Як дожити до «залізного» весілля. Секрет успіху сім’ї Поваляєвих зі Старого Салтова

Мед і вранці, і ввечері

Іван Дмитрович Поваляєв народився 27 жовтня 1926 року в Старому Салтові Вовчанського району, де проживає і досі. У 1940-му хлопець закінчив шість класів місцевої школи, а потім пішов у ремісниче училище при Харківському електромеханічному заводі. Там навчався на електрика, а в 1943-му пішов воювати, був артилеристом. Після війни кілька років працював комбайнером на цілині в Казахстані. Повернувшись на малу батьківщину, влаштувався на місцеву машинно-тракторну станцію. Саме там і стався доленосний момент у житті парубка. Якось до них з товаришем у гості прийшли дві дівчини, однією з яких і була Ганна – його майбутня дружина. Через рік після знайомства, 6 листопада 1952 року, пара одружилася.

Весілля Івана та Ганни. Молодята – в нижньому ряду, правіше від центру.

Фото надане Зоєю Андрущенко

Дівчина, як і її чоловік, народилася в Старому Салтові, менш ніж на півроку пізніше за нього – 20 березня 1927-го. Ганна Максимівна все життя пропрацювала швачкою в місцевому швейному цеху – шила бурки, фуфайки, рукавиці тощо.
Іван Дмитрович працював начальником місцевого комбінату комунальних підприємств, товарознавцем, наладчиком на одному з харківських заводів.

Коли обоє вийшли на пенсію, ніхто з них ніде не підробляв. Займалися домашнім господарством, поралися на городі тощо. Ганна Максимівна і вдома не випускала голку з рук – усе заштопувала, шила, перешивала. А от її чоловік, за словами дочки Поваляєвих, Зої Андрущенко, на пенсії відкрив для себе нову справу.

– Коли з’явилося багато вільного часу, він дуже захопився пасікою, яку облаштував за будинком. Знав усі тонкощі цієї справи, – каже донька. – Переважно вулики тримав для себе, бо дуже любить мед і практично його не продавав. І вранці, і ввечері він щодня випиває мед зі склянкою води. Каже, що це дуже корисно. Зараз руки вже не ті – рамку не втримає, але все одно справу цю не кидає. Передає свої знання і досвід онукам, керуючи їх діями.

«Іванко, сонечко»

За словами дочки, пасіка була єдиним хобі в житті Івана Дмитровича. Наприклад, ніяким видом спорту він особливо не захоплювався, але зараз, у 91-річному віці, активно ним займається. Прокидається і щоранку робить зарядку, долучає до цього заняття і всю сім’ю. Після цього вмивається і береться готувати сніданок.

У нього дисципліна армійська, прийом їжі чітко за розкладом: сніданок о 8.00, обід о 13.00. Як для 91-річного Іван Поваляєв дуже активний – ходить у магазин, порається на городі, робить усе по господарству в будинку. До недавнього часу всі побутові труднощі подружжя ділило на двох, але зараз усе лягло на його плечі.

– Тижнів зо два тому мама захворіла. Вона прийняла якісь таблетки, які сильно подіяли – їй стало дуже зле, через що впала з ліжка. Після цього тато сказав: «Тепер ніяких пігулок, тільки найнеобхідніші». Її зараз дуже непокоїть коліно, через що вона майже не встає з ліжка, – каже Зоя Андрущенко. – Батько дуже трепетно до неї ставиться, постійно доглядає. Ми поставили дзвіночок біля її ліжка, і коли їй щось треба, він навіть уночі встає і йде до мами.

Поваляєви зберегли ніжність у спілкуванні. Вона називає його «Іванко, сонечко», а він кличе її «Галя, Галина» (хоча за паспортом її ім’я Ганна, багато хто називає жінку Галею). Подружжя дуже любить удвох співати пісню «Несе Галя воду».

Турбота й повага

Зараз Галя каже: «Усі женихи померли, один ти живий. Я знала, кого треба було вибирати. Я відчувала, що з тобою житиму щасливо». А він їй відповідає з посмішкою: «Твої подруги повмирали, а ти завдяки мені живеш».
У цілому їх сімейне життя проходило спокійно, без великих конфліктів, але, як каже Зоя, у мами зі свекрухою іноді бували скандали.
– Почнуть вони лаятися, тато відразу скаже: «Обидві замовкніть, ні за кого заступатися не буду». У подібних ситуаціях він завжди дотримувався нейтралітету, – підкреслює донька.

Свою 65-ту річницю «молодята», як зазвичай, зустріли в сімейному колі. В Івана та Галини двоє дітей, четверо онуків і стільки ж правнуків. Онуки розпитують Івана Дмитровича про війну, він усе їм розповідає, і не тільки їм.

– Батька перед 9 травня запрошують до місцевої школи повідати дітям про війну. У нього багато різних нагород і медалей, з якими обов’язково щороку відвідує парад. Але коли йде з дому, завжди просить когось залишитися з мамою. Її ніколи одну не лишає, а вона, у свою чергу, дуже переживає за нього – каже, щоб завжди брав телефон, і непокоїться, якщо його довго немає, – розповідає донька.

Фото: stsaltiv.gov.ua

Зоя вважає, що секрет сімейного довголіття її батьків – турбота одне про одного й повага, які мають найбільше значення. Завдяки цьому вони і прожили весь цей час у справжній і щирій любові.

Колектив газети «Слобідський край» щиро вітає подружжя Поваляєвих з 65-річчям подружнього життя.

Савелій Мякушко