Знищена краса: Іоанно-Богословська церква в селі Курилівка на Куп’янщині

Курилівка – це село на Куп’янщині, за 120 кілометрів від Харкова та за 5 кілометрів від залізничної станції Куп’янськ-Вузловий. Село велике – до війни там жило майже 3 тисячі 400 людей та давнє – засноване у першій чверті XVIII століття, з традиціями та з  цікавою історією. Навіть  походження його назви доволі цікаве. З козацької слободи Купинка (нині Куп’янська) привозили в цю місцевість на літо вулики. А одного року  пасічники побудували тут не тільки літнє, а й зимове житло і назад не повернулися. Над дахами перших поселенців узимку курився дим від печей, звідси і з’явилася назва – Курилівка.   
Село мало дві історичні цікавинки, перша – це, як не дивно, музей авіації та космонавтики: колись тут доволі тривалий час  розташовувався авіаційний полк, де проходили практичну підготовку військові льотчики. Згодом дехто з них, зокрема Олексій Леонов, стали космонавтами. 
Друга – це дерев’яна Іоанно-Богословська церква, яка мала дуже заплутану історію.

Між 1625-м та 1864-м

Достеменно невідомо, скільки років було курилівській церкві. Деякі дослідники називають дату аж 1625 рік. Якщо це і насправді так, то росіяни знищили найстарішу на Харківщині дерев’яну церкву, бо і дерев’яна церква у Введенці, датована 1777 роком, і дерев’яна церква у Вільшанах, побудована в 1753-му, є значно молодшими. Але як це було можливим, адже Курилівка на 100 років молодша, ніж її церква – запитаєте ви?
Але справа в тому, що курилівська церква, якщо вірити переказам та деяким фахівцям, була великою мандрівницею.
 Її побудували в Куп’янську, точніше – в слободі Купинці. До того ж Купинка, якщо брати офіційну дату, була заснована в 1655 році. Далі вона опинилась у вирі дуже цікавих подій. 
Згідно з місцевими переказами, зібраними настоятелем  церкви Василем Щербанем, у  той час, коли  храм ще знаходився в Куп’янську, в ньому оголосив про себе довірливим куп’янчанам самозванець, який стверджував, що він цар Петро ІІІ. Самозванця було спіймано. Розгнівана імператриця Катерина ІІ покарала і самозванця, і священика, який потурав самозванцю, і наказала знищити осквернений храм. Та в людей була міцною віра, і куп’янчани вирішили зберегти церкву. Її  приміщення розібрали та  волами перевезли в село Петропавлівку, а імператриці доповіли, що її наказ виконано.
Дійсно, в історії Куп’янська був самозванець, якого  звали  Петро Чернишов і він був біглим солдатом Брянського полку. Був  і священик – Семен Іванецький. Аферу відкрили практично відразу, обох відправили у Сибір, псевдоцаря – на пожиттєву каторгу, священика – на вічне поселення. Ці події описав в оповіданні «Куп’янський самозванець» Григорій Квітка-Основ’яненко. Але чим  завинила будівля церкви тут? 
«Я ніде не зустрічав документальних підтверджень історії, яку придумали місцеві жителі. Легенди щодо імператорської сім’ї чи царів можна знайти у будь-якому селі – це традиція нашого народу», – вважає архівний дослідник, директор Харківського приватного музею міської садиби Андрій Парамонов.  
Проте є версія, згідно з якою будівлю церкви розібрали та волами перевезли в село Петропавлівка. До того ж храм переосвятили на честь євангеліста Іоанна Богослова. Потім у 1854 році церкву викупила курилівська громада. Так храм переїхав удруге – і простояв на одному місці більше 160 років.

Сайт Ізюмської єпархії розповідає трохи іншу історію. Згідно з нею, церква спочатку була побудована в 1700 році як церква Петра і Павла в слободі Заоскільє, а з часом була перенесена  на хутір Гнилицький того ж приходу, який  було перейменовано на Петропавлівку. 
Згодом храм став замалим для Петропавлівки, яка стрімко розвивалась, і в 1864 році його продали невеликій на той час  Новоолександрівці (так певний час називалася  Курилівка). В 1872 році він був освячений на честь апостола Іоанна Богослова. 
«Курилівський храм був побудований набагато пізніше», – вважає архівний дослідник Андрій Парамонов. За його підрахунками, цю будівлю звели десь на початку XIX століття, не раніше. 
«Документів, що храм звели в 1625 році, ви ніде й не знайдете, адже навіть Харківська фортеця була побудована в 1655-му, а більша частина відомих будівель по Осколу датується 1675 роком, – зауважує дослідник. – У Куп’янську в 1625 році проживало всього чоловік 20. Про яку церкву може йти мова?» 
Андрій Парамонов  стверджує, що Іоанно-Богословська церква була побудована в 1864 році за проєктом інженера харківської казенної палати Бондарєва. Під час її будівництва могли бути використані матеріали старої церкви. 

А от архітектор Денис Вітченко вважає храм у Курилівці найстарішим дерев’яним храмом Харківщини. Він датує побудову зрубу храму серединою – першою половиною XVIII століття. 
«Цей храм за плануванням – хрестовий, що характерно для слобідської архітектурної народної школи. Відомо, що у 1804 році за Сіноїдальним наказом заборонили будувати церкви за проєктами народних артільних майстрів. Були розроблені близько 10 єпархіальних типових проєктів церков, які й висилалися на місця. Це означає, що будівництво храмів народними майстрами в українських традиціях було заборонено», – пояснює свою думку Денис Вітченко. 
Логіка в усіх цих міркуваннях фахівців є,  але в 2008 році  під час ремонту в Іоанно-Богословському храмі було зроблене несподіване відкриття.

Давній розпис 

 Коли реставратори розкрили дах і протерли з колод віковий пил, то побачили несподіване:  надзвичайно красиві лики апостолів, які навіть через стільки років не втратили яскравості фарб.

Художник-реставратор Віра Дегтярьова, яка брала участь разом з колегами в реанімації стародавньої будівлі, запевняє:  розписи, розкриті під час ремонту на горищі, судячи з усього, були зроблені в кінці XVII – на початку XVIII століть. Вона стверджує, що за стилістикою вони не схожі на барочні, а зроблені раніше – канонічні, із збереженням середньовічної умовності. 

Вочевидь під час останнього складання церкви бруси з розписами зістикували неправильно, і старовинні зображення не було можливості побачити. Збереглися вони лише на дошках підпокрівельного простору. 
Ця знахідка не тільки не прояснила дату побудови храму, а  й додала запитань. Але з упевненістю можна говорити лише про те, що церква таки була «мандрівною», і що принаймі частина її була набагато старшою, ніж середина XIX століття. 
Звісно, більш точні дані можна було б мати, якщо б провести відповідні дослідження, але це потребувало багато коштів, щось близько 1000 доларів, яких, як завжди, не було. Тому розписи сфотографували, взяли зразки фарб та знов закрили.
  
Доля храму

Що тільки не відбувалось із храмом у Курилівці за довгий час його існування. Як і більшість храмів, він був закритий під час боротьби з релігією: в ньому облаштували спочатку зерносховище, потім – кінотеатр, а з початком Другої світової війни  їдальню для солдатів. 
У  1944 році будівлю церкви повернули прихожанам. Свого батюшки поблизу не було, тому священика віруючі привозили із села Піски-Радьківські – за  50 кілометрів. 
Коли храм зовні обшили дерев’яними плашечками, в селі вже ніхто не пам’ятає, а от всередині, за словами старожилів, стіни оббили ДВП і заново розписали вже після війни. В кінці 1950-х у дерев’яну церкву провели електрику.
Після того, як були знайдені старовинні розписи, стало зрозуміло, що курилівська церква потребує ретельної уваги та всебічних досліджень фахівців, адже за її яскравими блакитними стінами могла приховуватися цікава і дуже важлива історія. 
Планувалось  під час чергового ремонту церкви  обов’язково провести науково-обґрунтовану реставрацію... Були плани щодо побудови нової, більш просторої церкви, а в цій збирались зробити музей... І можна було б згодом ретельно дослідити стародавні розписи та зробити аналіз деревини і нарешті встановити вік будівлі. Можна було б... Але російський снаряд  відібрав у нас частину нашої історії. Усі відповіді на загадки, які приховувала в собі курилівська церква, загинула в полум’ї пожежі...  

Фото: moniacs.kh.ua