали в головній газеті області, подружжя дізналося тільки зараз від «Слобідського краю», коли в номері від 19 листопада 2019 року вийшов черговий «Хронограф «СК». Тоді, 50 років тому, «Соціалістичну Харківщину» вони не виписували.

Кращої не було

Раїса Ольховська (у дівоцтві – Шкарбанова) народилася 8 січня 1948 року в селі Вільшанка Бєлгородської області. У 1966 році дівчина закінчила тамтешню школу й поїхала вчитися в Харківське медичне училище № 1 на відділення фельдшер-лаборант. Через два роки Раїса за направленням поїхала працювати в село Сінне Богодухівського району. Дівчина починала свою професійну діяльність фельдшером-лаборантом у сільській лікарні. Й саме там вона зустріла свого коханого, з яким пов’язала все подальше життя. Її обранцем став корінний житель Сінного Петро Ольховський, який народився 28 травня 1949 року. Юнак закінчив у Богодухові ПТУ, спеціальність – тракторист-машиніст широкого профілю. І все своє життя пропрацював трактористом.

Раїса Ольховська згадує, як уперше зустріла свого майбутнього чоловіка.

– Це було кохання з першого погляду. Ми познайомилися 23 лютого 1968-го. Тоді на вшанування свята в нас на роботі був «вогник», куди Петро приніс програвач, – згадує жінка. – Він працював у колгоспі, і я бачила, що хлопець непоганий – серйозний, його портрет завжди висів на Дошці пошани в колгоспі. Друзі його поважали. А головне – я в ньому бачила хорошого сім’янина. І не помилилася. І дочки, і внучата його дуже люблять.

– Це було кохання з першого погляду, тому що вона була чужою, і кращої тут у Сінному не було (сміється), – згадує свої враження від знайомства з майбутньою дружиною Петро Ольховський. – Вона була найкрасивішою, найкращою. У селі було багато хороших дівчат, але вони були не такі, як вона.

Пара зустрічалася півтора року, а 6 листопада 1969-го вони вирішили побратися. Ця реєстрація стала пам’ятною для них не тільки через важливість такої події, а й з інших причин. Перед їх весіллям у селах Богодухівського району, й у Сінному теж, відкривали «кімнати щастя», які були призначені для реєстрації молодят і новонароджених. І Раїса з Петром стали першими, хто розписався там.

– Звичайно, ми були раді й задоволені, що першими увійшли в цю «кімнату щастя». Розписувала нас секретар Галина Клочко, а свідоцтво про шлюб вручав тодішній сільський голова Іван Клочко. На весіллі було багато друзів і знайомих, а свято пройшло весело та цікаво, – згадує Раїса.

Любов і підтримка

У минулому столітті молодята узаконювали свої стосунки саме в сільрадах. За словами нинішнього сільського голови Сінного Андрія Ольховського (до речі, зятя героїв нашого матеріалу), такі повноваження в сільрад збереглися й нині, але вже не такі популярні.

– Ми й зараз реєструємо шлюби, десь один-два на рік. З часу відкриття «кімнати щастя» й до 1991 року молодят розписували тільки там. Потім шлюб реєстрували в сільському клубі, поки його будівля не розвалилася. Наразі багато хто розписується в Богодухові, утім ми хочемо відновити традицію реєстрації у клубі, – розповідає очільник Сіннянської сільради. – Щодо «кімнати щастя», то вона була невеликою, красиво оформленою – на кшталт зали реєстрації в РАЦСі, тільки скромніша. У цій кімнаті працював секретар, а коли була якась урочистість, то оформлювали це приміщення відповідним чином. Наразі там кабінет секретаря.

За словами Раїси Ольховської, реєстрація у «кімнаті щастя» подарувала їй щасливе сімейне життя, 50-річний ювілей якого вони з чоловіком відсвяткували 6 листопада цього року.

– Прожили непогано, особливо й не сварилися, якщо щось і було, то воно відразу й забувалося. Секретом нашого сімейного довголіття вважаю любов. Якби її не було, то таке життя в нас би не вийшло, – каже жінка. – У нас двоє хороших доньок – старша Людмила та молодша Лариса. Люда також пішла за моїм прикладом – вона зараз працює фельдшером. Ба більше, і моя внучка Інна теж вибрала цей же шлях, закінчила медінститут і зараз працює педіатром. Лара пішла слідами моєї мами, яка була вчителем, – молодша працює завучем у Богодухівському ліцеї, а її син Максим служить в армії.

Тим, як склалося сімейне життя, задоволений і чоловік.

– Вона мене підтримує, а я – її, це найголовніше, – каже про дружину Петро Ольховський.

Важливість підтримки відзначає і Раїса Ольховська, особливо зараз, коли, зважаючи на вік, виникають проблеми зі здоров’ям.

– Чоловік зараз удома, займається господарством, а я й донині працюю дитячою медсестрою. Це мені додає енергії. Якщо щось і болить у  мене, намагаюся про це забути, а на роботі, коли ти постійно в русі, і часу немає про це думати, – пояснює Раїса Ольховська.

Читайте також: Життєві піруети Оксани Баюл: як склалося життя олімпійської чемпіонки