Слобожанська писанка з Нової Водолаги підкорює Україну та Європу
Роботи юних писанкарів з Нововодолазької громади підкорюють всеукраїнські та європейські фестивалі народної творчості. Мистецтво слобожанського писанкарства в цій громаді передають від покоління до покоління.
Про це кореспондентці медіа «Слобідський край» розповіла керівниця гуртків сільського будинку культури Нововодолазької громади, заслужена працівниця культури України Ольга Коваль.
Писанкарство — жива традиція Нововодолазької громади
Гурток «Писанкарство» у Новій Водолазі створили у 1996 році як частину народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька», що існує з 1992-го. Цього року на Вербну неділю колектив відзначив тридцятирічний ювілей.
«Ми візитівка нашої громади і всієї Слобожанщини. «Вербиченька» — це не лише відродження народних ремесел, а й збереження звичаїв, традицій і науково-дослідницька робота», — розповідає Ольга Коваль.
За її словами, слобожанська писанка має впізнаваний стиль: великий орнамент, переважно квіткові мотиви та мінімум геометрії. Писанкарські експозиції мають певну тематику — «Дубовий листок», «Великодні дзвони», «Різдво».
Нині в гуртку займаються 10 юних писанкарів, які двічі на тиждень опановують різні техніки писанкарства. Загалом же до великої творчої родини «Вербиченьки» входить близько 50 учасників.
Слобожанські писанки від юних нововодолазьких майстрів та майстринь неодноразово демонстрували не тільки в громаді, області а й возили на етнічні фестивалі до різних регіонів країни. А також за кордон: до Туреччини, Болгарії, Словенії, Іспанії, Італії, Чорногорії, Естонії, Латвії. Місяць тому колектив повернувся з Польщі.
11 років у мистецтві писанки: історія школярки Катерини
Особлива гордість гуртка — 16-річна Катерина Кіценко, одинадцятикласниця, яка займається писанкарством з першого класу.
«Катя буквально росла на моїх очах. По її роботах видно, як розкривалися її здібності, творчість, майстерність. Вона вже два роки бере участь у харківському фестивалі “Крокове коло”, де за дві години потрібно виконати роботу від початку до кінця. Торік вона виборола друге місце», — говорить керівниця.
За роки навчання Катерина створила понад 20 тематичних експозицій, у кожній з яких по 5–6 писанок. Дівчина є багаторазовою переможницею всеукраїнських та міжнародних конкурсів, володаркою численних Гран-прі.
Традиції, що передаються в родинах
Особливу роль у «Вербиченьці» відіграють творчі династії. Так, Аліса Конарєва продовжує сімейну традицію: колись у колективі займався її батько Олексій, а тепер мистецтво писанки опановує донька.
Іван Пільгуй уперше розписав писанку вдома разом із мамою Світланою Ступкою, колишньою вихованкою гуртка.
«Йому настільки сподобалося, що тепер він активний учасник гуртка. Таких родин у нас багато: діти, які ходили 20–30 років тому, сьогодні приводять уже своїх дітей», — каже Ольга Коваль.
Архіви зруйнованих сіл
Окрім навчання, колектив веде масштабну дослідницьку роботу. Раніше це були експедиції селами Харківщини, Сумщини та Донеччини, записи говірок, казок, обрядів і технік народних ремесел. Для кожного села вели свій зошит, щоб не загубити жодної деталі.
«Багатьох сіл, де ми були, уже немає — їх зруйнували росіяни. Але записи, зошити, аудіоальбоми залишилися. Ми зберегли голоси людей і пам’ять про них, про традиції Слобожанщини», — говорить керівниця.
Наразі матеріал збирають у рідній громаді. Торік вдалося навіть записати нову народну казку, яка стала частиною проєкту «Казки Слобожанщини».
Раніше стало відомо про успіхи юних коцарів з Нововодолазької громади.
Отримайте доступ до чату з редакцією — приєднуйтеся до читацької спільноти "СК" .