Кіногордощі Харківської області: перший кіносеанс, найстаріший театр та наймолодший фестиваль (ФОТО)
«Великий німий»
У колишній Російській Імперії перший кіносеанс відбувся саме і Харкові. «Фотограф Її Імператорської Величності» Альфред Федецький провів першу на території Імперії кінозйомку «Торжественное перенесение чудотворной Озерянской иконы из Куряжского монастыря в Харьков» 30 вересня 1896 року, а вже 2 грудня того самого року в будівлі нинішньої Харківської обласної філармонії провів перший публічний кіносеанс.
Поляк за походженням і харків’янин за духом, Альфред Федецкий був відомим фотографом свого часу і, крім того, став першим кінооператором у Російській Імперії. Фотохудожник робив портрети не лише простих харків’ян – правильніше сказати, тих, хто міг собі це дозволити – а і видатних людей, і навіть імператорів: Олександра III, Миколи II, а також доктора Леоніда Гіршмана, архітектора Олексія Бекетова, сім’ї Алчевських. А портрет композитора Петра Чайковського роботи Альфреда Федецького взагалі вважається класикою.
Сьогодні один з будинків на початку вулиці Сумської прикрашає меморіальна дошка з іменем Альфреда Федецького – саме тут у Харкові мешкав фотограф. У будівлі, що розташована поряд, встановлено ще одну меморіальну дошку – Дмитру Харітонову, засновнику Одеської кіностудії. У 1913 році він побудував у Харкові один з кращих дореволюційних кінотеатрів «Ампір». Також підприємець був першим продюсером, який почав фінансувати постановки українських фільмів у виробничих масштабах.
Не можна не згадати про особистість уродженця Золочівського району Йосипа Тимченка. Винахідник першого кінопроектора встиг у 1894 році тільки намалювати схему апарата. За задумом винахідника, конструкція мала показувати зображення малюнків у повільному русі за рахунок переривчатого руху плівки. Останньої для повноцінної реалізації кінопланів на той час у Йосипа Тимченка не знайшлося. Тому в багатьох підручниках сьогодні можна знайти інформацію, що першими кіноапарат запатентували французи брати Люмьєр. У Російській Імперії, на жаль, на той час з реєстрацією авторських прав було досить складно.
Кінотеатр-аристократ
Харківський кінотеатр «Боммеръ» – найстаріший стаціонарний кінотеатр Російської Імперії, але він міг би з повним правом вважатися найстарішим у світі. Адже офіційно найдавнішим стаціонарним кінотеатром, що існує на сьогодні, у світі визнано кінозал у містечку Корсер у Данії, який був відкритий у серпні 1908 року – на п’ять місяців пізніше за наш харківський «Боммеръ», який розпочав кіносеанси в березні цього ж року. Але замість того, щоб змагатися за право називатися першими, наш кінотеатр, як справжній аристократ, може похвалитися своєю цікавою історією.
– Проект кінотеатру базувався на стереотипі побудови подібних закладів, що існував у той час у Парижі, Москві й Петербурзі: на першому поверсі – глядацька зала, на другому – фойє з буфетом, – пише у невеличкому історичному звіті харківський кінокритик Володимир Миславський.
У Харкові, через півроку після відкриття «Боммеру», штатний кінооператор кінотеатру реалізує перші в нашому місті професійні зйомки. Це стало відправною точкою у виробленні кінотеатром власних сюжетів, а згодом – і повнометражних документальних стрічок. Кінотеатру належить також пальма першості і в галузі ігрового кіно.
21 березня 1909 року саме тут виходить перший ігровий фільм зі сценами з життя міста. На жаль, до сьогодні жоден фільм, показаний у кінотеатрі, не зберігся. Але збереглась сама будівля. Більш ніж за 100 років існування майже п’ять разів змінювалась назва кінотеатру. Сьогодні це знов той самий «Боммер» – як за формою, так і за змістом. Нещодавно у старовинній залі поміняли крісла, наразі черга за ремонтом системи опалення та реконструкцією першого поверху. Також у будівлі кінотеатру планується відкриття унікального Музею кіно.
Старовинний кінотеатр іде в ногу з часом: тут відбуваються покази короткометражних фільмів, сеанси німого кіно. До того ж, кінозал «Боммера» є одним із майданчиків для проведення заходів Міжнародного кінофестивалю «Харьковская сирень».
Любительська студія для професійного кіно
Кінотрадиції в Харкові мають глибоке коріння. Цю тезу підтверджують вихідці першої харківської кіностудії. Історія унікального для нашого міста відеоцентру НТУ «ХПІ» почалася восени 1957 року. Тоді випускник ХПІ Володимир Зубар, один з найталановитіших учасників студентської самодіяльності, повернувся в рідний навчальний заклад із Харківського електромеханічного заводу, щоб створити кіностудію.
На той час у Харкові не було де забезпечити створення закінченого кінопроцесу. З 1968 року студія починає регулярно набирати студентів і навчати їх основам сценарної, режисерської, операторської і акторської майстерності. Молоді дають можливість брати участь у кінопроцесі, самим знімати фільми.
На рахунку учнів першої харківської студії багато кіно- та мультфільмів, а також розробка безлічі різноманітних кінотехнік: першої в Радянському Союзі 3D-графіки, техніки «заливки», коли на плівці малювався контур зображення, а вже потім воно капілярно заливалось усередині фарбою. Усього любительською кіностудією було знято близько 120 фільмів. Вона завоювала безліч дипломів і винагород у різних конкурсах, займала призові місця й отримувала дипломи на союзних і міжнародних фестивалях. Харківська кіностудія витримала, на відміну від багатьох, і «лихі 90-ті». Але її «золотий вік», на думку багатьох, датується все ж таки 1970–80-ми роками, і вихідці кіностудії є яскравим прикладом цього.
«Отримав «Оскара» – і швиденько на роботу»
Одним із вихідців кіностудії при ХПІ був Євген Мамут. Він працював на заводі токарем, потім механіком на кафедрі Харківського політехнічного інституту. Як і в більшості людей, що вибрали технічну професію, його доля здавалася визначеною. Але, на відміну від цієї більшості, Євген Мамут є тим з небагатьох харків’ян, хто був нагороджений «Оскаром» за роботу над світовим кінохітом.
Перший стереоскопічний мультфільм, перший фільм, зроблений на комп’ютері, – на харківській кіностудії в Євгена Мамута було багато новаційних досягнень. Але обмеженість технічних засобів ставала на шляху втілення буйних фантазій чоловіка в життя. Талановитого технічного генія в Америці зустріли з розпростертими обіймами. Уже у 1987 році для всесвітнього кінохіта «Хижак», Євген Мамут вигадав спеціальну трюк-машину, за допомогою якої героя стрічки було видно, коли він рухався, а коли був у нерухомому стані, він ставав невидимим. За цей «примітивний» для сьогоднішньої ери спецефектів винахід Євген (по-американському Юджин) Маумт отримав «Оскара».
– Після цього винаходу на нашу студію посипалися замовлення, і ми працювали цілодобово, а я особисто працював по 17 годин на день у середньому, – розповідає винахідник. – Тому ми поїхали до Лос-Анджелеса, отримали нагороду і швиденько повернулися назад, бо на нас чекали замовлення.
Сьогодні вони із дружиною – відомим театральним художником та мультиплікатором Іриною Борисовою – працюють в американському місті Леннокс у власному музеї-студії анімації та спецефектів Animagic. Кінематографічне подружжя часто приїжджає до Харкова, адже тут на них чекають родичі, друзі. А ще, за їх словами, їх дуже тягне в місто, у якому кожного року з’являється щось нове та відроджується минуле.
«Харьковская сирень» стає тенденцією
– Перший кінофестиваль був без імені, ми шукали свою нішу, – так згадує 2008 рік, рік проведення першого Міжнародного фестивалю короткометражного кіно «Харьковская сирень», директор Департаменту масових комунікацій Харківської облдержадміністрації, співголова оргкомітету Фестивалю Вікторія Маренич.
У пошуках ніші Вікторія Маренич навіть їздила до Франції на Міжнародний фестиваль короткометражного кіно в містечку Клермон-Ферран. Але добре організований фестиваль із 30-річним стажем, на думку гості з Харкова, не створював святкового настрою. А от «Харьковская сирень», яка вже п’ять років поспіль гостинно відчиняла свої двері, стає справжнім весняним святом.
Майстер-класи, концерти, короткі стрічки з усіх частин світу, щорічне «оновлення» унікальної Алеї зірок – такому різнобарв’ю подій позаздрять масштабні кінофестивалі світу. До речі, для деяких із зірок Харків став другою домівкою.
– Мілен Демонжо живе Харковом. Вона мені розповідала, що саме тут наповнюється енергією, яка допомагає їй сьогодні брати участь у багатьох проектах, – каже Вікторія Маренич.
До того ж, «Харьковская сирень» – єдиний кінофестиваль, у межах якого проводиться велика науково-дослідна робота. Окрім «згадування» перших кінематографічних геніїв Харкова, організатори фестивалю турбуються і про наших сучасників, які з різних причин стали забутими.
– Як сказав голова селекційної комісії Фестивалю Володимир Фокін після четвертого року його проведення: «Усе, що відбувається більше трьох разів, це вже тенденція», – розповідає Вікторія Маренич. – Ми розуміємо, що громадськість готова, вона давно вже дозріла, також є люди, які створюють унікальне кіно. І, найголовніше, у нас є багате історичне коріння та традиції, тому фестиваль продовжує жити.
Катерина Терещенко, матеріал з газети "Слобідський край" №110 від 14.09.2013